Справа № 21- 1042во09
Суддя-доповідач Маринченко В.Л.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,
суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства «Корпорація ІгроСервіс» (далі – Товариство) до Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим (далі – Міськрада) про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2007 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Х сесії V скликання Алуштинської міськради від 24 січня 2007 року № 10/42 «Про відмову в продовженні договору оренди земельної ділянки ЗАТ «Корпорація ІгроСервіс».
Господарський суд Автономної Республіки Крим постановою від 21 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2007 року та Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року, позов задовольнив.
У скарзі про перегляд судових рішень за винятковими обставинами з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), Міськрада просить скасувати рішення судів усіх інстанцій та направити справу на новий розгляд.
На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2009 року (№ К-21305/07) у справі за позовом Товариства до Міськради про визнання протиправним та скасування рішення, у якій, на думку відповідача, частину третю статті 33 Закону № 161-XIV застосовано касаційним судом по-іншому та правильно.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
У цій справі суди встановили, що 1 червня 2004 року між відповідачем та Товариством на підставі рішення Міськради від 14 квітня 2004 року № 16/260 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки під розміщення ігрового центру ЗАТ «Корпорація ІгроСервіс» було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, у пункті 2.2 якого передбачалося, що після закінчення строку дії цього договору орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право на його поновлення.
Визнаючи протиправним та скасовуючи оскаржуване рішення відповідача, суд першої інстанції, з яким погодились апеляційний та касаційний суди, дійшов висновку, що відповідач не дотримав вимог статті 33 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 161-XIV), відповідно до частини третьої якої, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Так, на думку суду, заперечення орендодавця на продовження договору оренди землі повинно здійснюватися саме шляхом надсилання орендарю протягом одного місяця після закінчення строку договору відповідного листа-повідомлення. Прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди не можна вважати письмовим запереченням, у розумінні наведеної вище норми Закону № 161-XIV.
А тому, оскільки протягом місяця з моменту закінчення строку дії укладеного з позивачем договору оренди земельної ділянки (з 1 січня по 1 лютого 2007 року) Міськрада лист-повідомлення із запереченням проти поновлення цього договору Товариству не надіслала, цей договір оренди слід вважати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у справі, яка розглядається, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Товариства до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Під ужитим в цій процесуальній нормі терміном «суб’єкт владних повноважень» слід розуміти орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтею 80 Земельного кодексу України установлено, що суб’єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності.
За змістом статей 2 та 5 Земельного кодексу України Міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.
Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб’єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.
Ураховуючи наведене суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.
Оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, ухвалені в ній судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись абзацом четвертим пункту 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2007 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року скасувати.
Провадження у справі закрити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: М.Б. ГусакО.А. Коротких
О.В. КривендаВ.Л. Маринченко
П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко
О.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов