ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22 березня 2012 року   10:                                   Справа №  0870/253/12

 Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представника позивача – ОСОБА_1 (паспорт серії СА №НОМЕР_1, виданий 27 листопада 1997 року), представника відповідача – ОСОБА_2 (довіреність від 16 березня 2012 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Ремонтно-будівельне управління №51» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та визнання недійсними актів перевірки.  

11 січня 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Ремонтно-будівельне управління №51» (далі іменується – позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить  визнати протиправними дії відповідача, зобов’язати вчинити певні дії та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, який було самостійно визначено платником податків в платіжних дорученнях під час виконання обов’язку сплати податку на землю у 2009 – 2011 роках.

Ухвалою суду від 14.02.2012 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

22.03.2012 в судове засідання прибув представник позивача, надав уточнений адміністративний позов, додаткові докази в обґрунтування своєї правової позиції, підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, надав додаткові пояснення по справі та просять суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 22.03.2012.

Розглянувши матеріали та з’ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач –  Приватне акціонерне товариство «Ремонтно-будівельне управління №51», пройшов процедуру державної реєстрації, отримав, видане виконавчим комітетом Запорізької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 19.04.2011 серія А01 №029391, а відтак набув правового статусу суб’єкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем протягом 2009 року здійснювалась сплата сум податку на землю, про що свідчать платіжні доручення: №45 від 13.08.2009 на суму в розмірі 1700 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за липень 2009 року; №51 від 18.09.2009 на суму в розмірі 1615 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за серпень 2009 року; квитанція №2265810 від 30.10.2009 на суму в розмірі 1500 грн. 00 коп. з призначенням платежу податок на землю за вересень 2009 року.

Позивачем також надані суду копії платіжних доручень по сплаті податку на землю за 2010 рік: №12 від 17.03.2010 на суму в розмірі 2000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за березень  2010 року; №19 від 02.06.2010 на суму в розмірі 2000 грн. 00 коп.  із зазначенням призначення платежу: податок на землю за травень-червень 2010 року; квитанція від 30.06.2010 №3612079 на суму в розмірі 700 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за червень 2010 року; квитанція від 31.08.2010 №3953355 на суму в розмірі 2000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за червень-серпень 2010 року; №36 від 23.11.2010 на суму в розмірі 1541 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за жовтень 2010 року.

Позивачем також надані суду копії платіжних доручень по сплаті по сплаті податку на землю за 2011 рік: №24 від 06.06.2011 на суму в розмірі 12000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за 2009 рік у сумі 2990 грн. 00 коп. за березень 2010 - 7469 грн. 00 коп., за березень 2011 року – 1541 грн. 00 коп., перерахована часткова заборгованість; №8 від 25.02.2011 на суму 1520 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю на 2011 рік; №9 від 28.02.2011 на суму в розмірі 21 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за січень 2011 року; перераховано повністю по строку на 28.02.2011; №18 від 31.03.2011 на суму в розмірі 1541 грн. 00 коп.  із зазначенням призначення платежу: податок на землю за лютий 2011 року, перераховано повністю по строку на 31.03.2011; №20 від 30.05.2011 на суму в розмірі 1541 грн. 00 коп.  із зазначенням призначення платежу: податок на землю за квітень 2011 року, перераховано повністю по строку на 30.05.2011; №25 від 15.06.2011 на суму в розмірі 3000 грн. 00 коп.  із зазначенням призначення платежу: податок на землю за 2010 рік, перераховано повністю; №26 від 29.063.2011 на суму в розмірі 5041 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за травень 2011 року у розмірі 1541 грн. 00 коп., перераховано повністю по строку на 30.06.2011, фінансові санкції на 3500 грн. 00 коп.; №37 від 27.07.2011 на суму в розмірі 2991 грн. 00 коп.  із зазначенням призначення платежу: податок на землю за червень 2011 року – 1541 грн. 00 коп., перераховано повністю по строку на 30.07.2011, фінансові санкції на 1450 грн. 00 коп.; №47 від 29.08.2011 на суму в розмірі 1541 грн. 00 коп.  із зазначенням призначення платежу: податок на землю за липень 2011 року – 1541 грн. 00 коп., перераховано повністю по строку на 30.08.2011; №55 від 22.09.2011 на суму в розмірі 6541 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за серпень 2011 року, перераховано повністю по строку на 30.09.2011 – 1541 грн. 00 коп., фінансові санкції 2009-2010 роки на  5000 грн. 00 коп.; квитанція від 28.10.2011 № 6584393  на суму в розмірі 1541 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за вересень 2011 року; квитанція від 29.11.2011 № 6759599 на суму в розмірі 1541 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: податок на землю за жовтень 2011 року.

Вказані вище обставини відповідачем не заперечуються.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що протягом 2010 – 2011 років ним в повному обсязі сплачено суми податку на землю.

В ході розгляду справи представник відповідача пояснив, що сплата податку на землю здійснювалась позивачем із порушенням граничних термінів сплати. Наведені факти відображались податковим органом у актах перевірок та були підставою для винесення рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій. У 2009-2010 році такі рішення позивачем не оскаржувались та набували статусу податкового боргу з орендної плати за землю.

Податковий орган здійснював розподіл таких коштів та частково спрямовував перераховані кошти в рахунок погашення податкового боргу зі сплати штрафних санкцій за попередні періоди.

Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, з посиланням на те, що останній не мав повноважень змінювати призначення платежів, вказаних в платіжних дорученнях, та спрямованих на погашення податку на землю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III  (далі іменується – Закон України №2181-III).

За приписами ст. 1 Закону України №2181-III (що діяла на час виникнення правовідносин) податкове зобов'язання – зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податкова декларація, розрахунок – документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Податковий борг (недоїмка) – податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно ст. 4 Закону України №2181-III платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом «г» підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України №2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України №2181-III визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

За змістом ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення – розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі – члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Переказ коштів – рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

У відповідності з п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 указаного Закону, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Відтак, суд приходить до висновку, що дії податкового органу щодо самостійного зарахування протягом 2009-2010 року, сплачених Приватним акціонерним товариством «Ремонтно-будівельне управління №51» у 2009-2010 році за призначенням платежу податок на землю, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є протиправними.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій податкового органу щодо самостійного зарахування протягом 2011 року, сплачених Приватним акціонерним товариством «Ремонтно-будівельне управління №51» в 2011 році за призначенням платежу  - податок на землю, у рахунок податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, суд керувався наступним.

Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) – документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

За приписами п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Таким чином, з прийняттям Податкового кодексу України на законодавчому рівні встановлено обов’язок податкового органу зараховувати кошти, сплачені платником податків, в рахунок погашення податкового боргу незалежно від напряму сплати.

Відтак, суд вважає дії відповідача щодо самостійного зарахування протягом 2011 року, сплачених Приватним акціонерним товариством «Ремонтно-будівельне управління №51», сум зі сплати податку на землю у рахунок податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, – правомірними.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача провести певні дії, з проведення перерахування сум грошових переказів з 2009-2011 зарахувати згідно призначення платежу визначеному в платіжному документі, суд виходив з наступного.  

Судом встановлено, що протягом спірного періоду податковим органом відносно позивача приймались рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства, а саме за несвоєчасну сплату сум узгодженого податкового зобов’язання.

З огляду на вищевикладене позивач просить суд визнати незаконними: акт перевірки від 16.12.2011 №5145 ; акт перевірки від 05.08.2011 №3459; акт перевірки від 17.09.2010 №2497; акт перевірки від 14.10.2011 №4423; акт перевірки від 27.02.2010 №521.

При вирішенні питання правомірності та обґрунтованості заявленої позивачем позовної вимоги про визнання незаконним актів перевірки: акт перевірки від 16.12.2011 №5145 ; акт перевірки від 05.08.2011 №3459; акт перевірки від 17.09.2010 №2497; акт перевірки від 14.10.2011 №4423; акт перевірки від 27.02.2010 №521.суд виходив з наступного.

Порядок оформлення результатів перевірок платників податків органами ДПС врегульовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 №984, та Зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 №34/18772.

Відповідно абзацу 1 пункту 3 розділу I Порядку №34/18772 визначено, що акт – службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, акт перевірки, це лише службовий документ, компетентна обґрунтована думка (позиція) ревізора щодо результатів перевірки, яка викладена ним для використання уповноваженою службовою особою при прийнятті конкретного управлінського рішення. Уповноважена службова особа при прийнятті управлінського рішення на підставі акту перевірки може як погодитися з думкою (позицією) ревізора, так і відхилити її.

Згідно з п. 7 розділу IV Порядку, за результатами розгляду керівником органу державної податкової служби (його заступником) акта перевірки, заперечень посадових осіб платника податків або його законних представників та інших матеріалів перевірки, у терміни та порядку, встановлені Кодексом, приймаються відповідні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.  

Акт перевірки ДПІ не є рішенням суб’єкта владних повноважень (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, він не є обов’язковим до виконання, сам по собі не тягне для позивача ніяких правових наслідків, а тому не може бути скасованим.

На підставі викладеного та враховуючи, що акт перевірки не може бути скасований, сам акт не створює для позивача негативних наслідків та не спричиняє виникнення будь-яких прав та обов’язків, суд приходить до висновку, що порушення прав позивача, на які він посилається, відсутні, у зв’язку з чим ця позовна вимога не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи позивач просить скасувати податкові повідомлення – рішення від 19.03.2010 №0004101501/0, від 19.03.2010 №0004091501/0, від  29.11.2010 №0013921501/0, від 15.09.2011 №0009371501.       

Дані рішення позивачем не оскаржувались до цього часу, а податкові зобов'язання, визначені контролюючим органом за таких обставин, є узгодженим ще з березня 2010 року.

Згідно із платіжними дорученнями позивачем сплачувались податкові зобов’язання, однак сплачувані позивачем суми земельного податку наступних звітних періодів включно із зобов'язанням, зараховувалися податковим органом у рахунок погашення недоїмки попередніх періодів у порядку календарної черговості її виникнення, що підтверджується матеріалами справи і поясненнями представників відповідача. Оскільки зобов'язання попередніх періодів погашалося різними частинами і поза межами граничних строків їх сплати, автоматично нараховувалася пеня на суми такого погашення, яка теж пропорційно погашалася із сум земельного податку наступних звітних періодів. Відповідні дати і суми погашеного боргу, а також кількість днів затримки зазначено у акті перевірки і співвідносяться.

        Між тим, розмір недоїмки та пені не був погашений повністю, тому за рахунок сплати у подальшому позивачем земельного податку за звітні періоди 2010 року й по мірі надходження цих коштів, пропорційно погашався податковий борг.

        У 2010-2011 році ДПІ проведено перевірки  Приватного акціонерного товариства «Ремонтно-будівельне управління №51» на предмет дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, про що складені: акт перевірки від 16.12.2011 №5145; акт перевірки від 05.08.2011 №3459; акт перевірки від 17.09.2010 №2497; акт перевірки від 14.10.2011 №4423; акт перевірки від 27.02.2010 №521.

Перевірками встановлено порушення відповідачем строків сплати узгоджених сум               податкових зобов'язань по земельному податку (самостійно визначених платником у розрахунках (уточнюючих розрахунках) за 2009-2011 роки та визначених контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 19.03.2010 №0004101501/0, від 19.03.2010 №0004091501/0, від  29.11.2010 №0013921501/0, від 15.09.2011 №0009371501, передбачених пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» із затримками та на підставі ст.126 Податкового кодексу України.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, при проведені перевірок використані податкові розрахунки по земельному податку за 2009-2011 роки та платіжні доручення по сплаті земельного податку суцільним порядком.

На підставі вищенаведеного ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення 19.03.2010 №0004101501/0, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% боргу в розмірі 582грн. 00коп.,; від 19.03.2010 №0004091501/0, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% боргу в розмірі 2991грн. 09коп.; від  29.11.2010 №0013921501/0, яким на підставі пп. 17.1.7 н. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% боргу в розмірі 9781грн.52коп.; від 15.09.2011 №0009371501, яким на підставі  ст.126 Податкового кодексу України  за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% боргу в розмірі 2931грн.52коп.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

 Стаття 14 Закону встановлює, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Згідно ст. 15 Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

В свою чергу відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Пунктом 7.7 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) – у рівних пропорціях.

Згідно із пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Пунктом 17.1 ст. 17 Закону № 2181-Ш встановлено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-111 передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання – у розмірі 50 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем порушено свої зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати податкових зобов'язань по земельному податку з 2009 року, що прямо призвело до виникнення недоїмки, нарахування пені та до порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань по всім епізодам, вказаним у актах перевірки.

Таким чином, оскільки позивач порушив граничні строки сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку на терміни контролюючим органом правомірно накладено на нього штрафи на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону у розмірі 10, 20 та 50 відсотків від сум погашеного боргу відповідно, а тому суд вважає податкові повідомлення – рішення такими, що не суперечать діючому законодавству.

Відповідно  до ст. 126.1.  Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

На підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне цю позовну вимогу залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 7-12, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя щодо самостійного зарахування коштів, сплачених Приватним акціонерним товариством «Ремонтно-будівельне управління №51» протягом 2009 та 2010 років за відповідним призначенням платежу, в рахунок погашення податкових зобов’язань за попередні періоди.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.  

          Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було  повідомлено про можливість отримання копії постанови суду  безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне  оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії  постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.                    

Суддя                                                                                        К.М.Недашківська