ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
11.10.06 Справа № 4/288-22/52
ПОСТАНОВА
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Городечної М.І.
Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну cкаргу Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго” № 112-1788 від 11.07.2006 року (вх. № 1880 від 24.07.2006 року)
на рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2006р.
у справі № 4/288-22/52
за позовом Державного підприємства “Енергоринок”, м.Київ.
до Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго”, м.Львів.
про стягнення 18184188,49 грн.
за участю представників:
від позивача: Король Н.І., Алмаз В.В.
від відповідача: Турко Г.О., Білобрам Т.В. (довіреності знаходяться в матеріалах справи).
Представникам сторін роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Желік М.Б.) від 07.07.2006 року у справі № 4/288-22/52 задоволено частково позов Державного підприємства “Енергоринок” до Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго”: стягнено з останнього на користь позивача 12092150,17 грн. основного боргу, 50000 грн. пені, 3795170,39 грн. інфляційних втрат, 880761,54 грн. 3% річних та судові витрати: 25500 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено. Також даним рішенням відстрочено виконання рішення суду на шість місяців.
Відкрите акціонерне товариство “Львівобленерго” (відповідач у справі, надалі ВАТ) не погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині стягнення 3795170,39 грн. втрат від інфляції, 880761,54 грн. річних та терміну відстрочки виконання рішення, подало апеляційну скаргу № 112-1788 від 11.07.2006 року (вх. № 1880 від 24.07.2006 року), в якій вважає, що оскаржуване рішення в цій частині є незаконним та необгрунтованим, посилаючись на наступне:
- судом неправильно застосовано положення ст. 625 ЦК України до правовідносин щодо стягнення інфляційних та 3% річних, що виникли до набрання чинності ЦК України, виходячи з Прикінцевих та Перехідних положень даного Кодексу;
- місцевим судом не застосовано Прикінцевих положень Закону України «Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу української РСР»№ 1136-ХІV від 08.10.1999 року;
- судом першої інстанції не враховано, що відстрочення виконання рішення суду терміном лише на 6 місяців ускладнює його виконання, чим порушується ст.. 121 ГПК України, так як погашення боргу за даним рішеням можливе лише за рахунок надходження коштів від споживачів в оплату електроенергії, інших джерел оплати у відповідача немає.
В додатковому поясненні на апеляційну скаргу № 2422 від 29.09.2006 року (вх. № 8865 від 02.10.2006 року) апелянт в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги додатково посилається на судову практику Вищого господарського суду України.
Апелянт просить рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2006 року у справі № 4/288-22/52 в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відстрочення рішення на шість місяців скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з ВАТ «Львівобленерго»229572,79 грн. втрат від інфляції, 51021,25 грн. 3% річних та відстрочити виконання рішення суду на 32 місяці.
Державне підприємство “Енергоринок” (позивач у справі, надалі ДП) вимоги апеляційної скарги заперечило з підстав, викладених в поясненні на апеляційну скаргу б/н від 03.10.2006 року (вх. № 9004 від 04.10.2006 року). Просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В судовому засіданні 04.10.2006 року оголошено перерву до 11.10.2006 року до 11 год. 45 хв.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
30.08.2002 року між сторонами укладено договір № 1140/01 (надалі Договір), за яким позивач зобов’язався продавати, а відповідач купувати електричну енергію та здійснювати її оплату відповідно до умов договору (п. 1.1).
Вартість купленої електроенергії у розрахунковому місяці визначається за середньозваженою ціною (п. 2.5).
Згідно із п. 4.4 Договору, позивач після закінчення розрахункового місяця оформлює акти прийому-передачі електроенергії між ПНТ та споживачем до 4 числа місяця включно.
Відповідно до п. 5.1 Договору, оплату за куплену електроенергію відповідач здійснює відповідно до ІВКОР грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання позивача з поточних рахунків із спеціальним режимом використання відповідача. Перерахування коштів відповідачем за куплену у позивача електричну енергію здійснюється кожного банківського дня розрахункового місяця і зараховується сторонами як оплата за електричну енергію (п. 5.2).
Пунктом 5.4 Договору сторони обумовили можливість проведення остаточного розрахунку за придбану електроенергію з поточних або інших (крім поточного рахунку із спеціальним режимом використання) рахунків відповідача із обов’язковим зазначенням призначення платежу. Згідно з п. 5.6 Договору відповідач вправі не вказувати призначення платежу лише у випадку перерахування коштів з поточного рахунка із спеціальним режимом використання відповідача на поточний рахунок із спеціальним режимом використання позивача. В усіх інших випадках посилання на призначення платежу та розрахунковий період обов’язкові. На відповідача покладено обов’язок забезпечити надходження коштів, отриманих за спожиту електричну енергію від споживачів, у повному обсязі на поточних рахунок із спеціальним режимом використання (п. 6.2.4 Договору). За порушення строків оплати за отриману електричну енергію, позивач вправі нараховувати відповідачу неустойку в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу (але не більше облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення (п. 6.3.2 Договору).
Таким чином, дана Угода по своїй правовій природі містить ознаки договору поставки, оскільки відповідає всім правовим вимогам відносин між сторонами, що регулюються главою 23 ЦК УРСР.
Як підставно встановлено місцевим судом, актами купівлі-продажу електроенергії між ДП “Енергоринок” та ВАТ “Львівобленерго” за січень, жовтень та листопад 2003 року, рахунків-фактур № 28 від 11.02.2003 року, № 845 від 11.11.2003 року, № 919 від 11.12.2003 року, вбачається, що позивач продав, а відповідач отримав електричну енергію в кількості 1195093,032 тис. кВт на загальну суму 150011292,61 грн. Матеріалами справи стверджується частково погашення відповідачем суми боргу за поставлену йому позивачем електроенергію, в тому числі й після подання позову по даній справі. Зокрема, як випливає з поданих розрахунків та довідок по розрахунках сторін, станом на дату прийняття рішення місцевим судом сума основного боргу відповідача за електроенергію за спірний період становить 12092150,17 грн. Дана сума основної заборгованості, як вбачається зі змісту апеляційної скарги й не заперечується відповідачем.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
У силу статті статті 161 ЦК України зобов»язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Односторонння відмова від виконання зобов‘язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом (стаття 162 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів погашення основного боргу в сумі 12092150,17 грн.
За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 12092150,17 грн. є підставним та обгрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до п.п. 6.3.2 п. 6 Договору за порушення строків оплати за поставлену електроенергію відповідач зобов»язувався сплачувати пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше облікової ставки НБУ з простроченої суми платежу, що діяла на період, за який сплачується пеня. Як вбачається з уточнених позовних вимог, ДП «Енергоринок»просить стягнути з відповідача 569655,87 грн. пені. Судом першої інстанції, виходячи з сукупного розміру пені по відношенню до суми основного боргу, частково добровільне виконання відповідачем зобов»язань за Договором, вжиття передбачених Законом заходів щодо стягнення заборгованості з своїх боржників по відпущеній їм ВАТ «Львівоблерго»електричній енергії, що стверджується відповідними копіями судових рішень та постанов про порушення виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості перед ВАТ «Львівобленерго», правомірно, користуючись наданим йому ст. 233 ГК України повноваженнями зменшив розмір пені до 50000 грн.
Також апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення 846450,52 грн., що складає 7% штрафу, оскільки відповідно до ч.ч. 4, 5 ГК України положення ст. 231 даного Кодексу не підлягають застосуванню до господарських правідносин, що виникли до набрання чинності даним Кодексом, в тому числі й щодо стягнення передбачених зазначеним Кодексом сум штрафу за порушення зобов’язання, що сталось в лютому, жовтні, листопаді 2003 року.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3795170,39 грн. інфляційних втрат, 880761,54 грн. 3% річних, то апеляційний суд вважає, що рішення в цій частині слід частково скасувати, виходячи з наступного.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевим судом стягнено 3795170,39 грн. інфляційних втрат, 880761,54 грн. 3% річних, керуючись ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України.
Однак, відповідно до ч.ч. 1, 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що умови даного Кодексу про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
В даному випадку, як встановлено судом вище, порушення зобов’язання за Договором щодо оплати отриманої відповідачем від позивача електроенергії за Договором, сталось в лютому, жовтні, листопаді 2003 року, тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України. Позивачем не подано доказів виникнення між сторонами, а судом відповідно не встановлено, виникнення між сторонами прав та обов»язків після набрання чинності Цивільним кодексом України.
Таким чином, місцевим судом помилково застосовано положення Цивільного кодекс України.
За наведеного, до спірних правовідносин між сторонами підлягає застосуванню положення ст. 214 ЦК УРСР в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
При цьому, також місцевим судом не було враховано, що дана редакція ст. 214 ЦК УРСР підлягає застосуванню в редакції Закону України «Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу української РСР»№ 1136-ХІV від 08.10.1999 року, зокрема ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень якого було визначено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов»язання, пов»»язаного з оплатою комунальних послуг населенню, тобто станом на 01.01.2004 року, а саме датою набрання чинності згідно ч.ч. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у відповідача не існувало обов»язку перед позивачем щодо сплати боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних в тій частині, заборгованість в якій виникла у нього в зв»язку з несплатою спожитої електроенергії населенням та підприємствами, що надають комунальні послуги населенню, щодо яких він є постачальником електричної енергії за регульованими тарифом, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача, з врахуванням сум заборгованості населення перед ВАТ «Львівобленерго»(т. 2, а.с. 121-123), - 229572,79 грн. інфляційних втрат та 51021,25 грн., що складають 3% річних згідно розрахунку відповідача (т. 2, а.с. 25-26).
Щодо доводів апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині відстрочки виконання рішення терміном на шість місяців, то апеляційний суд вважає їх безпідставними, а рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим, оскільки відповідно до ст. 83 ГПК України таке право надано суду, який прийняв рішення.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 104, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго” частково задоволити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.07.2006 року у справі № 4/288-22/52 скасувати в частині стягнення 3565590 грн. 69 коп. інфляційних втрат та 829740 грн. 29 коп. 3% річних та прийняти нове рішення, яким в позові в цій частині вимог відмовити. В решті рішення залишити без змін.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго”, м.Львів, на користь Державного підприємства «Енергоринок», м.Київ, 19336 грн. 65 коп. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви, 89 грн. 48 коп. в відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Стягнути з Державного підприємства «Енергоринок», м.Київ, на користь Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго”, м.Львів, 6163 грн. 35 коп. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
6. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
7. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий- суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь