Справа № 2-а-5762/11

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          25 листопада 2011 року                                                                                  м. Білогірськ

          Суддя Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим Лущеко Л.Г.,

розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі Автономної Республіки Крим про визнання відмови щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком –неправомірною, про зобов'язання нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком,

В С Т А Н О В И В:

          06 жовтня 2011 року позивач звернулася до Білогірського районного суду АР Крим з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій та зобов'язання нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбачену ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням виплачених 10 відсотків щомісячної соціальної допомоги за період з 12.05.2011 року по 23.07.2011 року –по день припинення такого права.

          Вимоги мотивовані тим, що вона є «дитиною війни», в розумінні ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»і має право на пільги, передбачені цим Законом, які їй відповідачем з 12.05.2011 року сплачені частково.  

          Ухвалою судді Білогірського районного суду АР Крим від 06 жовтня 2011 року вирішено справу розглядати в порядку скороченого провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, відповідно до вимог ст.183-2 КАС України.   

          Відповідач копію ухвали про відкриття скороченого провадження отримав та у встановлений законодавством строк надав суду письмові заперечення проти позову, згідно яких позов не визнав та у його задоволенні просив відмовити, мотивуючі тим, що фінансове забезпечення соціальних гарантій здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України, які передбачені ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-IV (далі –Закон № 2195). Питання про конституційність зазначеної норми ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік»Конституційним Судом не розглядалось. У 2007 році дія ст.6 вищевказаного Закону була зупинена ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік»від 19.12.2006 року № 489-V (далі - Закон № 489). Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року було визнано неконституційними окремі положення Закону № 489, зокрема положення п.12 ст. 71, якими було припинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону № 2195, та ст. 111 якого передбачалось виплати підвищення інвалідам - дітям війни у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. З 01.01.2008 року управлінням виплачувалось підвищення у зв’язку з набуттям чинності ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107- VІ від 28.12.2007 року (далі –Закон № 107). 22 травня 2008 року зазначений закон Конституційним Судом України був визнаний неконституційним, порядок  призначення та виплати підвищення, передбаченого Законом № 2195, залишається неврегульованим, тому, з 22 травня 2008 року на підставі Постанови  Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», позивачу надбавка виплачувалася у  розмірі 48 гривень 10 копійок, з 01 липня 2008 року  -  48 гривень 20 копійок, з 01  жовтня 2008 року  -  49 гривень  80 копійок. Норми Закону України № 107- VІ Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп визнані неконституційними та втратили свою чинність. Питання про механізм та нарахування виплати по Закону № 2195, не визначені і в даний час, відсутні кошти на ці виплати в державному бюджеті, законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком», як розрахункова величина для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону № 2195. Постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 року (далі Постанова № 745), яка набрала чинності 23.07.2011 року, встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,80 грн. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

          Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.   

          Як встановлено з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим (а.с. 4), отримує пенсію за віком, відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та є дитиною війни, у зв’язку з чим, на нього поширюється дія ст.ст. 1, 6 Закону № 2195, якими передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

          Мінімальна пенсія за віком, виходячи з положень ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного ЗУ «Про Державний бюджет України на відповідний рік».     

          Згідно ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.     

                    Згідно зі  ст. 52 ЗУ  «Про Державний  бюджет України на 2010 рік», прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, у 2010 році встановлено у розмірі: з 01 січня - 695 гривень, з 01 квітня - 706 гривень, з 01 липня - 709 гривень, з 01 жовтня - 723 гривень, з 01 грудня - 734 гривень.    

                 З набранням чинності 01 січня 2006 року Закону № 2195, дія ст.6 Закону  № 2195 була призупинена на 2006 рік ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а після внесення до останнього змін, було передбачено поетапне запровадження такого підвищення.       

                   Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону №107, текст ст.6 Закону № 2195 викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.       

              Проте, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону № 107 щодо викладення положень ст.6 Закону № 2195 в новій редакції.

          Крім того, зазначеним рішенням чітко визначено, що п. 5.4 Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

          Конституція України не  надає  закону  про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

              Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни  до  інших  законів, зупиняти  їх дію чи скасовувати їх,  оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві  і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

              У разі  необхідності  зупинення дії законів,  внесення до них змін і доповнень,  визнання їх нечинними  мають  використовуватися окремі закони.

          Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України зауважив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.     

                  Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені.

          Законом України №3491-VI від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», Прикінцеві положення доповнено пунктом 4, відповідно до якого встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».

          Але, враховуючи преюдиціальне значення Рішення Конституційного Суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195.       

          У 2011 році дія ст.6 Закону №2195 не призупинялася, а застосування відповідачем положень Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки, розмір підвищення пенсії визначений Законом №2195, який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.       

          Крім того, судом встановлено, що пункти 8 та 15 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якими визначено розмір підвищення до пенсії та дата набрання постановою чинності, визнано незаконними постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2009 року №2/385, яка набрала чинності 16 грудня 2010 року згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року №2/385.

          Постанова № 745 набрала чинності 23.07.2011 року, а позивач звернувся до суду з позовом про порушення його прав до 23.07.2011 року. Згідно ст.5 ч.2 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, тобто немає підстав для застосування Постанови № 745.

          Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України, - у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт вищої юридичної сили.

          Отже суд приходить до висновку, що правових підстав для невиконання ст. 6 Закону № 2195 на цей час відповідач не має.

          За положеннями чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року №1058-ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

          Згідно ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом.    

          Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та служити підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки особливий статус «дітей війни»та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону № 2195).                          

          Відповідно до ст.ст. 22, 64 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути  обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

                Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Так, Законом № 2195 реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

                Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.         

                 Згідно абзацу 1 пункта 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2002 року за №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення, на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.         

       Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року за № 8-2, Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.         

               Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом № 2195, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.       

                   Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

          Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України»зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

          Відповідно до вимог ч.3 ст.162 КАС України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина  від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що повністю узгоджується із приписами ст.13 Конвенції щодо прав кожного на ефективний засіб юридичного захисту та практикою Європейського Суду з прав людини щодо необхідності завдяки такому засобу запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допускати подальшого існування таких умов.

          Оскільки дітям війни Законом передбачено довічну щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка обмежена або скасована бути не може і є майном в розумінні ч.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як право домагання, а відповідачем вона у межах шестимісячного строку виплачувалась та виплачується  не у повному розмірі замість 30% мінімальної пенсії за віком, в тому числі через чинність Постанови Уряду, наміру виконувати Закон відповідач не має, тому суд вважає, що вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки обраний ним спосіб є неефективним, - обирає свій з метою повного та гарантованого захисту його прав. Отже, суд приходить до висновку, що вимоги позивача  про нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної допомоги  як дитині війни у розмірі, передбаченому ст.6 Закону № 2195 правомірні і тому, слід зобов’язати відповідача нарахувати, перерахувати та виплатити пенсію у розмірі, встановленому ст.6 Закону № 2195, з розрахунку, встановленому ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 12 травня 2011 року по день припинення такого права, за виключенням виплаченого підвищення за вказаний період.   

                Виходячи з положень Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обгрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем. Також, у порушення ч.2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного  на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Відсутність коштів у відповідача не є підставою для відмови у задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

          Згідно п.1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.             

                    Таким чином суд вважає, що порушення права позивача на отримання допомоги до пенсії у розмірі, передбаченому законом, може бути поновлено шляхом визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим та зобов'язання відповідача виконати певні дії, а саме: провести нарахування та відповідні виплати з 12 травня 2011 року по день припинення такого права, за виключенням виплаченого підвищення за вказаний період без зазначення конкретної суми, оскільки суд не є уповноваженим органом провадити розрахунок суми заборгованості по виплатам підвищення пенсії як дитині війни.

          Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України, тому з Державного бюджету України слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 03 грн 40 коп.

          На підставі  ст. ст.1, 3, 17, 43,46, 48, 53, 55 ,64, 85, п.19 ч.1 ст. 92  Конституції України, ст. ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, Рішення Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України», керуючись ст. ст. 7–12, 69-71, 94, 122, 158-160, 162, 183-2, 186 КАС України,

                                                                          П О  С Т А Н О В И В:

          позов задовольнити.

          Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим щодо несвоєчасного перерахунку та невиплати в повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 у період з 12 травня 2011 року.           

          Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, з розрахунку, встановленому ч. 1 ст. 28 ЗУ “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за період з 12 травня 2011 року по день припинення такого права, за виключенням виплаченого підвищення за вказаний період.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 03 грн 40 коп (три грн 40 коп).    

          Постанова суду підлягає негайному виконанню відповідачем.   

          На постанову може бути подана апеляційна скарга до Севастопольського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня отримання її копії через Білогірський районний  суд АР Крим.

          Суддя