КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2012                                                                                           № 34/247

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Куксова В.В.

суддів:            Авдеєва  П.В.

          Коршун Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: представник – ОСОБА_1 – за довіреністю,

від відповідача: представник – ОСОБА_2 – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Регіон», м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2011 р.

у справі № 34/247 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Регіон», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», м. Київ

про стягнення 1 300 000 грн. безпідставно одержаних коштів,

                                       В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2011 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Регіон» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення 1 300 000 грн. безпідставно одержаних коштів, мотивуючи вимоги тим, що 22.09.2010 р. між Компанією та Банком було укладено договір про відступлення права вимоги б/н (Договір про відступлення права вимоги), відповідно до якого Банк відступив Компанії права вимоги за кредитним договором № 47/КВ-07 від 02.07.2007 р., укладеним між Банком та ТОВ «Росичі”», на виконання вказаного Договору про відступлення права вимоги Компанія перерахувала Банку 1 300 000 грн., рішенням Господарського суду м. Києва від 07.02.2011 у справі № 33/511, яке набрало законної сили 02.06.2011 р., Договір про відступлення права вимоги було розірвано.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2011 р. у справі № 34/247 у позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Регіон» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю з посиланням на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

          Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивач звертався до відповідача з вимогою від 05.12.2011 р. № 05/12/11, в якій просив повернути кошти в розмірі 1 300 000 грн. Зазначає, що суд не дивлячись на те, що це була перша неявка представника позивача в судове засідання, розглянув справу за відсутності останнього, не надавши таким чином можливості подати додаткові документи, що мають значення для справи. Вважає, що скористався законним правом на звернення до суду, обравши відповідний спосіб захисту свої прав.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

          Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

          Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Регіон» (Компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (Банк) було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Банк (Первісний кредитор) відступає всі права вимоги за кредитним договором № 47/КВ-07 від 02.07.2007 р., укладеним між Банком та ТОВ «Росичі» (Боржник), а Компанія (Новий кредитор) приймає право вимоги, що належать Первісному кредитору за цим Кредитним договором (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 2.1 Договору про відступлення права вимоги за відступлення права вимоги до Боржника за Кредитним договором, зазначеним в пункті 1.1 цього Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 7 905 604 грн. протягом 30 днів з моменту підписання цього Договору на накопичувальний рахунок Первісного кредитора.

На виконання умов Договору про відступлення права вимоги Компанія перерахувала на накопичувальний рахунок Банку 1 300 000 грн., про що свідчать платіжні доручення №44 від 21.10.2010 на суму 300 000 грн. та № 22 від 17.03.2011 на суму 1 000 000 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.02.2011 у справі № 33/511, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2011 р., позов Банка до Компанії, третя особа ТОВ «Росичі», про розірвання Договору про відступлення права вимоги задоволено повністю,  а вказаний Договір розірвано.

Відповідно до приписів ч. 3 статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже, Договір про відступлення права вимоги було розірвано 02.06.2011.

Згідно з частинами 2, 4 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини 3).

Матеріалами справи підтверджено, що постановою Правління Національного банку України від 21.01.2010 р. №19 відкликано з 21.01.2010 р. банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Банку, а також призначено ліквідатором Банку службовця Національного банку України Раєвського Костянтина Євгенійовича.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.03.2010 у справі № 34/172 (за позовом Національного банку України до Банку про ліквідацію останнього), яке набрало законної сили, підтверджено відповідність застосування процедури ліквідації Банку з боку Національного банку України вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність» та підтверджено кандидатуру ліквідатора Банку Раєвського Костянтина Євгенійовича.

Порядок (процедура) ліквідації банків визначений у главі 16 (статті 87-98) Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до пункту 8 статті 91 Закону України “Про банки і банківську діяльність”з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Частиною 10 статті 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимогам цього Закону.

Згідно зі статтею 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

- приймає до свого відання майно банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження (пункт 1 частини 1);

- виконує функції з управління та розпорядження майном банку (пункт 2 частини 1);

- має право відчужувати активи та/або зобов'язання банку (пункт 3-1 частини 1).

Ліквідатор при прийнятті рішень про відчуження активів та/або зобов'язань банку зобов'язаний забезпечити пріоритетність захисту інтересів кредиторів банку відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 96 цього Закону (частина 2 статті 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

При цьому, частиною 6 статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Виняток з цього правила встановлений частиною 4 статті 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою передбачено, що ліквідатор має право з дозволу Національного банку України погашати вимоги до банку до моменту завершення складання переліку вимог та його затвердження Національним банком України лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційної процедури.

Виходячи з положень наведених норм, звернення до банка, який перебуває в процесі ліквідації, з майновими вимогами можливе лише в межах ліквідаційної процедури, яку веде ліквідатор цього банка, а не суд.

Місцевий господарський суд на підставі наявних матеріалів справи встановив, що позивач в межах ліквідаційної процедури до ліквідатора Банка з будь-якими заявами щодо включення його вимог (зокрема, які є предметом даного спору) до реєстру вимог кредиторів Банку не звертався.

Колегія суддів зазначає, що копія вимоги № 05/12/11 від 05.12.2011 р. про повернення    1 300 000 грн. безпідставно одержаних коштів та копія відповіді на вимогу № 10999 від 15.12.2011 р., які додані позивачем до апеляційної скарги, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не були надані при розгляді справи у суді першої інстанції. Причини їх неподання, наведені у апеляційній скарзі не є поважними.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем при звернення з даним позовом до суду, неправильно обраний його спосіб захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов’язаних з недоведеністю порушення прав позивача та невідповідністю обраного позивачем способу захисту (постанова Вищого господарського суду України від 23.03.2011 р. у справі № 33/341).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у позові, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

          Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                           П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Регіон» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2011 р. у справі № 34/247 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 34/247 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України. 

Головуючий суддя                                                                      Куксов В.В.

Судді                                                                                          Авдеєв  П.В.

                                                                                          Коршун Н.М.