Дата документу 22.03.2012

Справа № 2-183\2011р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М                 У К Р А Ї Н И

 22 березня  2012 року                                                                                смт.Фрунзівка

          Фрунзівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого-                                                                                  судді Шкуренкова М.В.

за участю секретарів -                                                               Голосної О.В., Корой І.М.

представника позивачів за первісним позовом –                      ОСОБА_1

представника відповідача за первісним позовом –                       ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  в смт.Фрунзівка Одеської області цивільну справу за позовом  ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5  до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності і виселення, витребування  майна з чужого незаконного володіння, про припинення права власності на частку у спірному майні, про визнання права часткової  власності, а також за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, тертя особа на стороні позивача ОСОБА_10 про визнання права власності на майно за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

          Позивачі звернулися до суду з позовною заявою після уточнення якої просять зобов’язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні належного їм на праві спільної часткової  власності квартирою АДРЕСА_1 виселення відповідачки з вказаної квартири зі всіма членами родини та визнання за позивачами право власності по ј частці спірної квартири.

Свої позовні вимоги мотивують тим, що ОСОБА_6 чинить їм перешкоду в користуванні спільною сумісною власністю.

Позивачі також просять визнати за ними право спільної часткової власності на гараж розташований в АДРЕСА_1 й зобов’язати відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9 передати їм спірний гараж.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні позов не визнали й просять відмовити у позові повністю.

ОСОБА_6 заявила зустрічний позов до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за участі третьої особи –ОСОБА_10 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю, посилаючись на те, що вони більше 12 років правомірно користуються спірною квартирою, за яку сплачують комунальні послуги, уклали договір найму житла з  с/радою.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_7 позов визнав повністю, просить його задовольнити (а.с.72), співвідповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 позов не визнали, вказуючи на те, що спірну квартиру ОСОБА_6 не передавали й ОСОБА_6 оселилась у квартиру самочинно зі своєю родиною, тому просять виселити їх усіх.

Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши письмові докази й матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а зустрічний позов      ОСОБА_6 суд вважає обґрунтованим та доведеним.

Відповідно з вимогами ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона має надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог й заперечень.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була комунальною власністю, яку ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у 1996 році приватизували на сім’ю з чотирьох чоловік й кожному з них належало по ј частці спірної квартири.

У 1998 р. за домашньою угодою (договором купівлі-продажу) ОСОБА_7,     ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 передали спірну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6, за яку отримали кошти в сумі 3300 доларів США, що підтвердили розпискою. Після отримання грошей ОСОБА_4 разом з родиною звільнили спірну квартиру й виселились. Доведено також той факт, що сторони домовились про усі умови договору купівлі-продажу, й фактично виконали умови договору, оскільки ОСОБА_6 передала гроші в сумі 3300 доларів США, вселилась у спірну квартиру, а позивачі отримали гроші та виселились з вказаної квартири у приватний будинок, належний родині ОСОБА_7, у якому значно більша житлова площа та є усі побутові зручності, тим самим покращив свої житлові умови.

Крім того, факт, що сторони укладали договір, та виконали його істотні умови підтверджується рішенням Одеського апеляційного суду від 24.05.2011 р. (а.с.18-19), який вступив в законну силу. Однак по формальним обставинам своїм рішенням Одеський апеляційний суд не визнав договір купівлі-продажу спірної квартири дійсним.

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 правомірно оселилась з родиною у квартиру АДРЕСА_1, зареєструвалися, мешкають у ній більше 12 років, відкрито користуються, сплачують за комунальні послуги, а власники більше дванадцяти років не пред’являли ніяких претензій, тобто визнавали за відповідачами право на спірну квартиру до тих пір, поки ОСОБА_6 не звернулася до суду з позовом про визнання права власності за нею на вказану квартиру.

Відповідно до п.1 ст. 334 ЦК України право власності виникає з моменту передачі майна.

ОСОБА_6 набула право власності на АДРЕСА_1 на підставі закону про набувальну давність, передбаченого статтею 344 ЦК України.

За таких обставин вимоги позивачів про виселення ОСОБА_6 зі всіма членами родини й усунення перешкод у користуванні спірною квартирою не підлягають задоволенню й належить відмовити їм, а зустрічний позов задовольнити оскільки позивачі не довели свої позовні вимоги, а позивач за зустрічним позовом надав суду належні докази у підтвердження заявлених вимог.

До членів родини ОСОБА_6 не заявлено ніяких позовних вимог, стороною по справі вони не є, то право вимоги про виселення їх, як членів сім’ї ОСОБА_6, без визначення конкретних осіб, є неправомірним.

Крім того, суд вважає, що вимоги позивачів про визнання за ними по ј частці квартири АДРЕСА_1 безпідставними, оскільки позивачі мають свідоцтво про право власності на вказане житло, у якому зазначено право спільної сумісної часткової власності на спірну квартиру та зареєстровано в РБТІ смт Фрунзівка Одеської області по ј частці за кожним з позивачів.

ОСОБА_7, власник ј частки спірної квартири ніяких вимог не заявляв, позов не підтримав, по суті справи пояснив, що у 1998 році він разом із жінкою ОСОБА_4 продали належну їм квартиру, що розташована за вище зазначеною адресою, при цьому вони не брали дозвіл, щодо неповнолітніх дітей, у зв`язку із тим, що не знали про таку необхідність. Гроші за продану квартиру від ОСОБА_4 вони отримали, після чого добровільно виселились до будинку, який належав його батькам, а гроші потратили на нужди сім`ї. Також він пояснив, що зазначена квартира була надана йому у 1993 році керівництвом воїнської частини. Щодо витребування гаража, який належить нібито йому, то він пояснив, що його гаража за зазначеною адресою немає так як він дійсно отримував дозвіл на будівництво гаража, але не скористався їм та гараж не будував. Позов     ОСОБА_6 визнав повністю, просив його задовольнити.

Вимоги позивачів про визнання за ними право власності на гараж, розташований у АДРЕСА_1 та зобов’язання відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9 передати їм гараж у спільну сумісну часткову власність задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено, що спірний гараж позивачі не будували, не здавали в експлуатацію й у встановленому законом порядку не реєстрували.

Розпорядження Фрунзівської державної адміністрації Одеської області «Про дозвіл на будівництво господарчих будівель»від 17.11.1997р. видане ОСОБА_7 за №449/11- не є підтвердженням факту будівництва гаражу та виникнення права спільної сумісної часткової власності на спірний об’єкт за позивачами.

Будь-яких доказів того, що у позивачів є право на спірний гараж суду не надано.

Матеріалами справи безспірно підтверджено, що вказаний гараж збудований відповідачами ОСОБА_8, ОСОБА_9 на земельній ділянці, виділеній ОСОБА_8 для будівництва гаражу й господарчих будівель, виділеній їй за рахунок землі ОСОБА_13 згідно рішення Фрунзівської селищної ради народних депутатів Фрунзівського району Одеської області від 30.08.1996р. яка отримала дозвіл на розробку технічної документації  та на будівництво гаражу на займаній ділянці (а.с.-124)

Вказаний гараж правомірно знаходиться у користуванні й володінні відповідачів.

          Крім зазначених вище документів викладені обставини справи підтверджуються поясненнями відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4., ОСОБА_7.,   ОСОБА_9, ОСОБА_8 третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_10, свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17

          На підставі ст.ст.257, 328, 344 ч.1, 346, 379, 397, 398 ЦК України, керуючись ст.ст.209,212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

   В позові ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5  до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності і виселення, витребування  майна з чужого незаконного володіння, про припинення права власності на частку у спірному майні,про визнання права часткової  власності  - відмовити.

Позов  ОСОБА_6 за участі третьої особи на стороні позивача ОСОБА_10 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності на майно за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Припинити право власності кожного на частку квартири АДРЕСА_1 що знаходиться у спільному майні співвласників- ОСОБА_7 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції, шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СУДДЯ