УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2012 р.Справа № 2024/2а-2657/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Русанової В.Б. ,  Спаскіна О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у  приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за  апеляційною скаргою  Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова  на постанову  Ленінського районного суду м. Харкова  від  11.04.2011р. по справі № 2024/2а-2657/11

за позовом   ОСОБА_1        

до  Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова           

про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

25.03.01 позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом.

За результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 11.04.2011 р. позоовні вимоги позивача задоволені. Зобов'язано відповідача здійснити нарахування доплати до пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни із розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" за період з  25.09.10  року  по 31.12.10 року, з урахуванням фактично отриманих позивачем виплат.   

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні механізму та умов виплати допомоги особам, які мають статус "дитина війни", прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", що призвело до неправильного вирішення справи.

          Виходячи з приписів п.3 ч.1 ст.197 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 1832.

          Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах  доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

       Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є дитиною війни та за приписами ст.6 цього закону має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права надавши перевагу ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  над постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", як нормативно-правовому акту, що має вищу юридичну силу. Також судом правильно визначено розмір мінімальної пенсії за віком, виходячи із приписів ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншими законами такий розмір не врегульовано.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.           

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів зазначає наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок по виплаті підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено саме на управління пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування.

            Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 11.04.2011р. по справі № 2024/2а-2657/11 в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)Бершов Г.Є.

Судді (підпис)

 (підпис) Русанова В.Б.

 Спаскін О.А.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бершов Г.Є.