ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "28" березня 2012 р.                                                                                    Справа № 5023/7957/11  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПрокопанич Г.К.

суддівЄвсікова О.О.,

Попікової О.В.

за участю представників:

від позивача:ОСОБА_4 –за дов. від 15.07.2011р.

від відповідача 1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)

від відповідача 2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватної фірми "Алекс-3"

на рішення господарського суду Харківської області

від 09.11.2011р.

та на постановуХарківського апеляційного господарського суду

від 17.01.2012р.

у справі№ 5023/7957/11 господарського суду Харківської області

за позовомПриватної фірми "Алекс-3"

до1. Харківської обласної митниці

2. Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області

простягнення матеріальної шкоди в розмірі 49 392,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма "Алекс-3" (далі –позивач, ПФ "Алекс-3") звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської обласної митниці (далі –відповідач 1) та Головного управління Державного казначейства України у Харківській області (далі –відповідач 2, ГУ ДКУ у Харківській області) про стягнення з Головного управління Державного казначейства України у Харківській області на користь позивача  заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 49 392,00 грн.

Заявою від 09.11.2011р. позивач зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з ГУ ДКУ у Харківській області на користь ПФ "Алекс-3" суму заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 35 712,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.2011р. (суддя Погорелова О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012р. (головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.) здійснено заміну другого відповідача –Головного управління Державного казначейства України у Харківській області на його правонаступника –Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2011р. залишено без змін.

Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України, з огляду на недоведення позивачем необхідних умов для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, а саме причинного зв'язку між діями митного органу у вигляді прийняття рішень про визначення митної вартості товару  та  матеріальною шкодою у вигляді здійснення плати за зберігання товару на митному ліцензійному складі. Крім того, судами визначено, що з урахуванням приписів Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, заявленої позивачем до стягнення, може здійснюватись лише за рахунок Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених на утримання другого відповідача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2011р. скасувати повністю, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012р. –в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги щодо відшкодування матеріальної шкоди, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, приписів статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України, статті 264 Митного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетних установ". При цьому, скаржник наголошує на тому, що витрати позивача були понесені у зв'язку з неправомірною відмовою у декларуванні імпортованого товару, незаконність рішень митного органу підтверджено постановами Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2011р. у справі № 2а-14050/10/2070 та від 30.08.2011р. у справі № 2а-4042/11/2070, наявність шкоди зумовлено здійсненням оплати за зберігання товарів на митному ліцензійному складі.

Від Харківської обласної митниці надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач 1 заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Харківською обласною митницею були прийняті рішення про визначення митної вартості                 товарів від 01.11.2010р. № 807000006/2010/300415/2 та від 02.03.2011р.                               № 807000006/2011/300105/2, на підставі яких були складені картки відмови в митному оформленні товарів від 01.11.2010р. № 807070005/0/00605 та від 02.03.2011р. № 807070005/1/00123 відповідно.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2011р. у справі № 2а-14050/10/2070 (за позовом ПФ "Алекс-3" до Харківської обласної митниці про визнання нечинним рішення про визначення митної вартості товарів) скасовано рішення Харківської обласної митниці від 01.11.2010р. №807000006/2010/300415/2.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2011р. залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2011р.  у справі № 2а-4042/11/2070 про задоволення позову ПФ "Алекс-3" до Харківської обласної митниці про скасування рішення від 02.03.2011р.                     № 807000006/2011/300105/2 про визначення митної вартості товарів.

Позовні вимоги ПФ "Алекс-3" обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття Харківською обласною митницею незаконних рішень про визначення митної вартості товару позивачу було заподіяно матеріальну шкоду у вигляді понесених витрат з оплати вартості послуг із зберігання товару на митному ліцензійному складі ПрАТ "Харківхарчпром" згідно договору від 19.12.2008р. № 19.     

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.   

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу Державної митної служби України) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу Державної митної служби України та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що товар, який було передано позивачем на зберігання на митний ліцензійний склад ПрАТ "Харківхарчпром" згідно договору від 19.12.2008р. № 19, був оформлений у режимі "ІМ 74" за вантажною митною декларацією ВМД № 807070005/2010/328456 від 28.10.2010р., тобто                     був поміщений у режим митного складу до прийняття Харківською обласною митницею рішень від 01.11.2010р. № 807000006/2010/300415/2 та від 02.03.2011р.            № 807000006/2011/300105/2 про визначення митної вартості товарів.

У відповідності до статті 212 Митного кодексу України, пункту 1.1. Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 31.12.1996р. № 592, митний склад –це митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Зберігання товарів в режимі митного складу забезпечується шляхом використання спеціально призначеного та обладнаного приміщення або іншого            місця - митного ліцензійного складу.

Згідно статті 186 Митного кодексу України декларант самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

З урахуванням викладеного апеляційним господарським судом встановлено,       що позивач на свій розсуд та у добровільному порядку прийняв рішення про розміщення товарів на митному ліцензійному складі до винесення відповідачем 1 рішень №№ 807000006/2010/300415/2, 807000006/2011/300105/2 про визначення митної вартості товарів, у зв'язку з чим Харківська обласна митниця не мала можливості впливати на договірні відносини, які склалися між ПФ "Алекс-3" та ПрАТ Харківхарчпром".

Крім того, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що позивач за наявності незгоди з митною вартістю, визначеною митним органом, не скористався передбаченим статтею 264 Митного кодексу України, пунктом 15 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006р. № 1766, правом випуску товарів у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку у відповідності до затвердженого наказом Державної митної служби України від 17.03.2008р. № 230 Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем в установленому порядку не було доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями митного органу (прийняттям рішень про визначення митної вартості) та матеріального шкодою у вигляді понесених позивачем витрат за зберігання товару на митному ліцензійному складі, що в свою чергу виключає цивільну відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду та свідчить про відсутність підстав для її відшкодування.

Виходячи з положень статті 56 Конституції України, статті 1173 ЦК України, частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої  незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (у даному випадку органу державної митної служби) при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

При цьому, враховуючи правовий висновок, наведений в рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001р. № 12-рп/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Відповідно до приписів частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (частина 1 стаття 25 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. При цьому, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За таких обставин, вимога позивача про відшкодування шкоди за рахунок відповідача 2 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, здійснюється державою за рахунок державного бюджету, а не за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів (у даному випадку Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області).

Колегією суддів встановлено, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень помилково застосовані до спірних правовідносин положення статей 25 та 48 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. № 2542-III, який втратив чинність 01.01.2011р. з одночасним набранням чинності Бюджетним кодексом України від 08.07.2010р. № 2456-VI.

Однак, допущена помилка не вплинула на законність та обґрунтованість висновків місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають фактичним обставинам справи, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Посилання позивача в касаційній скарзі на постанову Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ", як на підставу відповідальності Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, судова колегія не приймає до уваги, оскільки вказаним Порядком визначається лише механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає обґрунтованим та законним висновок місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та фактично зводяться до необхідності переоцінити докази, досліджені судами, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених господарськими судами обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі є непереконливими та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

В свою чергу, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв’язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватної фірми "Алекс-3" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2011р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2012р. у справі                          № 5023/7957/11 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                            Г.К. Прокопанич

Судді:                                                                                О.О. Євсіков

О.В. Попікова