Справа №  2-2072/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

і м е н е м     у к р а ї н и

29 березня 2012   року   Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді  Яковенко  Н.Л.,

при секретарі  Шевченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства  «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку,   -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Укрсоцбанк»17 червня 2011 року звернувся в суд з позовом  до відповідачів  про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В позовній заяві посилався на те, що  на підставі договору від 27 лютого 2007 року між позивачем  та відповідачем ОСОБА_1  виникло зобов’язання про надання ОСОБА_1 грошових коштів в межах максимального ліміту  в сумі  35 000 доларів США з щомісячним поверненням суми кредиту в розмірі 255 доларів США та  зі сплатою 13  % річних. Вказував, що 15 січня 2008 року,  25 червня 2008 року, 28 липня 2009 року та 30 липня 2009 року  між сторонами укладено договори, відповідно до яких внесено зміни до договору про надання відновлювальної кредитної лінії, де сторони змінили розмір максимального ліміту та розмір процентної ставки, виклали пункти договорів в новій редакції.  

Також вказував, що  на забезпечення виконання даного зобов’язання   між позивачем  та відповідачем ОСОБА_1  було укладено договір іпотеки від 27 лютого 2007 року, до якого 12 червня 2009 року внесено зміни,   відповідно до якого відповідач передала в іпотеку  нерухоме майно –житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою.

Посилаючись на те, що відповідачем умови договорів не виконано, в поданій до суду позовній заяві ПАТ «Укрсоцбанк»просив  суд    ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 липня 2007 року, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та  складається з житлового будинку та земельної ділянки площею 1000 кв.м. для задоволення з вартості предмету іпотеки  вимог ПАТ «Укрсоцбанк»заборгованості за договором від 27    лютого 2007 року в загальній сумі 355 057,58 грн., а також понесених судових витрат.      Також просив суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_2 з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення та зняти їх з реєстраційного обліку.

В судове засідання сторони не з’явилися, будучи повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив суд розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1  в судове засідання неодноразово не з’явилася, будучи повідомлена судом про час та місце розгляду справи, подала до суду заяву, в якій просила суд без її участі розгляд справи  не проводити, посилалася на неможливість явки в судове засідання за станом здоров’я.

Київський РІВ ПМУ УМВС України в Полтавській області просив суд розглядати справу без участі представника.

Підстави для відкладення розгляду справи передбачені ст. 169 ЦПК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі   неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки; а також   першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідач ОСОБА_1 судом належним чином повідомлена завчасно про час та місце розгляду справи, але в судові засідання 19 березня 2012 року та 29 березня 2012 року не з’явилася, посилаючись на стан здоров’я.

В той же час цивільна справа знаходиться невирішеною в провадженні суду протягом тривалого часу, за клопотанням сторін сторонам неодноразово надавався термін для мирного врегулювання спору.

За таких обставин, враховуючи, що неявка відповідача  не є першою, враховуючи вимоги ст. 169 ЦПК України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які не з’явилися.

При вирішення питання про можливість розгляду справи без участі осіб, які не з’явилися, судом враховуються вимоги ст. 27 ЦПК України щодо обов’язку відповідачів добросовісно здійснювати свої процесуальні  права і виконувати процесуальні обов’язки  та приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 недобросовісно користується наданими їй процесуальним правами.

Судом також враховується, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом мати представника в судовому засіданні, який також не з’явився, будучи повідомлений про розгляд справи,   про причини своєї неявки суд не повідомив.

Суд, дослідивши докази в справі, приходить до висновку, що  позовні вимоги підлягають частковому  задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 лютого 2007 року між позивачем  та відповідачем ОСОБА_1  укладено договір  про надання відновлювальної кредитної лінії № 710/2800/25-Ф,  за умовами якого  позивач взяв на себе обов’язки надання кредиту на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання  зі сплатою 13 % річних та комісій межах максимального ліміту заборгованості до 35 000 доларів США з затвердженим сторонами графіком.

Також 15 січня 2008 року, 25 червня 2008 року,  28 липня 2009  року та 30 липня 2009 року між ПАТ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1 укладено договори, якими внесено зміни до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 27 лютого 2007 року    та   змінено розмір максимального ліміту заборгованості, встановлено процентну ставку на рівні 14 % річних, а також викладено  п.п. 1.3.1. договору в новій редакції.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем надано, а відповідачем ОСОБА_1  отримано грошові кошти, що підтверджується заявами на видачу готівки та не оспорювалося відповідачем.

Відповідач ОСОБА_1   своїх обов’язків за договором не виконувала, несвоєчасно та не в повному обсязі здійснювала погашення коштів за договором.

Як встановлено судом, станом на 15 березня 2012 року поточна заборгованість за кредитом складає 29 137,39 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом 5235,51 доларів США, поточна заборгованість за відсотками 147,04 доларів США, прострочена заборгованість за відсотками  2633,60 доларів США, пеня по простроченому кредиту та відсоткам 135,53 грн. та 789,09 доларів США, всього 37 153,54 доларів США, або 303 171,93 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею  1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Також встановлено, що   відповідач ОСОБА_2, перебуваючи з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, надав свою згоду на укладення договорів та,   як поручитель, взяв на себе зобов’язання перед позивачем  у тому ж обсязі, що і ОСОБА_1, в солідарному порядку, зокрема, за повернення основної суми боргу та відсотків.

Також 27 лютого 2007 року  відповідачем ОСОБА_1    на забезпечення виконання основного зобов’язання за кредитним договором від 27 лютого 2007  року  за іпотечним договором № 710/2800/1 від 27 лютого 2007  року  передано  в іпотеку позивачу належне  на праві власності майно: житловий будинок з надвірними спорудам, що розташовані на земельній ділянці площею 1050 кв.м. та знаходяться в АДРЕСА_1.

В подальшому, згідно з договором від 30 липня 2009 року про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 27 лютого 2007 року та відповідно до договору від 28 липня 2009 року про внесення змін до іпотечного договору від 27 лютого 2007 року, сторони як предмет іпотеки визначили житловий будинок з надвірними спорудами в м. Полтаві по вул. Остипенко, 48 та земельну ділянку площею 1000 кв.м. за даною адресою.  

Згідно ст. 590 ЦК України  звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст.  20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.   Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Закон України «Про іпотеку» в ст. 7 передбачає, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими та  підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про звернення стягнення на заставлене майно судом враховується, що позивач ПАТ «Укрсоцбанк» відповідно до вимог законодавства здійснив попередження відповідачів щодо наміру звертати стягнення на заставлене майно.

За нормами ст. 41 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за  рішенням суду  або  за виконавчим написом нотаріуса,  проводиться,  якщо  інше  не  передбачено  рішенням  суду,  шляхом  продажу   на  прилюдних торгах   у   межах  процедури  виконавчого  провадження,  передбаченої Законом   України   "Про    виконавче    провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Тому суд, вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно  з  рішенням  про  звернення  стягнення  на предмет  іпотеки  суд  за  заявою  іпотекодержателя  виносить  рішення  про  виселення  мешканців  за наявності підстав,  передбачених законом,  якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Статтею 109 Житлового кодексу України передбачено, що виселення  із  займаного  жилого  приміщення  допускається  з  підстав,  установлених законом. Виселення проводиться добровільно  або в судовому порядку.     Громадянам, яких   виселяють  з  жилих  приміщень,  одночасно  надається інше постійне жиле  приміщення,  за  винятком  виселення  громадян  при  зверненні  стягнення  на  жилі приміщення,  що були  придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку  чи  іншої  особи,  повернення   якого   забезпечене   іпотекою   відповідного  жилого  приміщення.  Постійне  жиле  приміщення,  що  надається особі, яку  виселяють,  повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як встановлено судом, житловий будинок по вул. Осипенка, 48 в м. Полтаві не є житлом, що було  придбане відповідачем ОСОБА_1 за рахунок кредиту (позики) банку  чи  іншої  особи,  повернення   якого   забезпечене   іпотекою   даного   жилого  приміщення.

Тому, виходячи з норми ст. 109 ЖК України в редакції станом на час вирішення справи судом, позивач мав би ставити питання про виселення відповідачів з одночасним наданням ним іншого постійного житлового  приміщення.  

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Тому суд, враховуючи  принцип диспозитивності    та вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що вимоги ПАТ «Укрсоцбанк»про виселення відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 без надання їм іншого житлового приміщення  та про зняття їх з реєстрації за місцем проживання  є такими, що не підлягають задоволенню.

При вирішенні даних позовних вимог судом також враховується, що відповідач  ОСОБА_2 станом на час вирішення справи в суді зареєстрований за іншою адресою.

Посилання відповідача на відсутність у позивача індивідуальних ліцензій для надання кредитів в іноземній валюті  не заслуговує на увагу.

Як встановлено судом, позивач станом на  час укладення кредитного договору, мав  право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (що також передбачено Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001), тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії.   

При цьому суд виходить з того, що пункт 1 ст. 99 Конституції України, ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та ст. 3 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», які визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.   

Відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, а обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства.   

Можливість вираження грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті прямо передбачено Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України) та іншими нормативно-правовими актами.   

Так, відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.   

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.   

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 533 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.   

У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями), зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.   

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону.   

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютні операції в іноземній валюті.

При вирішенні справи суд виходить з того, що банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету № 15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).     Щодо вимог пп. «в»п. 4 ст. 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Також з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати відповідно до розміру задоволених позовних вимог  в розмірі 1820   грн. в рівних частках з кожного, тобто, по 910 грн.

Керуючись   ст.ст. 11,   209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги  Публічного акціонерного товариства  «Укрсоцбанк»   задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 710/2800/1  від 27 лютого 2007 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, а саме, на житловий будинок по АДРЕСА_1 на плані літ. «А-1», загальною площею 77 кв.м. з надвірними  спорудами: погріб «Д», сарай «Б», літня кухня «Б1», вбиральня «В», гараж «Г», сарай «б», навіс «б1», трубопровід №2, вимощення № 3, огорожа №1, № 4, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 17871139, вартістю 209 668 грн.; на земельну ділянку по АДРЕСА_1  площею 1000 кв.м.  з цільовим призначенням   - землі житлової та громадської забудови(для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд), кадастровий номер 5310136400:11:003:0097, вартістю 63 000 грн.,      для задоволення з вартості предмету іпотеки вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»по заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 710/2800/25-Ф  від 27 лютого 2007 року  в загальній сумі   303 171,93 грн., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах   процедури виконавчого провадження.  

В задоволенні решти вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»   відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2     на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» понесені судові витрати з кожного в сумі по 910  грн.    

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави  шляхом  подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  Особи, які  брали участь у справі, але не були  присутні  у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу  протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.

Головуючий суддя                                                     Н.Л.Яковенко

  29.03.2012