КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2011 року 2а-10006/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі
головуючого –судді Старової Н.Е.,
при секретарі судового засідання –Пшик Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Алюпол»
додержавної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області
проскасування податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «Алюпол»(далі –позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Бородянському районі (далі –відповідач) в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 000722300/0 та № 0000712300 від 09.11.2010.
Вказані податкові повідомлення-рішення стосуються донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що відбулось на підставі висновків акта перевірки від 22.10.2010 № 645/23-33283810.
В основу визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000722300/0 форма "В1" на суму 221714,00 грн. покладено висновок податкового органу про завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що сталася внаслідок включення до складу податкового кредиту у звітному податковому періоді сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), які підтверджені податковими накладними, що отримані позивачем із запізненням, але не маючих документального підтвердження (конвертами із поштовим штампом) та включенням позивачем податкових накладних до складу податкового кредиту періоду, який був перевірений відповідачем.
В основу податкових повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000722300/0 форма "Р" на суму податкового зобов’язання 1 376 223 грн. (за основним платежем на суму 917 482 грн., за штрафними санкціями на суму 458 741 грн.) щодо донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість покладено висновок податкового органу про заниження позивачем сум з податку на додану вартість в зв’язку з реалізацією власної продукції за цінами нижче собівартості.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Бородянському районі Київської області прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000712300/0, форма "Р" згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 1376223 грн., з яких: 917482 грн. - за основним платежем; 458741 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000722300/0 форма "В1"згідно з яким визначена сума завищення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 221714,00 грн., в т.ч. за серпень 2008 року на 165182,00 грн., за квітень 2009 року на 4590,00 грн., за травень 2009 року на суму 49401,00 грн., за липень 2009 року на суму 2541,00 грн.
За наслідками оскарження в адміністративному порядку Позивачем податкових повідомлень-рішень 09.11.2010 № 0000712300/0 форма "Р", від 09.11.2010 № 0000722300/0 форма "В1" скарги були залишені без задоволення.
Не погоджуючись з рішеннями, прийнятими податковими органами за результатами апеляційного узгодження податкових повідомлень-рішень, що є предметом спору в даній справі, позивач оскаржив їх до суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу помилковими, оскільки правильно визначав податкові зобов'язання та податковий кредит у періоді, що перевірявся, тому просив суд визнати не чинними податкові повідомлення-рішення. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, його представник в судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У жовтні 2010 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2010 року ( акт перевірки від 22.10.2010 № 645/23-33283810).
За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:
підпункту 7.2.6, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування по декларації за серпень 2008 року на 165182,00 грн., за квітень 2009 року на 4590,00 грн., за травень 2009 року на суму 49401,00 грн., за липень 2009 року на суму 2541,00 грн., що разом становить 221714,00 грн. та завищення суми податку на додану вартість на 917482 грн., в т.ч. за серпень 2008 року на суму 103610 грн., за жовтень 2008 року на суму 76572 грн., за січень 2009 року на суму 171965 грн., за лютий 2009 року на суму 224335,00 грн. за квітень 2009 року на суму 60207 грн., за червень 2009 року на суму 26582 грн.;
підпункту пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п.7.4 статі 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", не здійснено зменшення податкового кредиту по ПДВ на суму 913587 грн., в т.ч. за травень 2008 року на суму 14967 грн., за червень 2008 року на суму 34708 грн., за липень 2008 року на суму 19055 грн., за серпень 2008 року на суму 48552 грн., за вересень 2008 року на суму 55058 грн., за жовтень 2008 року на суму 50619 грн., за листопад 2008 року на суму 50502 грн., за грудень 2008 року на суму 66167 грн., за січень 2009 року на суму 112890 грн., за лютий 2009 року на суму 74331 грн., за березень 2009 року на суму 54024 грн., за квітень 2009 року на суму 49401 грн., за травень 2009 року на суму 26561 грн., за червень 2009 року на суму 2541 грн., за лютий 2010 року на суму 69454 грн., за березень 2010 року на суму 61693 грн., за квітень 2010 року на суму 31966 грн., за травень 2010 року на суму 66529 грн. з вартості валових витрат, які пов’язані з виготовленням власної продукції, реалізованої за цінами, нижче собівартості;
пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" позивачем включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 447 248 грн. згідно накладних, які були виписані у період з 01.01.2006 р. по 31.03.2008 р., який був перевірений згідно актів перевірки №442/23-33283810 від 11.10.2007 р., №705/23-33283810 від 02.09.2008 р. в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму 447247,54 грн., в т.ч. за квітень 2008 р. на суму 260858,44 грн., за травень 2008 р. на суму 45991,80 грн., за червень 2008 р. на суму 463,40 грн., за липень 2008 р. на суму 40943, 12 грн., за жовтень 2008 р. на суму 41877,65 грн., за листопад 2008 р. на суму 55825,40 грн., за грудень 2008 р. на суму 15,00 грн., за березень 2099 р. на суму 1251,90 грн., за травень 2009 р. на суму 20,82 грн..
Так, за даними перевірки, завищення сум бюджетного відшкодування з ПДВ виникло в зв’язку з включенням податкових накладних, отриманих із запізненням без наявності документального підтвердження (конвертами із поштовим штампом) та не включенням до податкового кредиту сум ПДВ по зазначеним податковим накладним у періоді, який був перевірений.
Суд вважає, що позиція відповідача стосовно не врахування податкових накладних отриманих та включених до складу податкового кредиту в інших податкових періодах, ніж дата їх виписки, є неправомірною, виходячи з наступного.
7.4.1. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.
Судом вбачається, що зазначена правова форма не встановлює заборону на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту наступних звітних періодів, оскільки саме таке визначення у даній податковій нормі відсутнє.
Відповідно до вимог пп. 7.2.6 п.7.2 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Підпунктом 7.4.5 пунктом 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Враховуючи зазначене, а також порядок визначення дати виникнення права на податковий кредит суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримано податкові накладні. Зазначені суми мають відображатися у податковій декларації в ПДВ за поточний період.
При цьому не відбувається коригування раніше відображеного податкового кредиту, тому у позивача не виникає обов’язку подання уточнюючого розрахунку до декларації, оскільки право на віднесення сум до податкового кредиту виникає або в момент списання коштів, або в момент отримання податкової накладної ( пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").
Проте, нормами пункту 7.4.5 вищезазначеного Закону прямо встановлено заборону на віднесення до податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними, у зв’язку з чим віднесення сум податку до податкового кредиту в момент отримання податкової накладної є правомірним.
Крім того, термін "право", вжитий у підпункті 7.5.1, не може визначати обов’язок на віднесення сум до податкового кредиту саме за першою подією, та обмежувати період віднесення сум до податкового кредиту періодом сплати коштів.
Суд також враховує, що можливість віднесення сум податкового кредиту в інших, ніж період виписки податкових накладних, періодах безпосередньо передбачена формою податкової декларації з ПДВ, затвердженої Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованої Міністерстві юстиції України від 9 липня 1997 року за №250/2054.
Зазначена форма декларації в розділі ІІ розшифровки податкових зобов’язань в розрізі контрагентів податкової декларації з ПДВ, періодом виписки податкових накладних, інших документів, що дають право на податковий кредит, передбачає будь-які податкові періоди в межах установлених Законом строків давності, зокрема п.5.1 і ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Таким чином, позивач мав законне право виявити протягом 1095 днів не задекларовані податкові накладні, які входять до складу податкового кредиту і включити його до поточної декларації з ПДВ.
Враховуючи норму пункту 7.4.5 вищезазначеного Закону, якщо на момент здійснення перевірки податковим органом у платника податку відсутні податкові накладні за перевіряємий період, то, якщо платник податку після проведення перевірки одержує податкові накладні, він має право сформувати податковий кредит з урахуванням таких податкових накладних в наступному податковому періоді.
Відносно посилання на норми Постанови КМУ від 28.07.97 року №799, згідно яких, на думку відповідача, податкові накладні повинні відправлятися продавцем товарів (робіт, послуг) замовнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного штемпеля. І тільки при наявності вищезазначеного документу позивач може сформувати податковий кредит.
Проте, Постанова КМУ від 28.07.97 року №799 визначає вимоги щодо порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Даний порядок регулює направлення податкових декларацій на адресу контролюючих органів. А на пересилання кореспонденції між платниками податків він не поширюється.
Отже, вимоги відповідача щодо обов’язку надання позивачем документального підтвердження податкових накладних, які надійшли із запізненням є неправомірними.
Крім того, як вбачається з акту перевірки, що позивачем порушено п.5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в зв’язку з реалізацією власної продукції за цінами нижче собівартості на суму 4445415 грн., які не підтверджуються перевіркою у складі валових витрат тому, що дані витрати не пов’язані з господарською діяльністю підприємства та порушено п.5.9 ст. 5 вищезазначеного Закону згідно з чим позивачем не здійснено збільшення приросту матеріалів в додатку К1/1 на вартість матеріалів, використаних не в господарській діяльності.
Основний вид діяльності позивача –виробництво алюмінію, лиття легких металів, виробництво різноманітних металевих виробів відповідно до п. 4 Статуту. Саме цю діяльність здійснює позивач постійно. Ціни на продукцію встановлені в договорах за домовленістю сторін. Продаж продукції здійснюється по договірним цінам, яка на момент продажу відповідала ринковим цінам. Продаж продукції, на які встановлено державні ціни, не здійснювалась.
В зв’язку з тим, що на перевіряємий період (01.04.2008 - 31.06.2010) обсяги замовлень у позивача знизились, для уникнення збитків позивачем було прийнято рішення щодо проведення деяких збиткових операцій, які є економічно обґрунтованими, але цілком пов’язаними з господарською діяльністю.
Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про прибуток" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарі (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до ст. 5.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих)протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7 цієї статті.
В п. 5.3.1 вищевказаного Закону перелічені витрати, які не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:
організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;
придбання лотерей, участь в азартних іграх;
фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону. перелічені витрати, які не пов’язані з веденням господарської діяльності та не включаються до складу валових витрат.
Зазначена правова норма не встановлює заборону на включення до складу валових витрат, витрат, пов’язаних з реалізацією продукції нижче собівартості, оскільки саме таке (або аналогічне) визначення у даній податковій нормі відсутнє.
Водночас відповідно до пп. 5.3.9 ст. 5 Закону про прибуток не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарі (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам.
Суду не надано будь-яких доказів того, що позивач здійснював продаж своєї продукції пов’язаним особам.
Відповідно до норм п.п. 5.3.1, 5.3.9, 5.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд приходить до висновку, що діяльність позивача, пов’язана з виробництвом та продажем власної продукції відповідає нормам вищевказаного Закону та є господарською, а затрати понесені позивачем в процесі виробництва готової продукції у повному обсязі відносяться до складу валових витрат звітних періодів.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відносно зауваження по акту перевірки щодо формування рівня відпускних цін менше виробничої вартості, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 632.1 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціна є істотною умовою господарського договору.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" у господарській діяльності застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи. При цьому згідно зі ст. 7 вказаного Закону Вільни ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарі і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється держрегулювання цін і тарифів.
Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за угодою сторін. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни.
Водночас п.1 ст. 23 Закону України "Про підприємства в Україні" встановлено, що підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за державними цінами і тарифами.
Оскільки держава не здійснює регулювання цін та тарифів на товар, який придбає або продає позивач, то операції з купівлі-продажу такого товару проводяться за вільними цінами, які визначені на договірній основі.
Згідно з п.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарі (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або урегульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товарів (робіт, послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Таким чином, база оподаткування ПДВ при продажу товарів не залежить від вартості матеріальних цінностей і визначається тільки з договірної вартості.
Пунктом 4.2 ст. 4 Закону про ПДВ передбачені випадки, за яких база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни, а саме:
у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати;
з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій;
натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку;
передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації;
пов'язаній з продавцем особі;
суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку.
Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Отже, всі суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарі, вартість яких відноситься до складу валових витрат, відносяться до податкового кредиту, а Законом про ПДВ не передбачено необхідності коригування податкового кредиту в результаті продажу товарів за ціною, нижчою за ціну їх виготовлення.
Згідно із п. 1.32 ст. 1 Закону про прибуток господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємної оцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків.
Аналізуючи вищевказане законодавство України суд приходить до висновку, що суб’єктам господарювання гарантується право на вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик, надається можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.
При цьому законодавчо закріплена заборона втручання держаних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими органами.
Отже, враховуючи, що на продукцію, яка була реалізована позивачем, державні ціни та тарифи не встановлені, також те, що законодавством, чинним на момент спірних правовідносин, не передбачено заборону продажу готової продукції за ціною, нижчою собівартості, які не ставлять у залежність порядок оподаткування господарських операцій та економічної доцільності, здійснених позивачем зазначених господарських операцій, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності в діях позивача порушень вимог законодавства про ціни і ціноутворення.
Недосягнення позивачем у своїй господарській діяльності мети отримання прибутку, не може вважатися порушення вимог чинного законодавства.
Щодо вимог відповідача по проведенню коригування приросту матеріалів у додатку К1 в зв’язку з реалізацією власної продукції за цінами, нижче собівартості, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 5.9 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку –покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку –продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.
В зв’язку з тим, що позивач мав законне право на продаж продукція власного виробництва за договірними цінами, а матеріали, які були використані при виробництві даної продукції цілком відносяться до складу валових витрат, вимога відповідача щодо коригування приросту матеріалів у додатку К1/1 декларації з податку на прибуток є неправомірна.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог підпункту 7.2.6, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на суму 221714,00 грн. є безпідставним у зв’язку з чим податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000722300/0 форма "В1" та податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000712300/0, форма "Р" згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 1376223 грн., з яких: 917482 грн. - за основним платежем; 458741 грн. - штрафні (фінансові) санкції, підлягають визнанню нечинними.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час судового розгляду відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не доведено суду належними та достатніми доказами фактів заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток і, відповідно, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов є таким, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Платіжним дорученням № 1235 від 07.12.2010 документально підтвердженні судові витрати здійсненні позивачем в розмірі 3,40 грн., які підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача. Інших доказів понесення ним судових витрат суду не надано.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпол»–задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області від 9 листопада 2010 року форми «В1» № 0000722300/0 та форми «Р» № 0000712300/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпол» (ідентифікаційний код 33283810, Київська обл., смт. Бородянка, вул. Леніна, 28 В) судові витрати в сумі 3 (три) грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Старова Н.Е.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 31 жовтня 2011 р.