АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Погорєлової С.О., Сидоренко І.П.
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,-
В С Т А Н О В И Л А :
25.09.2008 р. ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом в якому просили визнати заповіт, складений 10.10.2001 р. ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, посвідчений керуючою справами Малодолинської сільської ради м. Іллічівська Одеської області ОСОБА_7 недійсним; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину від 15.09.2003 р. за №№ ВАО 400254, ВАО 400255, ВАО 400256, видані на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_1; визнати недійсними свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 21.04.2008 р. за №№ ОД – ХУШ № 11-252, ОД-ХУШ № 11-253, видані на ім’я ОСОБА_1, ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину спадкового майна, що складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, земельного паю, розташованого на землях сільськогосподарського підприємства ТОВ «Новодолинський» Овідіопольського району Одеської області, майнового паю, що знаходиться у пайовому фонді майна колективного сільськогосподарського підприємства – багатофункціонального сільськогосподарського кооперативу ТОВ «Новодолинський» (с. Нова Долина Овідіопольського району Одеської області).
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 було відмовлено.
Не погодившись з винесеним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Колегія суддів, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково з наступних підстав.
Відповідно частинам ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати таким, що відповідає нормам ст.213 ЦПК України з наступних підстав.
Так, відмовляючи в задоволенні вимог позивачам по суті, суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що останні не довели обґрунтованості своїх вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_7 при посвідченні заповіту ОСОБА_5 діяла в межах наданих їй повноважень та Інструції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад.
При цьому керувався вимогами ст..ст. 47, 48, 541 ЦК України в редакції та ст.. 37 Закону України «Про нотаріат».
З такими висновками суду колегія погодитись не може з наступних підстав.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України в редакції 1963 р., згідно якого заповіт віднесено до односторонньої угоди.
У главі 3 ЦК України в редакції 1963 р. дано вичерпний перелік підстав, за наявності яких угода може бути визнана недійсною.
В обґрунтування своїх вимог позивачки зазначили, що не додержано нотаріальної форми посвідчення заповіту ОСОБА_5, оскільки секретар виконкому Малодолинської сільської ради ОСОБА_7 не мала владних повноважень посвідчувати заповіт.
Відповідно до ст..ст. 3, 7 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ, ст..ст. 38, 42, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР, п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (затверджена наказом Міністерства юстиції України 26.10.1994 р. за № 256/466), у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких такий обов’язок покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем виконкому Малодолинської сільської ради ОСОБА_7
Проте в матеріалах справи немає рішення виконавчого комітету сільської ради, яке б надавало саме цій особі право на вчинення нотаріальних дій.
Одноособове розпорядження голови сільської ради № 42-л від 06.11.1995 р. не замінює вказаного рішення виконкому сільської ради.
У зв’язку з цим, у суду не було достатніх підстав для відмови в позові за необґрунтованістю.
Однак, на виконання вимоги ухвали Верховного суду України від 18.05.2011 року, якою касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була задоволена частково, рішення апеляційного суду Одеської області від 20.05.2010 року скасовано та передано справу на новий розгляд до апеляційного суду Одеської області через порушення судом норм процесуального права, оскільки судом не було з»ясовано чи мали можливість позивачі раніше ознайомитись із заповітом ОСОБА_5, у тому числі під час отримання ними 15.09.2003 року свідоцтв про право на спадщину за законом, були встановлені наступні обставини.
Оспорюваний заповіт був посвідчений керуючою справами виконкому Малодолинської сільської ради ОСОБА_7 10.10.2001 р.
На підставі цього заповіту ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом від 15.09.2003 р. на 5/9 частин спадкового майна.
І кожна з позивачок, як особи, що згідно ст.. 535 ЦК України в редакції 1963 р. мають право на обов’язкову долю, отримали в Іллічівський міській державній нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом у цей же день 15.09.2003 р., у вигляді 2/9 частин будинку, розташованого за адресою: Одеська обл.., м. Іллічівськ, с. Малодолинське, вул. Леніна, 41-а; майнового паю, що знаходиться у пайовому фонді майна колективного сільськогосподарського підприємства – багатофункціонального сільськогосподарського кооперативу ТОВ «Новодолинський» (с. Нова Долина Овідіопольського району Одеської області); земельного паю, розташованого на землях сільськогосподарського підприємства ТОВ «Новодолинський» Овідіопольського району Одеської області.
Тобто, колегією було достовірно встановлено, що з цього часу позивачки знали про існування заповіту на ім’я ОСОБА_3., оскільки особисто знайомилися з матеріалами спадкової справи і з зазначеного часу його не оскаржували. Отже, у позивачів була можливість протягом трьох років звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, про які вони одразу дізнались, оскільки відповідачка відмовилась добровільно розподілити спадкове майно. Однак, як вбачається з матеріалів справи , позивачі звернулись до суду лише в 2008 року з позовом про усунення перешкод в користуванні спадковим майном та поділ спадкового майна в натурі, зазначаючи, що відповідачка чинить їм перешкоди у користуванні спадковим майном і вирішення цього питання мирним шляхом не можливо. Тому, позивачі на момент звернення з цим позовом вже пропустили строк позовної давності, оскільки в позові вказують, що відповідачка їм постійно перешкоджала користуватися спадковим майном. Отже, позивачі повинні були з самого моменту порушення свого права шукати способи його захисту і на це у них було три роки.
Однак, з вказаним позовом до суду вони звернулися лише 25.09.2008 р., тобто з пропуском строку позовної давності, передбаченого ст.. 71 ЦК України в редакції 1963 р.
Доводи позивачів про те, що їм стало відомо про посвідчення заповіту особою, яка не мала повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, під час підготовки позовної заяви для подачі до суду, є безпідставними та надуманими по вище викладеним мотивам, оскільки у позивачів була можливість різними способами захищати своє право і ніхто їм у цьому не перешкоджав.
Відповідно до ст.ст. 71, 76 ЦК України в редакції 1963 р., загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого право, а про порушення свого права позивачам стало відомо саме під час отримання ними в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом 15.09.2003 р.
Поважність причин пропуску строку позивачки не довели.
За змістом ст.. 80 ЦК України в редакції 1963 р., закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є самостійною підставою для відмови в позові.
Оскільки строк позовної давності пропущений без поважних причин, колегія не вбачає підстав для його поновлення.
Враховуючи викладене, колегія вважає, що в позові про визнання заповіту недійсним слід відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
З цих же підстав не підлягають задоволенню і вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину від 15.09.2003 р., виданих на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_1; про визнання недійсними свідоцтв про право власності на майновий пай від 21.04.2008 р., виданих на ім’я ОСОБА_1, ОСОБА_2; і як витікаючи з цього, вимоги про визнання права власності на спадкове майно у розмірі по 1/3 частині за ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4
Оскільки колегія в задоволенні позову відмовляє, то згідно ст.. 88 ЦПК України не підлягає стягненню на користь позивачів судові витрати.
Відповідно пунктам 3, 4 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Виходячи з підстав ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову позивачам в задоволенні вимог в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307 , 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задоволити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 січня 2010 року – скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: С.О. Погорєлова
І.П. Сидоренко