Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 березня 2012 р. Справа № 2а/0570/1007/2012
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Соколової О.А.
судді - Голуб В.А.
судді - Михайлик А.С.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов’язаної зі справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного Казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов’язаної зі справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Ухвалою Новоазовського районного суду Донецької області від 19 січня 2007 року відкрито провадження по зазначеній адміністративній справі.
Постановою Новоазовського районного суду Донецької області від 29 березня 2007 року позовні вимоги позивачів задоволені та стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь: ОСОБА_2 –14794,39 грн., ОСОБА_3 –10584,18 грн., ОСОБА_1 –10895,25 грн., ОСОБА_4 –9902,90 грн.
07 червня 2007 року постановою Донецького апеляційного адміністративного суду постанову Новоазовського районного суду Донецької області від 29 березня 2007 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2011 року постанову Новоазовського районного суду Донецької області від 29 березня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2007 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Новоазовського районного суду Донецької області від 22 грудня 2011 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного Казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов’язаної зі справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»- передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року роз'єднані у самостійні провадження позовні вимоги, зокрема, ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного Казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов’язаної зі справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Позов вмотивовано тим, що позивач є суддею Тельманівського районного суду Донецької області, відповідно до Конституції України, Законів України «Про статус суддів» йому гарантується належний рівень правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, що є гарантіями його незалежності як судді. Пунктом 1 Указу Президента України від 10.07.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» визначено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи. З набранням чинності Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» 01.01.2004 року вказані положення Указу Президента України втратили чинність та з цієї дати з його заробітку утримується податок з доходів фізичних осіб. Посилаючись на ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 11, ст.ст. 44, 45 Закону України «Про статус суддів», ст. 6.1 Європейської Хартії про статус суддів, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 8рп/2002, позивач зазначає, що зниження матеріального забезпечення суддів забороняється, у зв’язку з чим вважає, що за період з 01.01.2004 року по 01.10.2006 року з нього протиправно утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 10 895, 25 грн. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 року № 22-р «Деякі питання оплати праці суддів» передбачено порядок проведення компенсаційних виплат суддям втрати частини заробітку, пов’язаної із справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», однак кошти на це не виділялися. Тому позивач просив стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь втрату частини заробітної плати, пов’язану з утриманням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 10 895,25 грн. за період з 01 січня 2004 року по 01 жовтня 2006 року.
Позивач у судове засідання не з’явився, просив розглянути справи без його участі.
Представник Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, до судового засідання на з’явився, про причини неявки суд не повідомив, надав через відділ діловодства та документообігу суду заперечення до позовної заяви, відповідно до яких просив суд відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Представник Міністерства фінансів України до судового засідання на з’явився, про причини неявки суд не повідомив, заперечення до позовної заяви не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник Державної судової адміністрації України до судового засідання на з’явився, про причини неявки суд не повідомив, заперечення до позовної заяви не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник Державного казначейства України до судового засідання на з’явився, про причини неявки суд не повідомив, заперечення до позовної заяви не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ст. 122, ст. 128 КАС України, колегія суддів дійшла висновку щодо можливості розгляду справи у письмовому провадженні за наявними в справі матеріалами та доказами.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи та подані документи, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працювала у оскаржуємий період часу на посаді судді Тельманівського районного суду Донецької області. В період з 2004 року по 2006 рік з позивача був утриманий податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 10 895,25 грн., що підтверджується довідкою від 17.11.2006 року, що видана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області (а.с.6).
Суд зазначає, що конституційні засади правосуддя закріплені розділом 8 Конституції України.
Відповідно до статті 128 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
До таких законів відноситься Закон України «Про судоустрій України», який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності судів та регулювання інших питань судоустрою.
Закон України «Про статус суддів» також з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає статус суддів.
Відповідно до ст. 11 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) незалежність суддів серед іншого забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає структуру заробітної плати (складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок).
Суд наголошує, що жодна з наведених норм не передбачала компенсацію втрати частини заробітної плати, пов’язаної із справлянням податку згідно із Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» як складову частину матеріального забезпечення суддів.
В той самий час в період до 1 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання прибутковим податком був Указ Президента України від 10 липня 1995 року 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», який втратив чинність з 01 січня 2004 року відповідно до Указу Президента України від 25 грудня 2003 року №1497/2003.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV, який не передбачав пільг для суддів при сплаті вказаного податку.
Відповідно до підпункту «д» пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі – Закон № 889) дохід із джерелом його походження з України –це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі дохід у вигляді заробітної плати, нарахований (виплачений, наданий) унаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.
Пунктом 2.1 статті 2 Закону №889 встановлено, що платниками податку є, зокрема, резиденти, які отримують доходи як з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.
Об’єктом оподаткування резидента відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону №889 є загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 ст. 4 Закону №889 загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу, зокрема, включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
При цьому, наведений Закон окремо не виділяє заробітну плату судді як дохід, що не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, та не встановлює для судді будь-яких пільг по оподаткуванню цим податком.
Стаття 92 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» визначають можливість встановлення пільг щодо оподаткування виключно відповідними законами України.
З 01 січня 2004 року законами України пільг щодо оподаткування доходів суддів встановлено не було, у зв’язку з чим з їх доходів підлягав утриманню відповідний податок.
Частина 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів. Частина 3 статті 11 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), якою встановлено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Як вже зазначалося, матеріальне і побутове забезпечення суддів, як гарантія їх самостійності, незалежності та правової захищеності встановлене статтею 44 Закону України «Про статус суддів». Дана стаття, а так само і норми Закону «Про статус суддів» не передбачають гарантій у вигляді компенсацій втрати частини заробітної плати у зв’язку з утриманням податку.
Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв’язку з втратою частини заробітку, пов’язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році було розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року №22-р «Деякі питання оплати праці суддів».
Зазначеним розпорядженням Кабінету Міністрів України №22-р, голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції було дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов’язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктом 2 розпорядження визначено, що компенсаційна виплата здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Отже, вказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України, зокрема, головам судів загальної юрисдикції, лише дозволено, здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям. Тобто, передбачена у розпорядженні норма не є зобов’язальною, а лише надає право головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати.
За змістом вищезазначеного розпорядження, компенсаційна виплата судді могла бути здійснена тільки на протязі 2004 року та за наявності певних умов, а саме, по-перше, рішення голови суду загальної юрисдикції про виплату; по-друге, сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб мала бути нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року (тобто, здійснення компенсаційної виплати можливе тільки після утримання (сплати) податку суддею); по-третє, виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку судді, пов’язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»; в-четвертих, виплата мала здійснюватися лише в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Отже, вказаним розпорядженням Кабінету Міністрів України, було дозволено лише головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям.
Згідно даних Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області сума нарахованої заробітної плати за січень 2004 року є більшою від середньомісячної зарплати за IV квартал 2003 року (а.с.37).
Крім того, за змістом Розпорядження, компенсаційна виплата судді могла бути здійснена лише в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Статтею 48 Закону України від 27 листопада 2003 року №1344-IV «Про Державний бюджет України на 2004 рік» в 2004 році повна компенсація витрат, пов'язаних із справлянням податку з доходів фізичних осіб відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, була надана тільки військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) органів внутрішніх справ, органів та установ виконання покарань, податкової міліції, інших військових формувань та правоохоронних органів, створених відповідно до законів України, а також органів виконавчої влади та цивільних установ, до яких відряджені в установленому порядку військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу.
У 2005-2006 роках компенсаційна виплата втрати частини заробітку суддів, пов’язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», законодавством взагалі не передбачалася.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б доводили, що відповідачі при здійсненні своїх владних управлінських функцій порушили права позивача, останнім суду не були надані, а отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення втрати частини заробітної плати, пов’язаної зі справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідкам апеляційного провадження.
Постанова складено в повному обсязі 13 березня 2012 року.
Головуючий суддя Соколова О. А.
Судді
Михайлик А.С.
Голуб В. А.