справа № 22ц-0590/4036/12 головуючий в I інстанції Румілова Н.М. категорія 46 суддя доповідач Никифоряк Л.П.
_____________________________________________________________________________

У Х В А Л А
Іменем України

28 березня 2012 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Краснощокової Н.С.
суддів Безрученко Ю.О., Никифоряка Л.П.
при секретарі судового засідання Зоріковій О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діяв ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, –

В С Т А Н О В И В:
02 листопада 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 в якому просив визначити за ним право власності на ? частину вбудованого приміщення в будинку АДРЕСА_1, яке було придбане подружжям під час шлюбу та є об’єктом права спільної сумісної власності.
Відповідач ОСОБА_1 з позовом не погодилася звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_3 в якому просила поділити між подружжям також приміщення 6 в будинку АДРЕСА_2, визнавши за нею право власності на його ? частину, також просила поділити гаражі АДРЕСА_3.

23 січня 2012 року ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року позов ОСОБА_3 про поділ майна задоволено та за кожним із сторін визнано право власності на ? частину вбудованого приміщення в будинку АДРЕСА_1.
З таким рішенням суду не погодилася відповідач ОСОБА_1, представник якої в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, вказуючи що суд не застосував строки позовної давності, які пропущені позивачем та при цьому не врахував що з моменту розірвання шлюбу минуло більше трьох років. Також на думку заявника судом прийнято до уваги договір оренди спірного майна та не враховано того, що цей договір не є допустимим доказом, який не має доказового значення.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, за відсутності відповідача та його представника які надали письмові пояснення з проханням розглянути справу за їх відсутності, дослідивши матеріали справи, та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити за наступних підстав.
Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі в період часу з 14 серпня 1993 року по 12 травня 2006 року придбали квартиру яку переобладнали на вбудоване приміщення в будинку АДРЕСА_1 право власності на яке було зареєстроване за ОСОБА_1, та суд виходив з того, що між подружжям виникло право спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, та суд поділив зазначене майно, що знаходилось у спільній сумісній власності визнавши за кожним з подружжя право спільної часткової власності на ? частину майна.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно визначив матеріальні норми, якими регулюються спірні правовідносини.
Задовольняючи позов, суд керувався статтями 69, 70, 71 Сімейного кодексу України та виходив із того, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності в рівних частках.
Тобто, виходячи із змісту наведених норм, суд на підставі наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими оскільки квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти в період шлюбу є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, яка підлягає розділу в рівних частках.
Та наявність факту шлюбу між особами і придбання майна в цей період, свідчить про існування відносин до яких підлягають застосуванню норми ст. 60 СК України.
У той же час, аналізуючи майнові відносини подружжя суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою сумісною власністю, оскільки сторонам не спростовано існування саме спільного майна, що повністю узгоджується із положеннями частини 1 ст. 60 Сімейного кодексу України відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Отже відповідно до змісту наведеної норми кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, без визначення їх часток у праві власності.
При цьому судом враховано, що фактично позовні вимоги зводились до того, що один із співвласників забажав змінити режим спільної власності із спільної сумісної на спільну часткову, з огляду на що, судом першої інстанції обґрунтовано при вирішення позовних вимог не застосовано строки позовної давності.
Та суд визначаючи частку у праві власності на майно за кожним із подружжя виходячи із засад рівності діяв у відповідності до частини 1 ст. 70 СК України якою передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Разом з тим, існування договору оренди спірного майна укладеного між власниками свідчить тільки про характер взаємодії власників щодо володіння та користування спільним майном, та суд обґрунтовано виходив з того, що визначений власниками порядок здійснення права спільної власності на повноваження співвласників майна не впливає.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону у частині, яка була предметом оскарження та із наведеного необхідно зробити висновок, що судом повно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, та ухвалено обґрунтоване рішення на підставі норм матеріального та процесуального права.

При цьому апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, з огляду на що не можуть предметом перевірки в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги щодо права власності на інше майно подружжя з приводу якого позовні вимоги залишені без розгляду та не розглянуті.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і встановлених обставин справи, та за таких підстав, колегія апеляційного суду вважає за необхідне на підставі частини 1 статті 308 ЦПК України відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діяв ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: