УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" вересня 2006 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Фащевської Н.Є. суддів - Жолудько Л.Л., Дикун СІ. при секретарі - Гачинській М.В. з участю - позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_3.ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду від 27 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
Встановила:
ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку рішення Підволочиського районного суду від 27 червня 2006 року, яким в задоволенні його вимог до ОСОБА_3. про стягнення 5652 грн 50 коп майнової шкоди та 5000 грн моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Апелянт просив скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому апелянт зазначив, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений належний йому автомобіль, сталася з вини ОСОБА_3., оскільки він не забезпечив належної охорони свого автомобіля. Посилаючись, що суд не звернув увагу на вказані обставини та безпідставно відмовив у стягненні з ОСОБА_3. майнової та моральної шкоди, ОСОБА_1 просив задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1
Справа №22а-977 2006 р. Головуючий у 1 інстанції - Довгунь І.М.
Категорія - майнова, моральна шкода Доповідач - Дикун СІ
підтримав вимоги апеляційної скарги. :
Представник ОСОБА_3. апеляційної скарги не визнала, зазначивши, що суд обгрунтовано відмовив у стягненні з власника автомобіля майнової і моральної шкоди Судом встановлено, що 13 липня 2001 року ОСОБА_4., керуючи належним ОСОБА_3. автомобілем ВАЗ 2106 державний номер НОМЕР_1,котрим заволодів протиправно, скоїв наїзд на належний ОСОБА_1 автомобіль Сеат Толедо державний номер НОМЕР_2. Внаслідок дорожньо- транспортоної пригоди автомобіль позивача був пошкоджений. Зазначені обставини стверджуються протоколом про адміністративне правопорушення від 13.07.2001 року; постановою судді Підволочиського районного суду від 06.08.2001 року. •
Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Відповідно до вимог ст.450 ІДК (в редакції 1963 року, що діяла на час виникнення правовідносин) організації та громадяни, діяльність яких пов"язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом зазначеної норми матеріального права відшкодування шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.
Згідно із роз"ясненнями Пленуму верховного Суду України, викладеними в ч.2 п.4 постанови №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, пред"явлених до ОСОБА_3., суд виходив з тих обставин, що зазначений відповідач не здійснював експлуатації джерела підвищеної небезпеки, що вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій іншої особи, а не з його вини, а тому не може відповідати за шкоду, заподіяну цим джерелом підвищеної небезпеки.
Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду як із таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Доводи апелянта, що ОСОБА_3 не забезпечив належної охорони свого автомобіля, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів оскільки доказів на підтвердження цих доводів позивач не представив, а з матеріалів справи вбачається, що вказаний відповідач на момент скоєння
дорожньо-транспортної пригоди перебував за кордоном, автомобіль залишив на зберіганні у закритому гаражі, ключів від якого ОСОБА_4 не передавав. Про факт неправомірного задоводіння останнім 13.07.2001 року автомобілем ОСОБА_3. його дружина ОСОБА_5 негайно повідомила працівників Підволочиського РВ УВС України в Тернопільській області.
Підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.стг307ч.1п1; 308; 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Підволочиського районного суду від 27 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.