АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    26 жовтня  2011 року                                                      м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого – Мартинової К.П.,

суддів – Доценко Л.І., Оверіної О.В.,

за участю секретаря – Карпової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА :

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те,  що 02.02.2010 року він уклав із відповідачем договір позики на суму 22 393 грн.76 коп. строком до 08.02.2010 року.

Відповідач в обумовлений строк борг повернув не в повному обсязі, а лише 8 833,48 грн., решта частина боргу не повернута. Посилаючись на зазначені обставини позивач просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 13 560,28 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить рішення суду скасувати, тому що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.  

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню на підставі п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що між сторонами не має боргових зобов”язань.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, тому що вони не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права.

                                                              -2-

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 лютого 2010 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 борг у розмірі 22393 гривні 76 копійок, та на підтвердження цього була складена та підписана ОСОБА_2 письмова розписка / а.с. 9/.

Письмовою розпискою ОСОБА_1 підтвердив факт повернення йому ОСОБА_2 10863,29 грн. в рахунок погашення боргу за борговою розпискою / а.с. 35/.

Решта боргу у розмірі 11530 гривень відповідачем не повернута позивачу.

За договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов”язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів  /суму

позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками / ст. 1046 ЦК України/.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей / ч. 2 ст. 1047 ЦК України/.

    Встановлене, а саме наявність письмової розписки, свій підпис на якій ОСОБА_2 не оспорює, свідчить про відповідність договору позики, укладеного між сторонами, вимогам ст. ст. 1046, 1047 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов”язаний повернути позикодавцеві позику / грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, що встановлені договором.

    Посилання відповідача на те, що надана позивачем розписка не являється договором позики та не відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України є безпідставними, не знайшли свого підтвердження, та не спростовують наявність між сторонами  зобов”язань за договором позики та обов”язку позичальника повернути позику, як того вимагає ч. 1 ст. 1049 ЦК України.  Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є

доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

    Доводи відповідача про те, що боргову розписку він написав під тиском, не підтверджені належними та допустими доказами. Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_2 з цього приводу не звертався до правоохоронних органів.

    Твердження відповідача про те, що зазначена в борговій розписці сума являється його заборгованістю перед позивачем у зв”язку з трудовими відносинами, не знайшли свого підтвердження  при розгляді справи. Письмові докази таких віносин сторонами не надані.

    При встановлених обставинах колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення позову у розмірі 11530 грн., оскільки ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 частину боргу у розмірі 10863,29 грн., що підтверджено письмовою розпискою.

    Відповідно до вимог ст. ст. 79, 80, 81, 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати: судовий збір пропорційно від задоволеної частини вимог у розмірі 172,80 грн. /115,30 грн. судового збору за першу інстанцію та  57,50 грн. за апеляційну інстанцію/, 240 грн. витрат на інформаційно технічний розгляд справи. Понесені позивачем судові витрати при розгляді справи в судах підтверджені квитанціями, які знаходяться в матеріалах справи.

    Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,  

ВИРІШИЛА:

                                                              -3-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

              Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення.

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 11530 /одинадцять тисяч п”ятсот тридцять/ гривень.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 172 /сто сімдесят дві/ гривні 80 копійок  та витрати на інформаційно-технічний розгляд справи у розмірі 240 /двісті сорок/ гривень.

    В решті позову відмовити.

    Рішення суду набирає законної сили з моменту  його проголошення та може бути          оскаржене до суду касаційної інстанції  протягом двадцяти днів  з дня набрання ним  законної сили.

Головуючий                                                                           К.П. Мартинова

 Судді                                                                                                          Л.І.  Доценко

                                                                                                                     О.В. Оверіна