номер провадження справи 30/17/12
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.03.12 Справа № 5009/250/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі” (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А)
до Приватного підприємця ОСОБА_1 (72311, АДРЕСА_1)
про стягнення 34728,84 грн.,
та зустрічним позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 (72311, АДРЕСА_1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі” (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А)
про стягнення 35199,00 грн.,
Суддя Кагітіна Л.П.
За участю представників сторін:
від ТОВ „Технік Енерджі” : ОСОБА_2, довіреність б/н від 08.12.2011р.;
від ПП ОСОБА_1 : ОСОБА_3, довіреність № 671 від 22.02.2012р.;
СУТЬ СПОРУ:
23.01.2012 р. до господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі” (надалі - товариство) з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 (надалі - підприємець) 34728,84 грн. заборгованості за договором № МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011р.
В обґрунтування вимог позовної заяви товариство посилається на положення ст. ст. 202, 525, 599, 610, 625, 627, 628, 629, 655, 694 Цивільного кодексу України та ст. ст. 230, 231, 232 Господарського кодексу України. Зазначає, що на виконання укладеного з підприємцем договору купівлі - продажу № МТ/6-00013 від 21.04.2011 року, додатків до нього, та видаткових накладних товариство поставило підприємцю товар на загальну суму 39 680 грн. В порушення умов договору, підприємець отриманий товар оплатив лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 26618 грн. За не належне виконання умов договору, згідно з п. п. 8.1, 8.2, 8.4 та 8.6 договору, товариство нарахувало підприємцю штрафні санкції: пеню в сумі 949,50 грн. та штраф в сумі 5323,60 грн. Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, товариство нарахувало підприємцю суму 3 % річних у розмірі 1837,74 грн.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.01.2012р. порушено провадження у справі № 5009/250/12, присвоєно справі номер провадження № 30/17/12, розгляд справи призначено на 24.02.2012р.
Підприємець надав суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав з тих підстав, що не порушував умови договору. В дійсності зазначений договір купівлі –продажу № МТ/6-00013 від 21.04.2011 року не є укладеним. Мало місце виникнення зобов’язань щодо купівлі –продажу продукції, які оформлені сторонами у простій формі, а саме: товариство виставило рахунки, поставило продукцію на підставі накладних. Вказані документи не містять посилання на договір. Товариством було виставлено рахунок –фактуру № МТ/6/3/0018 від 21.04.2011 року. За видатковою накладною МТ/6-00016 від 27.04.2011 року, оформленою на виконання вказаного рахунку –фактури, підприємець отримав продукції на загальну суму 39680 грн. За домовленістю сторін продукція була частково оплачена в сумі 13062 грн. У подальшому, 19.05.2011 року, з’ясувалось, що частина поставленого товару (насіння соняшника) є неякісною, для встановлення цього факту підприємець викликав представника товариства для складання відповідного акту. Оскільки представник товариства не з’явився, обстеження посівів соняшника було проведено лише представниками підприємця, про що було складено акт від 19.05.2011 року. У подальшому, при спілкуванні підприємця з представниками товариства вони дійшли згоди, що підприємець у зв’язку з його реальними збитками, що виникли з вини товариства, не буде оплачувати частину товару за видатковою накладною № МТ/6-00016 від 27.04.2011 року. За таких умов підприємець не мав на меті пред’являти до товариства позов про стягнення збитків. Але, у зв’язку із проведеними кадровими змінами в Мелітопольській філії товариства, досягнутої домовленості не було дотримано і товариство пред’явило до підприємця позов, який, на думку останнього, не підлягає задоволенню.
24.02.2012р. до господарського суду до початку судового засідання надійшла зустрічна позовна заява Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі” збитків у розмірі 35199 грн.
В обґрунтування вимог зустрічного позову підприємець посилається на ст. ст. 13, 22, 224, 610, 611, 674, 677 Цивільного кодексу України та ст. ст. 47, 49, 147, 218 Господарського кодексу України. Зазначає, що у квітні 2011 року між сторонами була досягнута домовленість про постачання насіннєвої продукції на умовах відстрочення платежу. Так, товариством мала бути поставлена продукція на загальну суму 39680 грн. Між сторонами виникли зобов’язання з купівлі –продажу продукції, які були оформлені сторонами у простій письмовій формі. При цьому, фактично товариством було виставлено підприємцю рахунок –фактура № МТ/6/3/0018 від 21.04.2011 року на загальну суму 13062 грн. У подальшому, за видатковою накладною № МТ/6-00016 від 27.04.2011 року підприємцем було отримано від товариства продукції на суму 39680 грн., згідно домовленості сторін. Підприємцем сплачено отриману продукцію в сумі 13062 грн., згідно рахунку-фактури № МТ/6/3/0018 від 21.04.2011 року, згідно платіжного доручення від 26.04.2011 року. Письмової вимоги про сплату іншої частини поставленого насіння товариство підприємцю не пред’являло. У подальшому з’ясувалось, що товариство продало підприємцю неякісний товар. Так, підприємець зазначає, що проданий товариством соняшник НС Сумо 2017 в кількості 16000 посадкових одиниць на загальну суму 15200 грн. не відповідає якості, якій зазвичай повинен відповідати такий товар. Під час приймання товару не було можливості перевірити його якість, та визначити недоліки. Лише 16.05.2011 року було з’ясовано неякісність соняшника, оскільки були відсутні його сходи. Проведене підприємцем обстеження полів показало, що більшість насіння соняшника НС Сумо 2017 зіпріло, мають місце лише поодинокі сходи. Це потягло за собою суттєві збитки для підприємця. 19.05.2011 року для обстеження полів та складання відповідного акту підприємець запрошував представника товариства. Оскільки представник товариства не з’явився, обстеження посівів соняшника було проведено лише представниками підприємця, про що було складено акт від 19.05.2011 року. Товариством було надано сертифікати на насіння, який видано ще 2010 році. У подальшому, при спілкуванні підприємця з представниками товариства вони дійшли згоди, що підприємець у зв’язку з його реальними збитками, що виникли з вини товариства, не буде оплачувати частину товару за видатковою накладною № МТ/6-00016 від 27.04.2011 року. Але, у зв’язку із проведеними кадровими змінами в Мелітопольській філії товариства, досягнутої домовленості не було дотримано і товариство пред’явило до підприємця позов, що в свою чергу, змусило підприємця вжити заходів до захисту своїх цивільних прав, зокрема, стягнення збитків внаслідок протиправних дій товариства. Підприємець зазначає, що ним були понесені у зв’язку із викладеним збитки у розмірі 35199 грн., з яких: вартість затраченого дизельного пального –7785,15 грн., витрати на мінеральні добрива –11200 грн., витрати на виплату заробітної плати –2000 грн., витрати з розрахунками з власниками землі за відповідними договорами –16214 грн.
Ухвалою від 24.02.2012 року зустрічна позовна заява підприємця була прийнята для спільного розгляду з первісним позовом, розгляд зустрічного позову було призначено на 20.03.2012 року.
За клопотанням представників позивача та відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
У судовому засіданні до матеріалів справи було залучено оригінал договору №МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року з додатком № 1 (ар. с. 113-115).
У зв’язку із прийняттям до розгляду зустрічного позову та необхідністю витребування від сторін пояснень щодо нього та додаткових доказів у справі, у судовому засіданні було оголошено перерву до 20.03.2012 року.
В судовому засіданні 20.03.2012 року товариство підтримало позовні вимоги, викладені в позовній заяві, просить первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову –відмовити з підстав його необґрунтованості та не доведеності.
Підприємець надав суду додаткові пояснення до зустрічного позову про стягнення збитків, де вкотре вказав на відсутність правовідносин сторін на підставі наданого товариством договору, який не підписано уповноваженою особою господарського товариства. Це суперечить вимогам статті 181 Господарського кодексу України, а тому на підставі вимог ст.368 Цивільного кодексу України, є не укладеним. Натомість, певні правовідносини та відповідні зобов’язання сторін виникають з оформлених сторонами у простій письмовій формі документів щодо купівлі-продажу продукції, зокрема: продавцем було виставлено до сплати рахунок - фактуру № МТ/6/3/0018 від 21.04.2011 року, згідно якого сплаті підлягали: насіння соняшника НС Сумо 2017 на суму 3990,00 грн.; соняшника НС-Х-6045 № 078 на загальну суму 4032,00 грн.; насіння соняшника Косово на загальну суму 5040,00 грн. Всього товариством пред’явлена вимога про сплату продукції на загальну суму 13062 грн., яка сплачена 26.04.2011 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2 про переказ коштів на виконання зазначеного вище рахунку фактури. Письмової вимоги про сплату іншої частини поставленого насіння продавцем (товариством) не пред’являлось. Товариством надано до суду оригінал такого ж рахунку-фактури з тими ж реквізитами, проте з іншою сумою вимог. Однак доказів надсилання підприємцю цього документу саме такого змісту товариством не надано. Вказане спростовано підприємцем, який надав суду оригінал отриманого рахунку-фактури №МТ/6/3/0018 від 21.04.2011 року з вимогою про сплатити 13062 грн. Крім того, згідно ст. 3 Закону України «Про насіння і садивний матеріал»товариство є суб’єктом насінництва та розсадництва, оскільки здійснює оптову реалізацію насіння і садивного матеріалу, що є ліцензійним видом діяльності на підставі Прикінцевих положень цього закону. Статтею 28 даного закону передбачено, що суб’єкт насінництва та розсадництва гарантує відповідність сортових і посівних якостей насіння та садивного матеріалу чинним вимогам. Ця норма захищає права споживачів садивного матеріалу, а саме - на придбане насіння і садивний матеріал діють гарантії протягом терміну, визначеного в сертифікаті на насіння. Національним стандартом України ДСТУ 6068:2008 «Насіння соняшнику. Сортові та посівні якості. Технічні умови», затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 31.12.2008 року № 525, у пункті 11.2 визначено, що гарантійний строк зберігання сортових і посівних якостей насіння відповідає строку чинності Сертифіката на насіння України». Підприємець вважає, що ці норми законодавства товариством були порушені, оскільки до супроводжувальних документів на продукцію, поставленої підприємцю згідно видаткової накладної № МТ/6-00016 від 27.04.2011 року додано Сертифікат на насіння України серії БН № 08/07-2441, виданий 13.02.2010 року держнасінневою інспекцією Запорізької області, термін дії якого на час постачання відповідної продукції на адресу підприємця вже сплинув. В пункті 10 сертифікату зазначений термін дії цього документа - до 13.06.2010 року. На думку підприємця, вказані обставини очевидно доводять факт постачання підприємцю неякісного садивного матеріалу, за що постачальник має нести відповідальність, в тому числі і на підставі спеціального закону, а саме ст. 35 Закону України «Про насіння і садивний матеріал». Отже, спричинені підприємцю збитки внаслідок постачання неякісного садивного матеріалу мають бути відшкодовані саме товариством.
Пояснення підприємця залучені до матеріалів справи.
За клопотанням представників позивача та відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
В судовому засіданні 20.03.2012р. справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
В С Т А Н О В И В :
21.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі” (надалі - товариства) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі - підприємець) було досягнуто згоди щодо здійснення товариством продажу товару та його оплати підприємцем.
Вказана домовленість була викладена у письмовій формі як „договір № МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року” (надалі –текст договору) та додатку № 1 до нього.
В п. 1.1 тексту договору вказано, що у даному випадку сторонами визначаються умови купівлі –продажу товару (засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу.
Також, в тексті договору було передбачено, що асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід’ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару (п. 2.1), а всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід’ємною частиною (п. 2.2).
В тексті додатку № 1 до тексту договору сторони передбачили найменування, одиницю виміру, кількість, ціну, вартість товару, строки поставки.
21.04.2011 року товариство виставило підприємцю рахунок-фактуру № МТ/6/3-0018 на оплату соняшника на загальну суму 13 062 грн., а також рахунок-фактуру № МТ/6/3-0018 від 21.04.2011 року на суму 39 680 грн. (ар. с. 116, 117).
В наданих рахунках –фактурах відсутні посилання на будь-який договір між сторонами.
Підприємець отримав рахунок-фактуру № МТ/6/3-0018 від 21.04.2011 року на суму 13 062 грн., вказане ним особисто було визнано в судовому засіданні 24.02.2012 року.
Платіжним доручення № 2 від 26.04.2011 року підприємець сплатив на користь товариства 13062 грн. (ар. с. 56).
В графі «призначення платежу»в платіжному дорученні зазначено, що оплата здійснюється на підставі рахунку №0018 від 21.04.2011 року.
27.04.2011 року товариство передало, а підприємець прийняв товар (соняшник) на загальну суму 39680 грн., що підтверджується двосторонньо підписаною видатковою накладною № МТ/6-00016 від 27.04.2011 року (ар. с. 15).
Будь-який зауважень та заперечень щодо прийнятого товару підприємець товариству не надав.
Товариство вказує, що сторонами було узгоджено правовідносини з купівлі –продажу товару в договорі № МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року. На виконання цього договору товариство і здійснило поставку товару підприємцю на суму 39680 грн., який останній був оплачений частково в сумі 13062 грн.
У зв’язку з невиконанням підприємцем умов договору № МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року, товариство просить стягнути суму боргу у розмірі 26618 грн., пеню згідно п. 8.4 договору в сумі 949,50 грн., та 30 % річних на підставі п. 8.6 договору в сумі 1837,74 грн.
Проте, суд вважає, що товариством безпідставно заявлені вказані вимоги до підприємця з огляду на наступне:
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать…
За змістом первісного позову, позивач вважає, що між ним та Приватним підприємцем ОСОБА_1 склалися господарські відносини, які були відображені в тексті такого документу, як „договір № МТ/6-00013 купівлі – продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року”.
Діючим Цивільним кодексом України передбачена можливість вчинення право чинів як в усній, так і в письмовій формі.
Статтею 207 Цивільного кодексу України визначені вимоги до письмової форми право чинів.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Пунктами 2 та 3 ст. 207 Цивільного кодексу України чітко визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Товариство –є юридичною особою.
При зверненні до господарського суду товариством було надано завірену позивачем ксерокопію такого документу, як „договір № МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року” та додатку № 1 до нього. (ар. с. 12-14).
Фактично, на вказаних документах наявна лише печатка товариства та відсутній підпис особи, уповноваженою підписувати цей договір.
Судом було витребувані от сторін оригінальні примірники такого документу, як „договір №МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року” та додатку № 1 до нього. (ар. с. 113-115) та досліджені в судовому засіданні. У вказаних примірниках зазначеного договору відсутній підпис уповноваженої особи товариства, наявна лише печатка товариства.
Вказані обставини свідчать, що фактично такого документу, як „договір № МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року та додатку № 1 до нього” сторонами не було фактично укладено.
Оскільки між сторонами не було укладено договору купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу, то такий неукладений договір не може спричинити виникнення у сторін певних прав та обов’язку.
На підставі викладеного, підприємцем не було порушено вимог договору № МТ/6-00013 купівлі –продажу товару на умовах відстрочення платежу від 21.04.2011 року щодо сплати вартості товару.
В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України одним з правових наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.
Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Оскільки фактично договір не було укладено сторонами, то і вимоги товариства про стягнення з підприємця пені згідно п. 8.4 договору в сумі 949,50 грн., та 30 % річних на підставі п. 8.6 договору в сумі 1837,74 грн. є безпідставними.
Враховуючи викладене, суд констатує відсутність підстав для задоволенні первісного позову із зазначених товариством підстав.
При цьому, слід вказати, що підстави виникнення господарських зобов’язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України. Так, господарські зобов’язання можуть виникати:
- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
- з акту управління господарською діяльністю;
- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
- внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
- у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 Цивільного кодексу України).
Зі змісту ст. 207 Цивільного кодексу України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв’язку.
Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки товариства виразились у передачі продукції відповідачу, а обов’язки підприємця - в оплаті цієї продукції.
Сторонами було досягнуто домовленості щодо поставки товару.
Як пояснили представники сторін у судових засіданнях, було досягнуто згоди про здійснення оплати продукції поетапно.
Так, товариство виставило підприємцю рахунок-фактуру № МТ/6/3-0018 від 21.04.2011 року на суму 13062 грн. (ар. с. 52).
Вказаний рахунок був отриманий підприємцем, що він визнав в судових засіданнях і проти чого не заперечує.
Платіжним дорученням № 2 від 26.04.2011 року підприємцем було сплачено на користь товариства суму 13062 грн. (ар. с. 49).
Згідно досягнутої домовленості, на підставі видаткової накладної товариство поставило, а підприємець прийняв насіння соняшника на суму 39 680 грн., що підтверджується двосторонньо підписаною видатковою накладною № МТ/6-00016 від 27.04.2011 року.
Товариство стверджує, що на оплату поставленої підприємцю продукції останньому було надано рахунок-фактуру № МТ/6/3-0018 від 21.04.2011 року на суму 39680 грн.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однак, суду не було надано будь-яких доказів направлення або вручення вказаного рахунку-фактури на суму 39680 грн. підприємцю (реєстри відправленої кореспонденції, повідомлення про вручення поштових відправлень, розписка в отриманні документів та інш.).
Отже, у товариства не настало право вимоги провести оплату вказаного рахунку-фактури, а у підприємця не виникло обов’язку провести оплату вказаного рахунку-фактури.
Більш того, товариством надано суду податкові накладні № 12/6 від 26.04.2011 року на суму 13062 грн. та № 21/6 від 27.04.2011 року на суму 26618 грн., (на загальну суму 39 680 грн.), а також реєстр податкових накладних за 4 місці 2011 року.
Копії податкових накладних та реєстру податкових накладних залучені до матеріалів справи.
Вказані документи ще раз підтверджують факт домовленості сторін про поетапну оплату поставленого товариством насіння.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що неоплаченою залишилась частина товару, поставленого товариством підприємцю, в сумі 26618 грн. (різниця між поставкою 39680 грн. та оплатою 13062 грн.).
Частинами 1-3 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також рахунку-фактури на суму 26618 грн. товариство не виставляло підприємцю.
Суду не було представлено ні рахунку-фактури на суму 26618 грн., ні доказів направлення (вручення) такого рахунку-фактури товариством підприємцю.
Таким чином, у товариства не настало право вимоги провести оплату вказаної суми (26618 грн.), а у підприємця не виникло обов’язку провести таку оплату.
Отже, вимога товариства про стягнення з підприємця суми 26618 грн. за насіння соняшника, поставлене за видатковою накладною № МТ/6-00016 від 27.04.2011 року, задоволенню не підлягає, оскільки заявлена передчасно.
Отже, в задоволенні первісних позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по платі судового збору за первісним позовом покладаються на товариство (позивача за первісним позовом).
Зустрічний позов підприємця також не підлягає задоволенню з огляду на таке:
Підприємець просить суд стягнути з товариства збитки, як він зазначає, що ним були понесені з вини товариства, у розмірі 35199 грн., з яких: вартість затраченого дизельного пального –7785,15 грн., витрати на мінеральні добрива –11200 грн., витрати на виплату заробітної плати –2000 грн., витрати з розрахунками з власниками землі за відповідними договорами –16214 грн.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ч. 2 ст. 224, ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.
Із змісту цих норм, а також ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов’язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 Господарського кодексу України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.
Згідно приписів ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
В контексті ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.
Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, виникає за умови наявності факту порушення господарського зобов’язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.
За загальним правилом збитки –це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов’язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.
Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною –вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправність поведінки, 2) шкода, 3) причинний зв’язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки (4). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Підприємець вказує, що товариство поставило йому фактично неякісне насіння соняшника, термін дії сертифікату на насіння серії БН № 08/07-2441 від 13.02.2010 року, який був виданий на дану поставку, станом на день постачання товару вже сплинув (термін до 13.06.2010р.).
Проте, в судовому засіданні товариство надало суду копію сертифікату на насіння серії СР 8587 № 10-03-213, термін дії якого встановлений до 12.09.2011 року.
Саме цей сертифікат був зазначений підприємцем при складанні акту обстеження посівів від 19.05.2011 року (ар. с. 44). Також, в акті вказано, що на момент проведення обстеження грунт перебував у напівсухому стані. Підприємець не довів суду, що акт від 19.05.2011 року був складений уповноваженими представниками як підприємця, так і товариства.
Отже, сертифікат лише свідчить про якість товару, який є предметом купівлі-продажу або поставки.
Якість сходів насіння, що засіяно, залежить не тільки від якості придбаного насіння, а й від умов його зберігання, від моменту придбання до моменту засіву, від якості обробки грунту, та інших, у більшості випадків, природних факторів.
Також, підприємцем суду було надано довідки Відділу статистики м. Бердянська №30-88 від 22.02.2012р., № 30-96 від 23.02.2012р. та Бердянської районної державної адміністрацій запорізької області № 86 від 22.02.2012 року, які носять суто інформаційних характер із зазначенням середньостатистичних відомостей, що характеризують властивості насіння соняшника (ар. с. 45-47).
Підприємець надав суду розрахунок збитків на загальну суму 35199 грн. (ар. с. 43).
Однак, жодного первинного документу (квитанції, платіжного доручення та інш.), які б свідчили про фактичну сплату певних сум саме підприємцем - суду не було надано.
Відсутність первинних платіжних документів із зазначенням дати, суми та призначення платежу, унеможливлює встановлення факту понесення саме підприємцем конкретних витрат, у т.ч. закупівлю паливно-мастильних матеріалів на суму 7785,15 грн., придбання добрив на суму 11200,00 грн., оплату за договорами 16214,00 грн. Також, суду не було надано жодного документу, який би свідчив про здійснення підприємцем виплати в сумі 2000,00 грн. саме як заробітної плати, а не як іншої витрати.
Надані підприємцем копії відомостей нарахування заробітної плати від 07.07.2011 року суд не може прийняти як доказ понесення витрат на виплату заробітної плати, оскільки жодних первинних податкових документів на підтвердження відображення виплати заробітної плати підприємець також не надав (податкові декларації з відміткою податкової інспекції про отримання).
Також, суд не може прийняти як доказ понесення підприємцем збитків надані суду договори на здійснення послуг з обробки земельної ділянки від 05.09.2010 року, оскільки первинних документів на підтвердження виконання цих договорів підприємець суду не надав (акти приймання-передачі земельних ділянок, докази передачі підприємцем власникам земельних ділянок результатів роботи (п. 2.1.2 договорів), докази оплати (2.3.2) та інш.).
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що підприємець не надав належних доказів на підтвердження реальності існування збитків, у т.ч. в розмірі 35 199 грн. Представник позивача за зустрічним позовом на вимогу суду надати вищезазначені докази в обґрунтування цих позовних вимог, заявив про неможливість їх надання у зв»язку з відсутністю.
Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать, що підприємцем не довідно факту вчинення товариством протиправної поведінки щодо підприємця, наявності причинного зв’язку між поставкою насіння у квітні 2011 року та результатами сходів посівів цього насіння, а відтак не доведено наявність шкоди.
Між тим, цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними чи заборонені законом. Протиправною визнається поведінка особи, яка порушує приписи правових норм та порушує суб’єктивне право особи.
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв’язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов’язана зі збитками.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відтак, за відсутності факту протиправних дій та спричинених збитків відсутній і причинний зв’язок між діями товариства та зазначеними підприємцем збитками.
З огляду на викладене, вимоги підприємця про стягнення з товариства збитків суд визнає необґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по платі судового збору за зустрічним позовом покладаються на підприємця (позивача за зустрічним позовом).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, 75, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі” (м. Київ) до Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) про стягнення 34728 грн.84 коп. –відмовити.
В задоволенні зустрічного позову Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі” (м. Київ) про стягнення збитків в сумі 35199 грн. –відмовити.
Суддя Л.П. Кагітіна
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 26.03.2012р.