КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

03 березня 2011 року                                                                                2а-586/11/1070                                                                                                          

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді –Балаклицького А.І., при секретарі – Мостовому О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства «Кюне і Нагель»

доІрпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області

проскасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Дочірнє підприємство «Кюне і Нагель»(далі - Позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - Відповідач) від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3255, № 0000792320/0/3256 та від 28.01.2011 року № 0000032320.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, були порушені норми чинного на момент прийняття рішень законодавства, а саме: п.п.7.4.2, п.п.7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.4.4.1 ст. 4, п. 5.1  ст. 5 та статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.п.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є  протиправними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, а також в письмових та усних поясненнях та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях та усних поясненнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В період з 30.06.2010 року по 17.08.2010 року Ірпінською об’єднаною державною податковою інспекцією Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року та складено акт № 1521/23-2/24596990 від 01.09.2010 року.

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що в порушення вимог п.п.5.3.3, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 129 388,00 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2008 року в сумі 48 653,00 грн., за ІV квартал 2008 року в сумі 22 052,00 грн., за І квартал 2010 року в сумі 58 683,00 грн.

Також перевіркою було встановлено, що ДП «Кюне і Нагель»в порушення п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 670 280,00 грн., в тому числі за липень 2008 року в сумі 1 487 892,00 грн., за серпень 2008 року в сумі 125 971,00 грн., за вересень 2008 року в сумі 21 304,00 грн., за грудень 2009 року в сумі 16 809,00 грн., за січень 2010 року в сумі 18 304,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки № 1521/23-2/24596990 від 01.09.2010 року Ірпінською ОДПІ Київської області прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3255, № 0000792320/0/3256 та від 28.01.2011 року № 0000032320.

Позивач отримав від відповідача податкове повідомлення-рішення від 16.09.2010 року за № 0000792320/0/3256, яке за наслідками його адміністративного оскарження позивачем було частково скасоване, що призвело до прийняття нового податкового  повідомлення-рішення від 28.01.2011 року за № 0000032320, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52 669,50 грн., у тому числі за основним платежем - 35 113,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями –17 556,50 грн., а також позивач отримав податкове повідомлення-рішення від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3235, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 194 082,00 грн., у тому числі за основним платежем 128 388,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 64 694,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями податкового органу щодо визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення, звернувшись з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Однією з підстав для донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3235 стало те, що на думку відповідача, позивач порушив п.п.5.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та включив до складу валових витрат суми податку на додану вартість з вартості придбаних легкових автомобілів, що призвело до завищення валових витрат позивача на суму 251 562,66 грн.

Згідно з товарними та податковими накладними, які наявні в матеріалах справи, позивач, протягом періоду, який перевірявся відповідачем, придбав десять автомобілів, щодо яких позивачем був сплачений ПДВ на загальну суму 251 562,66 грн. Придбані автомобілі включені позивачем до основних фондів та надані для виконання службових обов’язків працівникам позивача, що підтверджується наказами позивача про користування службовими автомобілями, довідкою щодо податкового обліку основних засобів-автомобілів, щодо яких сплачений ПДВ віднесено до складу валових витрат, які наявні в матеріалах справи та, що не заперечується відповідачем. Сплачений ПДВ на загальну суму 251 562,66 грн. позивач включив до складу валових витрат.

Відповідно до п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Водночас згідно з п.п.5.3.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат не включаються витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товарів, що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Відповідач вважає, що визначення сум валових витрат регулюється виключно Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому відповідно п/п. 5.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач не мав права включати до складу валових витрат суми ПДВ, сплачені при придбанні легкових автомобілів, що включаються до складу основних фондів.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про необхідність, в даному випадку, застосування норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не норми Закону України «Про податок на додану вартість», з нижчевикладених підстав.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Матеріальний актив - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

З вищенаведених визначень випливає, що термін «товар»включає, серед іншого, основні засоби. З цієї логічної посилки, а також системного аналізу положень Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування випливає, правила оподаткування товарів застосовуються до основних фондів лише в тих випадках, коли для основних фондів не передбачені спеціальні правила оподаткування.

Згідно з другим абзацом п.п.7.4.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів. Тобто зазначена норма Закону «Про податок на додану вартість»встановлює спеціальне правило щодо віднесення до складу валових витрат сум ПДВ, сплачених під час придбання легкових автомобілів, що включаються до основних фондів. Отже, п.п.7.4.2 Закону «Про податок на додану вартість»є спеціальною нормою по відношенню до п.п.5.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд також приймає до уваги, що п.п.7.4.2 Закону «Про податок на додану вартість», яким і керувався позивач, діє в редакції 2005 року, в той час, як п.п.5.3.3 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»прийнятий у 1997 році і з того часу не змінювався.

Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з твердженням позивача, що при визначенні порядку податкового обліку сум ПДВ, сплачених при придбанні легкових автомобілів, перевага у застосуванні надається п.п.7.4.2 Закону «Про податок на додану вартість».

Крім того, ДПА України в Листі від 13 вересня 2005 року № 10803/5/15 2416 зазначає, що Законом «Про податок на додану вартість»створена неоднозначна можливість трактування порядку відображення в податковому обліку сум ПДВ, нарахованих (сплачених) при придбанні легкового автомобіля, якщо платником не буде сформовано податковий кредит при здійсненні даної операції. Зокрема, в зазначеному Листі ДПА України зазначає, що згідно з п.п.7.4.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»та п.п.5.3.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми ПДВ, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом «Про податок на додану вартість», але цього не можна робити згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування. Водночас про застосування п.п.7.4.2 Закону України «Про податок на додану вартість»та включення до складу валових витрат суми ПДВ, сплаченої платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів, було зазначено Державною податковою адміністрацією України у листах від 07.06.2006 року № 6482/5/16-1516 та від 12.01.2007 року № 218/6/16-1517-26.

Підпунктом 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому, якщо ДПА України вбачає неоднозначну можливість трактування порядку формування податкового кредиту та відображення у податковому обліку сум ПДВ, нарахованих (сплачених) при придбанні легкового автомобіля, за правилами п.п.4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосуванню підлягають положення п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Тобто відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат за операціями, пов’язаними з придбанням легкових автомобілів, мав застосувати положення п.п.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що сума ПДВ, сплачена платником при придбанні легкових автомобілів (крім таксомоторів), який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу валових витрат, у зв’язку з тим, що до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не внесено відповідних змін.

Не зважаючи на те, що порядок обліку у складі валових витрат сум ПДВ, сплачених під час придбання легкових автомобілів, що включаються до основних фондів, передбачена не Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а Законом України «Про податок на додану вартість», п.п.7.4.2 Закону «Про податок на додану вартість»є чинним і неконституційним не визнався, а відтак підлягає застосуванню.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях, пов’язаних з придбанням легкових автомобілів, мав застосувати положення п.п.7.4.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість». Віднесення позивачем до валових витрат суми 251 562,66 грн. ПДВ, сплачених у складі вартості придбаних легкових автомобілів, що включаються до основних фондів, здійснено відповідно до вимог п.п.7.4.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».

Крім того, судом встановлено, що позивач коригував свої амортизаційні відрахування за ІІІ квартал 2007 року, що зазначено у декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2008 року в ряд.05.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів»та пояснювальній записці до Декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2008 року, які наявні в матеріалах справи.

Однією з підстав для донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3235 стало те, що на думку відповідача, позивач порушив п.п.5.3.9 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи з вказаної норми, відповідач робить висновок, про те, що уточнення позивачем показників податкової декларації за обревізований попередньою перевіркою періоди, призвело до завищення валових витрат позивача на суму в розмірі 90 422,00 грн.

На думку відповідача, оскільки актом попередньої перевірки позивача не встановлено завищення або заниження суми амортизаційних відрахувань, то здійснене позивачем коригування таких відрахувань перевіреного періоду, призводить до завищення валових витрат Позивача на суму в 90 422,00 грн.

Суд не погоджується з позицією відповідача, про порушення позивачем п.п.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при здійсненні коригувань попередніх періодів, оскільки вказаний підпункт не регулює порядок виправлення помилок в податкових деклараціях та не має відношення до розглядуваного. При цьому, право уточнювати показники податкових декларацій було надане платникам податків, в тому числі і позивачу, пунктом 5.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З вищенаведеної норми випливає, що уточнювати показники податкової декларації можна у будь-якому майбутньому податковому періоді. Єдиним обмеженням для уточнення показників є строки давності, що визначені статтею 15 Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому, вказаною статтею встановлені строки давності, терміном у 1095 днів, які були дотримані позивачем. Обмежень щодо уточнення показників податкової декларації в межах перевіреного чи неперевіреного періодів законодавством не встановлено.

Окрім того, з метою винесення обґрунтованого рішення, суд звертає увагу на правомірність здійснених позивачем уточнень показників податкової декларації.

Судом встановлено, що позивач в ІІІ кварталі 2007 року виводив з експлуатації основні фонди груп 2 і 4 у зв’язку з їх продажем, що підтверджується копіями видаткових накладних, які залучались до матеріалів справи. У зв’язку з таким продажем позивач зменшував балансову вартість таких груп основних фондів. Відповідно до пункту 8.4.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв’язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів. В той же час, позивач помилково зменшував балансову вартість відповідних груп не на суму продажу фондів, а на їх первісну вартість, що підтверджується копіями податкових декларацій за 9 місяців 2007 року та за 2007 рік, які залучені до матеріалів справи. Як встановлено судом, така помилка призвела до збільшення податкових зобов’язань Позивача та була правомірно виправлена в ІІІ кварталі 2008 року.

Ще однією з підстав для донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств за податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3235 стало те, що на думку відповідача, позивач, в порушення п.п.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включив до складу валових витрат суми, що не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами податкового обліку на суму в 175 567,00 грн.

Зі змісту акта перевірки, пояснень представника та письмових заперечень проти позовної заяви випливає, що відповідач дійшов висновку про те, що Акти виконаних робіт позивача з ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»(копії яких залучені до матеріалів справи) не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки останні, на думку відповідача, не були підписані його директором. Керуючись вищевказаним відповідач донарахував Позивачу податкові зобов’язання з податку на прибуток, оскільки на його думку відсутні підстави для включення до валових витрат суму у розмірі 175 567,00 грн.

Суд вважає, що позиція відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки як зазначається в самому акті перевірки - акти виконаних робіт підписані директором ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс». Про наявність підписів на актах виконаних робіт свідчать і копії актів, що залучені до матеріалів справи. Тобто позиція відповідача ґрунтується на тому, що відповідач не визнає такого підпису або вважає його підробленим.

Суд звертає увагу на те, що, на момент винесення спірних повідомлень-рішень, права податкових органів були передбачені ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», згідно з якою податковим органам не надано права визнавати належність/неналежність підписів осіб на документах. Таке право не надане податковим органам жодним іншим нормативним актом. Тому, невизнання підписів директора ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»та невизнання первинних документів позивача є протиправним, а відповідно Акти виконаних робіт відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, суд погоджується з позицією позивача, яка полягає в тому, що навіть за умови підроблення підпису директора ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс» на актах виконаних робіт з позивачем не впливає на податкові зобов’язання позивача і не позбавляє останнього права на включення сум за актами до складу валових витрат, що випливає з наступного.

Послуги ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»були оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до п.п.11.2.1 ст. 11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати можуть бути сформовані або в момент сплати коштів, або в момент отримання результатів робіт.

Окремо суд зазначає, що факт надання послуг ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»підтверджується наступним.

Судом встановлено, що позивач займається організацією перевезення вантажів, що випливає з залученої до матеріалів справи довідки ЄДРПОУ. Для організації перевезення вантажу своїх замовників позивач залучав послуги, в тому числі і ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс». Вартість послуг ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»була перевиставлена позивачем замовникам позивача та повністю оплачена такими замовниками. На підтвердження зазначеного, позивач залучив до матеріалів справи копії   рахунків, що виставлялись Позивачем двом своїм замовникам (ВАТ «Фармак»та ДП «Фесто»), а також копії банківських виписок про здійснення такими замовниками оплати за вказаними рахунками.

Крім того, позивачем залучено до матеріалів справи роздруківку даних комп’ютерної програми (за допомогою якої позивач веде облік отриманих, наданих та перевиставлених послуг), в якій вказується на те, що вартість послуг Позивача, які виставлялись на ВАТ «Фармак»та ДП «Фесто»складається, в тому числі, і з вартості наданих Позивачу послуг ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс». З наведеного випливає, що оплата замовниками позивача послуг, що надавались ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»підтверджує факт надання таких послуг. Крім того, факт надання послуг ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки послуги ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»були надані позивачеві (операція є товарною), оплачені ним в повному обсязі, то  останній правомірно включив вартість вказаних послуг до складу валових витрат.  

Як встановлено судом, підставою для донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість  за податковим повідомленням-рішенням від 28.01.2011 року за № 0000032320 в сумі 52 669,50 грн. стало також те, що відповідач не визнає підписів на Актах виконаних робіт позивача з ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс». На цій підставі, з посиланням на порушення п.п.7.4.5 Закону «Про податок на додану вартість»відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на податковий кредит із сум ПДВ, що виплачувались ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»в розмірі 35 113,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що п.п.7.4.5 Закону «Про податок на додану вартість»встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту. Тобто, в цілях Закону «Про податок на додану вартість», значення мають виключно податкові накладні, а не Акти виконаних робіт. При цьому, в Акті перевірки згадується про наявність податкових накладних від ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс», дійсність яких під сумнів не ставиться. Копії вказаних накладних разом з протоколом про їх виїмку залучались позивачем до матеріалів справи. Тому, посилання Відповідача на порушення п.п.7.4.5 Закону «Про податок на додану вартість»є протиправним.

Крім того, відповідно до п.5 Порядку заповнення податкової накладної, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. У п. 2 зазначається, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, що на час здійснення господарської операції ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»було зареєстрованим платником ПДВ, і йому було присвоєно індивідуальний податковий номер. Крім того, ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»було зареєстрованим платником ПДВ і на момент подання позовної заяви, що підтверджується роздруківкою даних офіційного сайту ДПА України, яка наявна в матеріалах справи.

Тому, враховуючи те, що послуги ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»були надані позивачу та оплачені ним, податкові накладні оформлені належним чином, ТОВ «Компанія «Міленіум Плюс»було зареєстрованим платником ПДВ на момент здійснення господарської операції, то суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми в розмірі 35 113,00 грн. При цьому, позиція відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 року за № 0000792320/0/3256, від 28.01.2011 року за №0000032320, а також повідомлення-рішення від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3235, які винесені за результатами проведеної перевірки, є протиправним та підлягають скасуванню.  

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.   

Суд вважає, що всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 16.09.2010 року за № 0000792320/0/3256, від 28.01.2011 року за №0000032320, а також повідомлення-рішення від 16.09.2010 р. № 0000782320/0/3235.

За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення суд вважає такими, що не відповідають правовим нормам, а тому підлягають скасуванню.

Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства «Кюне і Нагель»–задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області від 16.09.2010 року № 0000782320/0/3255, № 0000792320/0/3256 та від 28.01.2011 року № 0000032320.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:                                                                              А.І. Балаклицький          

Повний текст постанови складено та підписано 04 березня 2011 року.