ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
19 березня 2012 року 08:05 № 2а-1139/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., суддів - Добрівська Н. А., Кузьменко В. А., при секретарі судового засідання Карпенко Я.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_3
до Кабінету Міністрів України
третя особаДержавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
провизнання бездіяльності відповідача та зобов’язання видати розпорядження
ВСТАНОВИВ:
27.01.2012 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, в якому позивач просить суд:
1. Визнати бездіяльність відповідача у контролі за діяльністю Кредитної спілки «Християнська злагода».
2. Зобов’язати Кабінет Міністрів України видати розпорядження, яким відшкодувати позивачу суму коштів внесених на депозит у Кредитної спілки «Християнська злагода»з резервного фонду Державного бюджету України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 14.02.2012 р., після усунення позивачем недоліків позовної заяви, провадження по справі було відкрито, справу призначено до судового розгляду.
В судове засідання з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позов задовольнити, та вказав, що відповідачем порушується положення Конституції України, Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), зокрема відповідачем не виноситься розпорядження про відшкодовування позивачу понесених матеріальних збитків, що були завдані злочинною діяльністю керівників Кредитної спілки «Християнська злагода», в порядку передбаченому положеннями ст.1177 ЦК України. Крім того, позивач вказав, що відповідач, із порушенням положень Закону України «Про кредитні спілки»(надалі –Закон №2908) не здійснював належного контролю за діяльністю кредитної спілки, що зумовило отримання позивачем збитків.
В судове засідання з’явився представник відповідача, який позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив позивачу відмовити із підстав викладених в запереченнях, та вказав про дотримання відповідачем положень Конституції України та ЦК України.
В судове засідання не з’явився представник третьої особи, подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до положень ч.2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі –КАС України), неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Керуючись положеннями ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст.41, ст.122 та ст.128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні, а розгляд справи продовжується за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Позивач є вкладником Кредитної спілки «Християнська злагода», що підтверджується наданою позивачем розрахунковою книжкою рахунку №НОМЕР_1 ОСОБА_3, що була видана головою правління вказаної Кредитної спілки від 18.10.2007 р.
Відповідно до вказаної розрахункової книжки позивач станом на 26.01.2009 р. вклав до Кредитної спілки «Християнська злагода»суму в розмірі 30000 грн.
Як зазначається позивачем, в листопаді 2008 р. було порушено кримінальну справу №141-2596 по обвинуваченню голови правління Кредитної спілки «Християнська злагода»ОСОБА_4 в злочинах передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.209, ч.2 та ч.3 ст.358, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 за ч.4 ст.190, ч.5 ст.191, ч.3 ст.209, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України, ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191, ч.3 ст.209, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України.
08.12.2011 р. позивач звернувся до Кабінету Міністрів України та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України із заявою, в якій зазначає що вклад до Кредитної спілки «Християнська злагода»йому не повернутий, тому керуючись ст.1177 ЦК України просить відшкодувати йому шкоду в розмірі суми вкладу 51941 грн. з резервного фонду державного бюджету України.
22.12.2011 р. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України позивачу було направлено лист №8265/40-12 в якому остання повідомила про розроблення законопроектів для можливості реалізації положень ст.1177 ЦК України.
Позивач вважаючи що порушені його права та інтереси, та протиправно Кабінетом Міністрів України не видано відповідне розпорядження про повернення коштів, звернувся до суду для їх захисту.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі –КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.6 ст.130 Господарського кодексу України, статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визнаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.
В ч.2 ст.2 Закону №2908 зазначено, що відповідно до принципів діяльності спілки забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом.
В ст.26 Закону визначено органом, що здійснює державне регулювання і нагляд за діяльністю кредитних спілок, є уповноважений орган згідно з законодавством України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, а також інші державні органи відповідно до їх компетенції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»(надалі –Закон №2664) кредитна спілка віднесена до фінансової установи.
В розділі 4 Закону №2664 врегульовані відносини державного регулювання ринків фінансових послуг. Зокрема, в ст.21 Закону №2664 визначено, що регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
ь щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;
ь щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
ь щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
При цьому, Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
Згідно ч.1 ст.39 Закону №2664, у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
Статтею 40 Закону №2664 визначено заходи впливу, які Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.23 Закону №2664 національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.
Водночас, судом встановлено, що в ні в положеннях Закону №2664, ні в положеннях Закону №2908 на Кабінет Міністерство України не покладається обов’язок щодо здійснення державного контролю за діяльністю кредитних спілок.
Як наслідок, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позивача щодо визнання бездіяльності відповідача у контролі за діяльністю Кредитної спілки «Християнська злагода».
Крім того, відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Водночас, в ч.1 ст.190 ЦК України, передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Проаналізувавши положення ч.1 ст.1177 ЦК України, суд дійшов висновку, що особливість даної норми полягає в наявності спеціальних обставин, необхідних для виникнення у держави такого обов'язку:
ь відшкодуванню за правилами даної статті підлягає лише майнова шкода, завдана майну фізичної особи;
ь майнова шкода має бути завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, а факт злочину встановлений судом;
ь потерпілим за нормами даної статті є фізична особа;
ь відшкодування шкоди за рахунок держави можливе у випадку, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Як встановлено в судовому засіданні, по кримінальній справі №141-2596 позивача визнано потерпілим та цивільним позивачем, про що видано довідку №8/3231 від 06.05.2010 р. Слідчим управлінням УМВС України в Івано-Франківській області МВС України.
Водночас, відповідно до п.1, п.2, п.3 та п.7 ч.1 ст.324 Кримінально-процесуального кодекс України, постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений.
При цьому, ч.1 ст.238 Кримінально-процесуального кодексу України, передбачено, що постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Більше того, ст.401 Кримінально-процесуального кодексу України, зафіксовано, що вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено. У разі подачі апеляцій, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Водночас, як встановлено в судовому засіданні, що не спростовується представником позивача, станом на час звернення до відповідача, відсутній вирок суду, що набув законної сили та яким би було визнано факт вчення злочину, чітко визначено осіб, які є винними у вчиненні злочину а позивача визнано цивільним позивачем та його цивільний позов задоволено в повному обсязі. При цьому, суд приймає до уваги, що сам факт визнання особи цивільним позивачем по справі не є преюдиціальним фактом, та не доводить наявність у позивача права та отримання коштів із осіб, які винні в скоєні злочину. Доказування підстав та розмірів цивільного позову в кримінальній справі здійснюється за правилами кримінального судочинства.
Крім того, суд приймає до уваги, що позивач не надав до суду доказів, які б свідчили про неплатоспроможність осіб, які визнанні винними у вчиненні злочину.
Більше того, відповідно до ч.2 ст.1177 ЦК України, умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, що не спростовується представником позивача, станом на дату звернення до Кабінету Міністрів України жодного закону, який передбачений положеннями ч.2 ст.1177 ЦК України, не прийнято.
Відповідно до положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, повноваження Кабінету Міністрів України визначені в ст.116 Конституції України та Законі України «Про Кабінет Міністрів України».
Провівши системний аналіз положень ст.116 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», суд встановив, що в положеннях вказаних нормативно-правових актів відсутні статті які б покладали на відповідача обов’язок по відшкодуванню шкоди, що була завдана фізичній особі внаслідок злочину, якщо особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною.
Більше того, представником позивача в судовому засіданні не надано жодних доказів, та не вказано жодного нормативно-правового акту, яким би на Кабінет Міністрів України було покладено вищевказаний обов’язок.
До того ж, відповідно до положень Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»в Україні існують інші форми центральних органів виконавчої влади України, на які можуть бути покладені окремі функції із реалізації державної політики, зокрема:
ь міністерства, які забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах),
ь інші центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції), які виконують окремі функції з реалізації державної політики.
Як наслідок, в судовому засіданні було встановлено, що у Кабінету Міністрів України не наділені повноваженнями відшкодовувати майнову шкоду особі, яка потерпіла від злочину, від імені держави, а тому вимога щодо зобов'язання відповідача видати розпорядження щодо відшкодування в порядку ст.1177 ЦК України матеріальної шкоди, завданої позивачу злочином, є безпідставною.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Аналогічну позицію Вищий адміністративний суд України виклав в постанові від 11.01.2011 р. по справі №П-359/10.
Більше того, щодо вимоги позивача про зобов’язання видати розпорядження, яким відшукувати суми коштів внесених на депозит суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо винесення розпоряджень є виключною компетенцією уповноваженого органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду –тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень –ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Таким чином, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до положення ч.1 та ч.2 ст.94 КАС України, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-163, ст.167, ст.171, ст.254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. В позовних вимогах ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України відмовити в повному обсязі
Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 КАС України та може бути оскаржена до апеляційного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 КАС України.
Головуючий суддя Б. В. Санін
Судді Н. А. Добрівська
В. А. Кузьменко