РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" вересня 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Фединяка В.Д.,
суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.,
секретаря Шпилик В.В.,
за участю: ОСОБА_1 та його адвоката ОСОБА_2,
позивачки відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 27 червня 2006 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2006 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та встановити порядок користування цією квартирою, виділивши їй у користування жилі кімнати площею 12,5 кв. м і 12,4 кв. м, а нежилі приміщення залишити в спільному користуванні.
Позовні вимоги мотивувала тим, що у жовтні 1999 році сторони перебували в шлюбі і за спільні кошти купили квартиру. Дана квартира зареєстрована на відповідача ОСОБА_1 і в цій квартирі вона зареєстровані з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4, 1988 року народження та ОСОБА_5, 2003 року народження. Шлюб між сторонами розірвано 13 березня 2002 року. Однак, вказувала позивачка, що вона з відповідачем до вересня 2005 року проживали однією сім'єю у спірній квартирі. Проте, на початку вересня 2005 року у відсутність позивачки, відповідач змінив замки вхідних дверей квартири, поселив у цю квартиру іншу жінку і не дає можливості їй з дітьми проживати у спірній квартирі. Тому просила задовольнити позов.
ОСОБА_1 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та скасувати факт її реєстрації у спірній квартирі, посилаючись на те, що з 12 вересня 1987 року по 15 червня 1998 рік, він проживав у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, у якому народився 1988 року син ОСОБА_4. У вказаний період сторони проживали в комунальній квартирі АДРЕСА_2. Протягом 1997- років, вказував позивач, він перебував на роботі за кордоном. Коли повернувся з роботи, йому стало відомо про зраду колишньою дружиною у подружній вірності, що послужило підставою для припинення шлюбних відносин. ОСОБА_1 зазначав, що він на початку літа 1998 року вибрався з квартири АДРЕСА_2 і перейшов проживати до родичів, а 01 жовтня 1999 року за власні кошти та позичені гроші у батька та сестри купив спірну квартиру, в якій прописався у січні 2000 року. Відповідачка ОСОБА_3 у квітні
1999 року приватизувала квартиру АДРЕСА_2, , а в листопаді того ж року продала цю квартиру, витративши гроші на розвиток підприємницької діяльності.
Справа № 22-ц-1046/2006р. Головуючий у 1 інст. Якимів Р.В.
Категорія 44 Доповідач Фединяк В.Д.
2
На неодноразові прохання ОСОБА_3 позивач дозволив відповідачці тимчасово проживати в спірній квартирі з листопада 2000 року, оскільки характер його роботи пов'язаний з перебуванням за кордоном. Проте, зазначав позивач, сторони проживали окремо і не вели спільного господарства. У січні 2003 року відповідачка народила дитину і без згоди позивача записала на його прізвище. Так як відповідачка з співжителем перешкоджала йому у користуванні квартирою, він у березні 2005 року поміняв замки вхідних дверей і з того часу ОСОБА_3 у цій квартирі не проживає. Позивач вважає, що спірна квартира належить йому на праві власності, тому він вправі розпоряджатись цією квартирою на власний розсуд.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 20 квітня 2006 року позовні заяви сторін об'єднано в одне провадження.
Рішенням цього ж суду від 27 червня 2006 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 з неповнолітніми дітьми в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселенню їх в цю квартиру. Цим же рішенням встановлено порядок користування спірною квартирою та виділено ОСОБА_3 з двома неповнолітніми дітьми в користування кімнати площею 12,5 кв. м та 12,4 кв. м.ОСОБА_1 виділено кімнату площею 17,2 кв. м.
Коридор, ванну кімнату, туалет та кухню залишено у спірному користуванні сторін.
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового, яким відмовити в позові ОСОБА_3 і задовольнити позов апелянта, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права. Зокрема, вирішуючи спір в справі, суд не врахував того, що квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві приватної власності, так як ним придбана за власні та позичені кошти після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 та під час роздільного проживання. Вказаних обставин не заперечувала в судовому засіданні позивачка-відповідачка ОСОБА_3, яка під час роздільного проживання, в судовому порядку 15 червня 1998 року розірвала шлюб між ними, оскільки вони спільно не проживали, не вели спільного господарства і не мали спільного бюджету. Право власності апелянта на спірну квартиру ОСОБА_1, ОСОБА_3 не оспорює.
Згідно ст. ст. 22, 25, 27 КпШС України (в редакції 1969 року) майно подружжя нажите ними на час припинення спільного проживання, належить кожному з них, що не було враховано судом.
Скориставшись розірванням шлюбу та період роздільного проживання, ОСОБА_3 приватизувала державну квартиру АДРЕСА_2, 22 у м. Калуші, в якій сторони спільно проживали і вели спільне господарство. Продавши вказану квартиру, ОСОБА_3 привласнила гроші отримані за цю квартиру для своїх потреб.
Позивач не заперечує, що в кінці листопада 2000 року дав згоду відповідачці ОСОБА_3 на проживання в спірній квартирі. Однак зазначає, що не мав з ОСОБА_3 спільного бюджету та не вів спільного господарства і попереджав відповідачку, що на його вимогу ОСОБА_3 повинна звільнити належну йому квартиру. Таке повідомлення є в матеріалах справи від лютого 2004 року.
На думку апелянта, судом також не враховано, що у березні 2002 року, повернувшись з відрядження, ОСОБА_3 перешкоджала йому у вселенні в квартиру, оскільки проживала з іншим чоловіком.
Відповідачка ОСОБА_3, зазначав апелянт, у березні 2005 року, розламавши замки вхідних дверей спірної квартири, забрала належне апелянту рухоме майно, перейшла жити в іншу квартиру і з того часу не проживає у спірній квартирі. Тому, вказував апелянт, він змушений був поміняти замки вхідних дверей спірної квартири.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Позивачка-відповідачка ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнала, вважає цю скаргу безпідставною.
з
Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши письмові докази, колегія судців приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є право власності на квартиру АДРЕСА_1 та право на проживання в цій квартирі.
Відповідно п.9 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб і сім'ю України" (в редакції 1969 року) передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статтей 22, 25, 27і КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
Згідно п. З ч.І ст. 57 Сімейного кодексу України майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які нажали йому Сій) особисто, є особистою приватною власністю чоловіка (дружини). Відповідно до п.7 цієї ж статті, якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є особистою приватною власністю.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_3 та проживаючи в квартирі АДРЕСА_2, з літа 1998 року фактично припинили шлюбні відносини, проживали роздільно, не мали спільного бюджету і не вели спільного господарства.
Зазначені обставини підтверджуються копією рішення суду від 15 червня 1998 року про розірвання шлюбу між сторонами (а.с. 93), даними, які містяться у довідці управління житлово-комунального господарства міської ради про приватизацію ОСОБА_3 24 квітня 2000 року квартири АДРЕСА_2, (а.с. 50), довідкою про реєстрацію ОСОБА_3 як одинокої матері (а.с. 49).
Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 01.10.1999 року ОСОБА_1на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Про те, що зазначена квартира куплена під час роздільного проживання і за власні кошти також підтверджується розпискою про позику грошей (а.с. 172) та довідкою про зароблені ним кошти за кордоном (а.с. 170-171), інформацією начальника МРВ ДАІ м. Калуша про придбання ОСОБА_3 автомобіля (а.с. 162).
Доказів того, що спірна квартира куплена за спільні кошти сторін, ОСОБА_3 суду не представила. Окрім того, договору купівлі-продажу щодо належності ОСОБА_1зазначеної квартири ОСОБА_3 не оспорює.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо належності сторонам на праві спільної сумісної власності спірної квартири і те, що ОСОБА_3 у зв'язку з цим має право на проживання в ній, є помилковим, так як не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується письмовими доказами з цього приводу.
Також встановлено, що з дозволу власника спірної квартири ОСОБА_1 в листопаді 2000 року в цю квартиру поселилась відповідачка ОСОБА_3, що підтверджується реєстрацією за місцем проживання (а.с. 48) та не заперечується сторонами.
Разом з цим встановлено, що за час проживання сторін у спірній квартирі між ними часто виникали сварки та бійки, внаслідок чого у вересні 2005 року ОСОБА_3 залишила спірну квартиру, а в листопаді того ж року, зламавши замки вхідних дверей і забравши належне їй майно, перейшла проживати в інше житло. Даний факт не заперечує ОСОБА_3, підтверджується копією постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 52,91).
4
Показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, даними в судовому засіданні, стверджується, що відповідачка ОСОБА_3 проживала в спірній квартирі періодично, причиною цьому були сварки і скандали між сторонами, які привели до залишення ОСОБА_3 спірної квартири.
Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів сім"ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За змістом ст. ст. 71, 163 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї' за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Оскільки відповідачка ОСОБА_3 у вересні 2005 року самовільно залишила квартиру, забираючи в листопаді того ж року належне їй майно, яке знаходиться в спірній квартирі, тобто мала доступ до житла, протягом шести місяців не зверталась до суду щодо усунення перешкод в користуванні цією квартирою, то суд вважає, що ОСОБА_3 не проживала у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, тому втратила право на житло в цій квартирі.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про скасування факту реєстрації відповідачки у спірній квартирі, то вони задоволенню не підлягають, так як втрата права на житло у подальшому скасовує таку реєстрацію.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду у цій справі підлягає скасуванню, з відмовою в позові ОСОБА_3 за недоведеністю позовних вимог та частковим задоволенням позову ОСОБА_1.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судців, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Калуського міськрайонного суду від 27 червня 2006 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення позивачки з синами ОСОБА_4, 1988 року народження і ОСОБА_5, 2003 року народження у квартиру АДРЕСА_1 та встановлення порядку користування цією квартирою, виділивши позивачці кімнати площею 12,5 кв. м і 12,4 кв. м, залишивши у спільному користуванні коридор, ванну кімнату, туалет та кухню - відмовити.
ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді:
В.Д. Фединяк
О.Ю. Беркій
В.М. Соколовський