ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"21" березня 2012 р. Справа № 12/018-12
Господарський суд Київської області
у складі:
головуючого: судді Дьоміної С.Ю.
секретар: Кулакова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма КОЛОС»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО»
про про стягнення заборгованості в розмірі 3 406,97 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився;
від відповідача: ОСОБА_2 –представник (довіреність №096 від 27.02.2012 року);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
30 січня 2012 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма КОЛОС»(далі –відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 3 406,97 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач пояснив, що 10 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО»(далі –ТОВ «ТАТ-АГРО») та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма КОЛОС»(далі –відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №ТАТ-К16, згідно з умовами якого ТОВ «ТАТ-АГРО»зобов’язувалось передати відповідачу товар, а відповідач зобов’язувався товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.
13 січня 2012 року між ТОВ «ТАТ-АГРО»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі –позивач) була укладена угода про заміну кредитора у зобов’язанні №03/01-12, згідно з умовами якої ТОВ «ТАТ-АГРО»зобов’язувалось відступити позивачу право вимоги виконання відповідачем зобов’язань щодо сплати розміру курсової різниці, пені, трьох процентів річних, суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та штрафу, перед ТОВ «ТАТ-АГРО»внаслідок порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №ТАТ-К/6 від 10.04.2009 року, а позивач зобов’язувався компенсувати вартість переданого зобов’язання відповідно до умов даної угоди.
Відповідач заборгованість перед позивачем не оплатив.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача курсову різницю у розмірі 786,15 грн., 230,70 грн. пені, три проценти річних у розмірі 33,63 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 194,57 грн., та штраф у сумі 2 161,92 грн.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 30 січня 2012 року та призначено до розгляду 15 лютого 2012 року.
15 лютого 2012 року позивач направив на адресу суду письмове обґрунтування стягнення пені та штрафу з відповідача, а також клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке було задоволено судом. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, витребуваних ухвалою суду документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою суду від 15.02.2012 року до участі в справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО».
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 29 лютого 2012 року.
27 лютого 2012 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (далі –третя особа), направив на адресу суду письмові пояснення щодо обставин справи, просив суд позов задовольнити.
Позивач направив на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, яке підлягало задоволенню судом.
29 лютого 2012 року представник відповідача направив на адресу суду відзив на позовну заяву, а також заяву, в якій просив зменшити розмір штрафних санкцій.
Представники сторін у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 21 березня 2012 року.
16 березня 2012 року позивач направив на адресу суду заперечення на відзив на позовну заяву.
21 березня 2012 року представник позивача у судове засідання не з’явився.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити. Крім цього, заявив клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, долученим до матеріалів справи, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку:
10 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО»(далі –третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма КОЛОС»(далі –відповідач) був укладений договір купівлі-продажу №ТАТ-К16 (далі –договір), згідно з умовами якого третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (далі –третя особа), зобов’язувалась передати відповідачу товар, а відповідач зобов’язувався поставлений товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського кодексу України, господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
Згідно з ч. 4 ст. 263 Господарського кодексу України, господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.
Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України встановлено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що асортимент товару, його кількість, термін оплати та поставки, місце передачі товару, ціна визначаються в додатках, рахунках та накладних документах, що є невід’ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 5.3 договору, оплата товару проводиться наступним чином: 60% від вартості товару згідно з додатком оплачується відповідачем в строк до 20 квітня 2009 року; 40% від вартості товару згідно з додатком оплачується відповідачем в термін до 01 жовтня 2009 року.
Третя особа передала відповідачу товар на загальну суму 54 048,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000070 від 15.04.2009 року, копія якої долучена до матеріалів справи, а відповідач вказаний товар прийняв, проте оплатив його з порушенням встановлених п. 5.3 договору строків.
13 квітня 2009 року відповідач перерахував третій особі 32 428,80 грн., а 21 жовтня 2009 року сплатив 21 619,20 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку третьої особи від 13.04.2009 року та від 21.10.2009 року, долученими до матеріалів справи.
Так, відповідач прострочив виконання зобов’язання, взятого на себе згідно з умовами договору, на 19 днів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, 13 січня 2012 року між ТОВ «ТАТ-АГРО» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі –позивач) була укладена угода про заміну кредитора у зобов’язанні №03/01-12 (далі –угода №03/01-12), згідно з умовами якої ТОВ «ТАТ-АГРО»зобов’язувалось відступити позивачу право вимоги виконання відповідачем зобов’язань щодо сплати розміру курсової різниці, пені, трьох процентів річних, суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та штрафу, перед ТОВ «ТАТ-АГРО»внаслідок порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №ТАТ-К/6 від 10.04.2009 року, а позивач зобов’язувався компенсувати вартість переданого зобов’язання відповідно до умов даної угоди.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, умовами договору необхідність одержання третьою особою згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні передбачена не була.
Відповідно до п. 3.2 угоди №03/01-12, сторони погодили те, що позивач компенсує третій особі вартість переданого зобов’язання, що відступається за даною угодою.
Пунктом 3.3 угоди №03/01-12 передбачено, що розмір компенсованого зобов’язання, що відступається третьою особою за даною угодою, становить 500,00 грн.
Згідно з п. 2.3 угоди №03/01-12, третьою особою нараховано, а позивачем перевірено та погоджено розмір нарахувань: суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 194,57 грн., курсової різниці в розмірі 786,15 грн., 2 161,92 грн. штрафу, 230,70 грн. пені, трьох процентів річних у сумі 33,63 грн. (далі –нарахування).
13 січня 2012 року третя особа направила на адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора у зобов’язанні, що підтверджується фіскальним чеком №6579 від 13.01.2012 року, копія якого долучена до матеріалів справи.
Проте відповідач борг перед позивачем не оплатив.
У зв’язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача курсову різницю у розмірі 786,15 грн., 230,70 грн. пені, три проценти річних у розмірі 33,63 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 194,57 грн., та штраф у сумі 2 161,92 грн.
27 лютого 2012 року представник третьої особи направив на адресу суду письмові пояснення щодо обставин справи, у яких стверджував, що грошових коштів в оплату нарахувань від відповідача не надходило, просив позов задовольнити.
29 лютого 2012 року представник відповідача направив на адресу суду відзив на позовну заяву, вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, просив суд у задоволенні позову відмовити.
На думку представника відповідача, оплата курсової різниці при сплаті вартості товару згідно з курсом долару США повинна була проводитись відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України. Вважав, що третьою особою не було подано необхідних документів, а також у договорі не був зазначений курс долара США.
Доводи представника відповідача спростовуються наступним.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Разом з тим, п. 5.3 договору був встановлений порядок оплати товару: 60% від вартості товару згідно з додатком оплачується відповідачем в строк до 20 квітня 2009 року; 40% від вартості товару згідно з додатком оплачується відповідачем в термін до 01 жовтня 2009 року.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні (ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 524 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з п. 5.4 договору №ТАТ-К16 від 10.04.2009 року, ціна товару вказується в додатках. Ціна товару розрахована по міжбанківському курсу відповідної іноземної валюти згідно додатку №1 до української гривні на дату підписання цього договору. Ціна оплати визначається міжбанківським курсом на день здійснення оплати по даному договору.
Як вбачається з додатку №1 до договору купівлі-продажу №ТАТ-К/6 від 10 квітня 2009 року, в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання цього договору, сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/А2)*В, де S –ціна на момент оплати; В –ціна на момент підписання; А2 –курс (міжбанківська валютна біржа) долара США до гривні на день підписання договору; А1 –курс (міжбанківська валютна біржа) долара США до гривні на день перерахування коштів (примітка).
Таким чином, порядок та умови оплати товару були встановлені умовами договору.
Крім цього, надання третьою особою додаткових документів для здійснення оплати курсової різниці відповідачем умовами договору передбачено не було.
Так, курсова різниця, враховуючи, що за офіційним курсом валют НБУ А1=7,98, А2=7,70, а В=21 619,20, становить 786,15 грн.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України закріплено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).
Відповідач жодних документів, що підтверджували б оплату курсової різниці відповідачем перед позивачем, суду не надав.
Таким чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача курсової різниці у сумі 786,15 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення курсової різниці, позивач просив суд стягнути з відповідача 230,70 грн. пені та штраф у розмірі 2 161,92 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України).
Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Представник відповідача проти стягнення штрафу заперечував, вважав, що штраф повинен бути стягнутий згідно з вимогами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Разом з цим, ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Отже, суб’єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов’язань встановленням окремого виду відповідальності –договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, яка не суперечить вимогам чинного законодавства.
Так, у п. 8.3 договору сторони досягли згоди про те, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно п. 5.3, п. 5.4 договору, відповідач зобов’язаний сплатити штраф в розмірі 10% від суми неоплаченого товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.
Тому, розмір штрафу, враховуючи заборгованість у розмірі 21 619,20 грн., а також розмір штрафу –10%, становить 2 161,92 грн., які підлягають стягненню.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості з 02.10.2009 до 20.10.2009 року, суму боргу в розмірі 21 619,20 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 10,25% (Постанова НБУ від 10.08.2009р. №468), складає 230,70 грн., що підлягають стягненню.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 33,63 грн. і суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 194,57 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Прострочення платежу з 02.10.2009 року до 20.10.2009 року складає 19 днів, тому три проценти річних від суми 21 619,20 грн. становлять 33,76 грн. (за розрахунком суду).
Беручи до уваги те, що позивачем три проценти річних визначені у розмірі 33,63 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Представник відповідача проти стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, заперечував, вважав, що її розмір завищено, у зв’язку з тим, що вона розрахована позивачем за місяць, а прострочення виконання зобов’язання становить лише 20 днів.
Доводи представника відповідача спростовуються наступним.
Як вбачається зі змісту ст. 625 Цивільного кодексу України, обмежень щодо нарахування суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, законодавством не встановлено.
Крім цього, за своєю сутністю індекс інфляції –це показник, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого (власного) споживання, тобто він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг постійної якості з постійними характеристиками у поточному періоді порівняно з базисним.
Сума боргу, сплачена в період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а сума боргу, сплачена з 16 до 31 числа, індексується з наступного місяця.
Тому, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 02.10.2009 року до 20.10.2009 року: у жовтні –100,9% (УК №208 від 10.11.2009р.), враховуючи, що розмір заборгованості становив 21 619,20 грн., складає 194,57 грн., які підлягають стягненню.
Крім цього, представник відповідача послався на те, що згідно з п. 3.3 угоди №03/01-12, третя особа визначила суму, яка підлягає відшкодуванню в розмірі 500,00 грн., що значно менше нарахованих курсової різниці, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Доводи представника відповідача спростовуються наступним.
Як вбачається з п. 3.3 угоди №03/01-12, розмір компенсованого зобов’язання, що відступається третьою особою за даною угодою, становить 500,00 грн.
Так, сторонами було погоджено вартість переданого права вимоги у сумі 500,00 грн., а не розмір нарахувань, що підлягають стягненню, як стверджував представник відповідача.
Також представник відповідача просив зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст. 233 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Взявши до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а також те, що належні до сплати штрафні санкції не є надмірно великими порівняно із збитками позивача, суд вважає, що підстави для зменшення штрафних санкцій відсутні.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову господарські витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 1, 4 ст. 263, ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 217, ч. 1 ст. 233, ч. 1 ст. 230, ч. ч. 2, 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 655, п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513, ст. 514, ч. 1 ст. 516, ч. 1 ст. 692, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. ч. 1, 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533, ч. ч. 2, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма КОЛОС», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО», про стягнення заборгованості в розмірі 3 406,97 грн. задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма КОЛОС»(Київська обл., Сквирський р-н, с. Пустоварівка, пл. Ватутіна, 18А, код 03754120) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) курсову різницю у розмірі 786,15 грн. (сімсот вісімдесят шість грн. 15 коп.); 230,70 грн. (двісті тридцять грн. 70 коп.) пені; три проценти річних у розмірі 33,63 грн. (тридцять три грн. 63 коп.); суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 194,57 грн. (сто дев’яносто чотири грн. 57 коп.); штраф у сумі 2 161,92 грн. (дві тисячі сто шістдесят одну грн. 92 коп.); 1 609,50 грн. (одну тисячу шістсот дев’ять грн. 50 коп.) витрат на сплату судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя С. Дьоміна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 26.03.2011 року.