АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді - Мацелюха П.С.,
суддів - Верховець Т.М., Юрдиги О.С.,
при секретарі - Глос М.Л.,
за участі прокурора - Отроша В.М.,
потерпілих - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
представників потерпілих - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
захисника - ОСОБА_6,
засудженої - ОСОБА_7,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Кацюби В.С., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року,
встановила:
цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, українку, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судиму,
засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на засуджену обов’язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Згідно з вироком суду 22 жовтня 2010 року близько 02.30 год.
______________________
Справа № 11/2690/468/2012 Головуючий у суді 1-ої інстанції: Слободянюк П.Л.
Категорія: ч. 3 ст. 286 КК України Доповідач: Мацелюх П.С.
ОСОБА_7, керуючи в м. Києві по вул. Шамрила в напрямку вул. Ризької технічно справним автомобілем «BMW-328i», державний номер НОМЕР_1, при наближенні до перехрестя з вул. Гонти, всупереч вимогам п.п. 2.1 (а), 2.3 (б), 2.9 (а), 11.4, 12.1, 12.4 горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху, а саме, будучи у стані алкогольного сп’яніння, не маючи належних документів на право керування транспортними засобами, не стежачи уважно під час керування автомобілем за дорожньою обстановкою, відповідно не реагуючи на її зміну, рухаючись в населеному пункті з перевищенням максимально дозволеної швидкості, під час вибору останньої не врахувавши дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, не впоралася з керуванням автомобілем та, перетнувши лінію горизонтальної дорожньої розмітки, перетинати яку забороняється, виїхала на призначений для зустрічного руху бік дороги з двостороннім рухом, що має по дві смуги для руху в кожному напрямку, де здійснила зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21063», державний номер НОМЕР_2, який рухався по своїй смузі руху, в результаті чого пасажири вказаного автомобіля ОСОБА_9 та ОСОБА_2 отримали тяжкі тілесні ушкодження, а водій цього автомобіля ОСОБА_10 та пасажир автомобіля «BMW-328i» ОСОБА_11 загинули на місці події.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи встановлених судом фактичних справи та кваліфікації дій засудженої, вважає призначене ОСОБА_7 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та її особі внаслідок м’якості. На обґрунтування наведеного посилається на вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, тяжкість наслідків, а саме, загибель двох осіб та спричинення тяжких тілесних ушкоджень ще двом, з яких ОСОБА_9 отримав І-шу групу інвалідності і на даний час перебуває в тяжкому стані. Також апелянт звертає увагу, що під час досудового слідства ОСОБА_7 не вдавалася до будь-яких дій, спрямованих на відшкодування заподіяної шкоди, а розпочала частково її відшкодовувати лише в ході судового розгляду. З наведених підстав прокурор просить в частині призначеного покарання вирок суду скасувати та постановити свій вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України призначити покарання в виді 7 років позбавлення волі; а в решті вирок суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, думку потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які підтримали апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, пояснення засудженої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_6 про законність і обґрунтованість вироку суду, залишення його без зміни, а апеляції без задоволення, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в апеляції, провівши судове слідство, судові дебати та надавши засудженій ОСОБА_7 останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим, підтверджений сукупністю доказів, які досліджені в судовому засіданні, належно оцінені та докладно наведені в вироку, зокрема, показаннями засудженої ОСОБА_7, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_3, даними, які містяться в протоколі огляду місця події, висновках судово-медичних, судово-автотехнічних, транспортно-трасологічної експертиз, і в апеляції не оспорюється.
Дії ОСОБА_7 вірно кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 286 КК України, оскільки вона, будучи особою, яка керує транспортним засобом, вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб та заподіяло потерпілим тяжкі тілесні ушкодження.
Разом з тим, доводи прокурора в апеляції щодо невідповідності призначеного засудженій покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та її особі внаслідок м’якості, зокрема, безпідставного застосування ст. 75 КК України, заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз’яснень, наведених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання в кожному конкретному випадку, суди зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.
Саме через дотримання цих загальних засад реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості й індивідуалізації покарання.
Згідно з положеннями п. 3 вказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з їх класифікації, визначеної ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення, що включає в себе, зокрема, форму вини, мотив і мету, спосіб вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Відповідно до застережень, наведених у п. 9 Постанови, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України має бути належним чином мотивоване.
А роз’яснення, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 «По практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зобов’язують суди при призначенні покарання за ст. 286 КК України та визначенні ступеню тяжкості вчиненого злочину враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до цього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів тощо.
Даних вимог закону суд першої інстанції не дотримався та знехтував застереженнями, наведеними у Постановах Пленуму Верховного Суду України.
Мотивуючи свої висновки про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства та звільнення її від відбування покарання з випробуванням, суд послався на її молодий вік, те, що засуджена до кримінальної відповідальності притягується вперше, на спеціальних обліках не перебуває, за місцем реєстрації скарг на поведінку не має, працює, де характеризується виключно позитивно, в судовому засіданні негативно оцінила власний протиправний вчинок, частково відшкодувала потерпілим заподіяну шкоду, перебуваючи на волі, матиме більше можливостей для виконання покладених на неї цивільно-правових зобов’язань, чекає на дитину.
Разом з тим, суд не дав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого злочину, що відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких, об’єктивну сторону якого одночасно складали численні грубі порушення правил дорожнього руху, в тому числі керування транспортним засобом за відсутності такого спеціального права, у стані алкогольного сп’яніння, з перевищенням швидкості та виїздом на призначений для зустрічного руху бік дороги, а також тяжкості наслідків, які полягають у загибелі двох осіб та заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ще двом потерпілим, з яких ОСОБА_9 отримав І-шу групу інвалідності, до сьогоднішнього часу перебуває в тяжкому стані і постійно потребує стороннього догляду.
Посилання суду на те, що ОСОБА_7 виключно позитивно характеризується за місцем роботи, колегія суддів вважає безпідставними. Оскільки, як вбачається з відповідної характеристики, вона надана приватним підприємцем ОСОБА_12, який є близькою засудженій особою – її цивільним чоловіком, що викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості останнього та об’єктивності характеристики (т. 1, а. с. 81-86, т. 2, а. с. 34, 60).
Також суд, пославшись на те, що перебування засудженої на волі сприятиме відшкодуванню спричиненої потерпілим шкоди, не врахував позицію самих потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які в судових дебатах підтримали думку прокурора про призначення ОСОБА_7 покарання в виді 7 років позбавлення волі (т. 3, а. с. 115).
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання з застосуванням ст. 75 КК України явно не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок м’якості. А тому вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню з постановленням свого вироку.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання та оцінюючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, апеляційний суд враховує, окрім наведених обставин щодо характеру порушень правил дорожнього руху та тяжкості наслідків, також мотив цих порушень, який не був зумовлений нагальною необхідністю в керуванні транспортним засобом, винуватість у виникненні ДТП виключно засудженої та відсутність вини з боку іншого учасника – водія ОСОБА_10, про що зазначив у вироку і суд першої інстанції.
Окрім наведеного, колегія суддів враховує дані про особу засудженої, яка раніше не судима, працює, за місцем реєстрації характеризується формально позитивно, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має малолітню дитину, а також позицію потерпілих в апеляційному суді, які всі категорично підтримали апеляцію прокурора, просили призначити ОСОБА_7 покарання в виді позбавлення волі з реальним його відбуттям та зазначили, що після постановлення вироку суду першої інстанції відшкодування шкоди з боку засудженої практично припинилося.
Обставинами, які пом’якшують покарання, апеляційний суд визнає щире каяття та часткове відшкодування заподіяної шкоди, а обставиною, яка його обтяжує – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що виправлення й перевиховання засудженої ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства.
При цьому враховані апеляційним судом обставини, які пом’якшують покарання та характеризують особу засудженої, не дають достатніх підстав для застосування щодо неї положень ст. ст. 69, 75 КК України, так само як і призначення покарання в виді позбавлення волі на мінімальний строк у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України, проте дають підстави для призначення такого покарання не в максимальних межах, встановлених даною частиною статті.
Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_7 має малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_3, наявність у неї постійного місця проживання та відсутність даних, які б свідчили про її можливе ухилення від суду та слідства, колегія суддів не вбачає підстав для зміни обраного їй запобіжного заходу в виді підписки про невиїзд на більш суворий.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 365-367, 372, 378 КПК України, колегія суддів
З А С У Д И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати і постановити в цій частині свій вирок.
ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України призначити покарання в виді 7 (семи) років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 до набрання даним вироком законної сили залишити попередню – підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Строк покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання та зарахувати до нього термін затримання – з 26 січня 2011 року по 28 січня 2011 року.
У решті вирок суду залишити без зміни.
Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через Апеляційний суд м. Києва протягом місяця з моменту його проголошення.
Судді:
_______________ __________________ __________________
Мацелюх П.С. Верховець Т.М. Юрдига О.С.