01.03.2012          

Справа № 2  –1612/25/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

01 березня 2012 року                                                                      Комсомольський міський суд

                                                                                                   Полтавської області  

в складі: головуючого судді                                          Окунь Т.В.

з участю секретаря:                                                            Гончар С.Т.

сторін:  позивача                                                                   ОСОБА_1

              представника позивача                                           ОСОБА_2

              відповідача                                                               ОСОБА_3

              представників відповідачів                                    ОСОБА_4, Черневського М.Ю.

             розглянувши у відкритому  судовому засіданні в залі суду в м. Комсомольську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ТОВ «Агропрод», КП «Кременчуцьке МБТІ»про визнання права власності попереднього власника та наступного в порядку спадкування, визнання угод недійсними та витребування майна від добросовісного набувача,

встановив:

В жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недійсними угод купівлі-продажу приміщення інвентарного складу, розташованого АДРЕСА_1,  яке за життя належало її батьку –ОСОБА_7, після смерті якого  відкрилася спадщина, до складу якої серед іншого  увійшли будівля згаданого складу та земельна ділянка площею 428 кв.м, що розташовані АДРЕСА_1. Спадщину в цій частині вона не може прийняти в зв’язку з тим, що право власності на будівлю інвентарного складу на даний час  зареєстроване за відповідачем  ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2009 р., посвідченого державним нотаріусом Комсомольської державної нотаріальної контори Пащенко Т.Б.

Змінивши під час судового провадження предмет позову  (а.с. 74 -75), позивач просить також постановити рішення, яким визнати за померлим ОСОБА_7 право власності на будівлю інвентарного складу, визнати  за нею право власності на згадане майно в порядку спадкування за законом та витребувати майно  від добросовісного набувача ОСОБА_3.

Заявлені вимоги, підтримані позивачем та її представником  в судовому засіданні, обгрунтовуються посиланням на порушення відповідачами ТОВ «Агропрод»та ОСОБА_6 вимог чинного законодавства при укладенні  угод купівлі-продажу приміщення інвентарного складу, оскільки на момент вчинення згаданих угод жоден з них не мав права на його відчуження, внаслідок чого були порушені її права,  як спадкоємця на набуття права власності, з огляду на що  просить визнати договори недійсними відповідно до положень ст.. 44 ЦК УРСР, ст.ст. 203, 215,230 ЦК України, і задовольнити її  позовні вимоги в повному обсязі із визнанням її права на спадкове майно та витребуванням майна від відповідача ОСОБА_3 в порядку ст.388 ЦК України.

Відповідачі позов не визнали з огляду на безпідставність заявлених позовних вимог..

Відповідач ОСОБА_3, посилаючись на обов’язковість державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та відсутність такої реєстрації за ОСОБА_7, зазначив про те, що спадкодавець не набув права власності на спірне майно, з огляду на що ні приміщення складу, ні право померлого на нього не входять до складу спадщини і як наслідок, не можуть успадковуватись спадкоємцями. Крім того, до спірних правовідносин просить застосувати строк позовної давності, який за його посиланням має відраховуватись із спливом 6-ти місячного строку для прийняття спадщини.

Представник відповідачів ОСОБА_6, ТОВ «Агропрод», посилаючись на відсутність доказів, які б свідчили що сторони /Фірма «Явір»та ОСОБА_7/  за угодою купівлі-продажу інвентарного складу виконали зобов’язання за договором, тобто передали річ, зазначив про те, що спадкоємець не набув право власності на інвентарний склад, з огляду на що вимоги позивача  про визнання права власності за померлим та позивачем в порядку спадкування не можуть бути задоволені. З цих же підстав позивач не набула права віндикації  і як наслідок,  можливість захисту порушеного права  у спосіб, на якому  наполягає.  

Представник МБТІ позов не визнав з підстав, викладених в письмовому запереченні проти позову (а.с. 181-182).

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши надані ними на обґрунтування заявлених вимог та заперечень докази, суд встановив наступне:

02 листопада 1994 року між Фондом комунального майна Комсомольської міської ради в особі голови Фонду та Формою «Явір»в особі генерального директора Горобця Г.Т. був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу державного майна –інвентарного складу оптово-виробничого підприємства «Гермес», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39). За договором оренди від 26 травня 1995 року  Комсомольська міська рада  для виробничих цілей з правом наступного викупу передала фірмі «Явір»у тимчасове користування /строком на 5 років/ земельну ділянку загальною площею 0,035 га  

22 травня 1996 року на підставі укладеного договору, та його наступної реєстрації, проведеної  виконкомом 03.11.1994 року відповідно до положень п.6 ст.25 ЗУ «Про приватизацію майна державних підприємств»(а.с. 45), представництвом Комсомольського Регіонального відділення Фонду державного майна було видане свідоцтво про власність, як свідчення тому, що «фірма «Явір»ЛТД є власником приватизованого майна» (а.с. 47). Як вбачається із змісту повідомлення КП «МБТІ»державна реєстрація права власності  Фірми «Явір»ЛТД на згадане майно була проведена за реєстровим № 2-3753 (а.с. 98-100, 188).

Згодом, як вбачається із змісту копії договору купівлі-продажу нерухомого майна, 05 листопада 1996 року Фірма «Явір»ЛТД в особі директора Горобця Г.Т. продала будівлю інвентарного складу ТОВ «Агропрод»(а.с. 183). За умовами укладеного договору сторони визначили, що право власності на майно переходить до Покупця з часу повної оплати вартості проданого майна.

01 квітня 1997 року  Горобець Г.Т., що діяв від імені Фірми «Явір»ЛТД за нотаріально посвідченою угодою продав будівлю інвентарного складу ОСОБА_7 (а.с. 183), звернувшись із відповідними заявами до міської ради про припинення користування землею в зв’язку із продажем розташованої на ній будівлі приватній особі (а.с. 20-21).

12 листопада  1997 року  ТОВ «Агропод»в особі генерального директора Черневського М.Ю. продало будівлю інвентарного складу гр.. ОСОБА_6 (а.с. 38). За умовами укладеного договору /який на разі оспорюється позивачем/ сторони визначили, що право власності на майно переходить до Покупця з часу повної оплати вартості проданого майна.

29 липня 2008 року рішенням виконкому Комсомольської міської ради № 581 (а.с. 35) за ОСОБА_6  було оформлене право власності на будівлю інвентарного складу із видачею відповідного свідоцтва на наступною державною реєстрацією права власності на нерухоме майно (а.с. 51-55).  На час ухвалення згаданого рішення земельна ділянка площею 0,0428га, на якій була розташована будівля інвентарного складу,  належала ОСОБА_7  на праві приватної власності згідно із державним актом, виданим Комсомольською міською радою 22 грудня 2002 року  на підставі рішення Комсомольської міської ради від 19 вересня 2002 року (а.с. 25, 27).  

20 травня 2009 року ОСОБА_6 продав приміщення інвентарного складу ОСОБА_3 Договір /який на разі оспорюється позивачем/ був посвідчений  державним нотаріусом Комсомольської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-926 (а.с. 56).

ІНФОРМАЦІЯ_1  помер ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина (а.с. 78), яку за законом прийняла єдина спадкоємиця - його донька -  ОСОБА_1 (а.с. 148), якій 23.04.2007 року були видані свідоцтва про право на спадщину –частку в статутному фонді ТОВ «Коркос», грошові вклади та прогулянкове судно, і згодом,  27.04.2010 року  - на легковий седан марки «Мерседес»( а.с. 185). Будівля інвентарного складу до складу спадщини не увійшла, у видачі свідоцтва про право спадщини на землю /за посиланням позивача/ було відмовлено в зв’язку із розташуванням на ній нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване за іншою особою. З тих же причин за поясненням ОСОБА_3 йому, як власнику нерухомого майна було відмовлено в оформленні права власності на землю.

Вирішуючи справу на підставі наданих сторонами доказів, з  врахуванням рівності прав сторін щодо їх подання та доведення перед судом їх переконливості та у відповідності із законодавчо закріпленим принципом змагальності сторін, суд виходить з наступного :

07 жовтня 2010 року позивач звернулась до суду за захистом порушеного права –права на спадкове майно, яке за її посиланням має бути захищене шляхом визнання права власності за померлим, визнанням такого права за нею, як спадкоємцем за законом, визнання угод недійсними та витребування майна від добросовісного набувача (а.с. 4-6).  

Як пояснила суду ОСОБА_1,  про порушення власного права на спадкове майно вперше дізналась в липні 2009 року, звернувшись до МБТИ із заявою про видачу витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно  (а.с. 186), а в жовтні 2009 року  подала до Комсомольського міського суду позов про захист права власності, яким просила  виселити ОСОБА_3 із займаного ним приміщення, визнати недійсними ряд рішень виконкому Комсомольської міської ради та свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на нерухоме майно (а.с. 189).   За посиланням позивача саме з липня 2009 року має відраховуватись встановлений Законом строк, протягом якого особа може звернутись за захистом порушеного права, з огляду на що посилається на ту обставину, що згаданий позов був поданий нею у встановлений законом строк.

Відповідно до положень ст. 257 ЦК України для звернення до суду за захистом порушеного права встановлюється загальний трирічний строк, який згідно із ст..261 ЦК України  обчислюється з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про таке порушення, тобто  передумову права для пред’явлення позову до суду Закон пов’язує із суб’єктивним моментом, що є додатковою гарантією захисту цивільних прав, адже відсутність відомостей про порушення права унеможливлюють можливість такого захисту. Разом з тим необізнаність не повинна бути наслідком певного ставлення особи до охорони власних прав, з огляду на що суд вважає,  що перебіг позовної давності для ОСОБА_1 в даному випадку розпочався із спливом шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, тобто з 31 березня 2007 року, з того часу  коли позивач набула  право для отримання свідоцтва на спадщину, і могла дізнатися про порушення власного права.

Як вбачається з матеріалів справи до суду позивач вперше звернулась в жовтні 2009 року, і ухвалою Комсомольського міського суду  від 16 жовтня 2009 року її позовна заява була прийнята до провадження суду із відкриттям провадження у справі (а.с. 189).

22 листопада 2010 року Комсомольський міський суд на підставі поданої позивачем заяви  залишив її позов в частині вимоги щодо виселення ОСОБА_3 із спірного приміщення без розгляду (а.с. 85). Саме ця обставина з огляду на положення ст.. 265 ЦК України за посиланням ОСОБА_3 є свідченням спливу строку позовної давності  звернення до суду.  Специфіка згаданої норми полягає в тому, що хоч за загальним правилом перебіг позовної давності і переривається в момент пред’явлення позову, однак в разі залишення позову без розгляду перебіг цього строку продовжується в загальному порядку, тобто з урахуванням часу, протягом якого справа перебула в суді. Отже, аналіз цієї норми дає суду підставу дійти висновку про те, що відрізок часу, протягом якого справа перебуває в суді,  розпочинається днем пред’явлення позову /вданому випадку 05 жовтня 2009 року/ і з закінчується датою постановлення ухвали про залишення заяви без розгляду. Отже, закінчення цього строку напряму пов’язане Законом із датою прийняття судом рішення про залишення заяви без розгляду.  Таким чином, приймаючи до уваги, що позов у згаданій цивільній справі /з іншим предметом позовних вимог/ був пред’явлений позивачем  до закінчення строку,  протягом якого переривається позовна давність, а саме  прийняття судом рішення про залишення первинного позову без розгляду,  слід дійти висновку, що ОСОБА_1 звернулась до суду в установлений законом строк, і її, передбачене законом право звернення до суду за захистом  порушеного права підлягає судовому захисту в загальному порядку.   

Визначаючи характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами та правову норму, яку належить до них застосувати, суд виходить з наступного:

            Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються  положеннями розділу 1глави 3 та розділом П главою 20 ЦК УРСР, книги п’ятої ЦК України стосовно зобов’язального права, в т.ч. зобов’язання за договором купівлі-продажу та загальними положеннями ЦК України про правочин.

          Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач звертаючись до суду із вимогою про визнання недійсними  укладених між  ТОВ «Агропод»та ОСОБА_6 (а.с. 38) та  ОСОБА_6 і  ОСОБА_3 (а.с. 59) угод купівлі-продажу нерухомого майна послалась на їх невідповідність  вимогам закону.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.2 Постанові Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” угода може бути визнана  недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Встановлюючи наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною та  на які посилається  позивач, обгрунтовуючи заявлений позов, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України.

          Обґрунтовуючи пред’явлену в цій частині вимогу, позивач послалась на те, що укладаючи згадані угоди продавці не мали права на відчуження спірного майна. Доводячи суду підставність позиції позивача, її представник послалась на ту обставину, що договір купівлі-продажу приміщення інвентарного складу  між фірмою Явір та ТОВ «Агропрод»взагалі не укладався, про що свідчить відсутність допустимих доказів на підтвердження згаданої угоди. Копія згаданого договору та квитанції приходного ордеру за її посиланням, не можуть бути визнані судом в якості доказів згаданої угоди і мають бути оцінені в сукупності з іншими доказами, які, за посиланням представника позивача свідчать про те, договір на продаж приміщення інвентарного складу був укладений фірмою «Явір»саме з ОСОБА_7, на підтвердження чого свідчить ряд письмових доказів –оригінал нотаріально посвідченої  між сторонами угоди, та адресовані міському голові листи посадових осіб Фірми «Явір»щодо продажу приміщення інвентарного складу саме ОСОБА_7 (а.с. 20,21). Певною мірою щодо здійснення продажу приміщення складу саме  ОСОБА_7 за посиланням представника позивач свідчить також протокол  зборів засновників фірми «Явір»від 10 грудня 1996 року (а.с. 88), на якому в зв’язку важкою економічною ситуацією, що склалась на фірмі, було прийняте рішення про продаж приміщення складу, з наступним узгодженням умов його продажу, в т.ч. в усній формі., що за посиланням представника позивача ставить під сумнів укладення угоди між Фірмою «Явір»та ТОВ «Агропрод»за півтора місяця до проведення зборів - в листопаді 1996 року, рівно як і доцільність проведення таких зборів через півтора місяця після фактичного продажу,  що в даній ситуації узгоджується із датою продажу приміщення ОСОБА_7 – в квітні 2007 року.

          Згадана ситуація була прокоментована в суді бувшим комерційним директором підприємства –ОСОБА_11, який під час  допиту в якості свідка  не зміг пояснити доцільність проведення зборів засновників з питання відчуження нерухомого майна, оскільки обов’язковість проведення зборів для вирішення питань щодо відчуження майна не є обов’язковою відповідно до уставу товариства, що також знайшло своє підтвердження під час огляду судом реєстраційної справи товариства. Разом з тим, свідок підтвердив власний підпис на приходному касовому ордері щодо проведеної «Агропродом»оплати приміщення інвентарного складу, факту його  продажу  ТОВ «Агропрод»та особисто здійсненного ним  прийняття готівкових коштів.

          Надаючи  оцінку іншим доказам з огляду на позицію представника позивача щодо відсутності   оригіналів письмових доказів, суд зазначає про наступне:

          Відповідно до положень ст. 57 ЦПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для справи. Згідно із ст..64 ЦПК  України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу,  суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Аналіз згаданої норми дає суду підставу дійти висновку , що в силу об’єктивних чи суб’єктивних причин до суду можуть подаватися копії письмових доказів –в даному випадку на підтвердження укладення угоди купівлі-продажу складу подана письмова угода між фірмою «Явір»і  ТОВ «Агропрод» (а.с.  183) та копія квитанції до приходного касового ордера (а.с. 149). За відсутності подання заяви про те, що додані до справи документи викликають сумнів з приводу їх достовірності або є фальшивими, як це передбачене ч.2 ст.185 ЦПК України, вони мають оцінюватись судом на загальних підставах відносно дотримання вимог до їх форми і змісту.  

Відповідно до положень ст..44 ЦК УРСР в редакції, що діяла на час укладення договору між фірмою «Явір»і  ТОВ «Агропрод», угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою мали укладатись у письмовій формі.           Відповідно до положень ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за таким договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. За умовами укладеного договору сторони визначили, що право власності на майно переходить до Покупця з часу повної оплати вартості проданого майна. На підтвердження оплати до матеріалів справи долучена копія квитанції до приходного касового ордера (а.с. 149), з огляду на що у суду є підстава  дійти висновку про те, що ТОВ «Агропрод» набув право власності на спірне майно з часу проведення оплати. За поясненням представника відповідача ОСОБА_6 оригінали згаданих документів були надані ОСОБА_6 до Комсомольської міської ради при поданні заяви для видачі свідоцтва про право власності на приміщення інвентарного складу (а.с. 37), що підтвердила суду допитана в якості свідка директор департаменту економічного розвитку та ресурсів ОСОБА_12, яка готувала рішення виконкому  № 581 від 29.07.2008 року (а.с. 35), яким було оформлене право власності ОСОБА_6 на будівлю інвентарного складу. Суду свідок показала, що з прийняттям заяви у заявника разом з оригіналами були прийняті належним чином завірені копії, а оригінали повернуті заявнику. На даний час,  за поясненням представника ОСОБА_6, після здійснення його довірителем відчуження приміщення інвентарного складу, оригінали згаданих документів не збереглися через втрату ними будь-якого правового сенсу.    

          Ставлячи під сумнів показання ОСОБА_12 сторона позивача просить розцінити їх не інакше, як зацікавленість посадової особи стосовно правомірності вчинених нею дій, а копію квитанції до приходного касового ордеру про оплату ТОВ «Агропрод» придбаного майна  вважає недійсною через порушення  відповідачем «Положення організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні», затв. Постановою КМУ № 250 від 03.04.1993 року, згідно з якою касові ордери мають бути підписані головним бухгалтером підприємства та керівником, .що дає підстави для сумніву в показаннях свідка ОСОБА_11, який не спростував  в судовому засіданні інформацію стосовно того, що ордер був підписаний ним в т.ч. і за бухгалтера , з огляду на що згаданий документ за посиланням представника позивача не може бути визнаний таким, що складений з дотриманням встановленого порядку.  

          Разом з тим, оцінюючи показання ОСОБА_12 насамперед щодо відомих їй обставин з огляду на джерело її обізнаності  стосовно певної обставини в сукупності з іншими обставинами та урахуванням ступеня довіри до неї, підстави піддати сумніву її показання у суду відсутні з огляду лише на займану нею посаду та ступінь відповідальності за прийняте колегіальним органом рішення.

Оцінюючи  копію квитанції до приходного касового ордеру, як письмовий доказ відносно дотримання вимог до його форми і змісту, з огляду на наведені стороною позивача аргументи стосовно порушень, які мали місце при його складанні, суд виходить з наступного:.

Відповідно до п. 23 Положення організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затв. Постановою КМУ № 250 від 03.04.1993 року «головний й бухгалтер підприємства підписує разом із керівником підприємства документи, що є підставою для приймання та видачі товарно-матеріальних цінностей та коштів. Вказані документи без підпису головного бухгалтера вважаються недійсними і до виконання не приймаються.

Разом з тим, відповідно до положень ЦПК України, які регламентують поняття доказів та процедуру їх збирання та подання, у суду відсутні підстави визнати згаданий доказ таким, що є неналежним, тобто не містить  інформації щодо предмета доказування і який не може бути  прийнятий та оцінений в якості доказу по справі. Недійсність згаданого документу в сенсі ведення бухгалтерського обліку, яка згідно з Постановою унеможливлює його прийняття до виконання матеріально-відповідальними особами та установами банку /за відсутності у суду  даних стосовно того, що оплата за об’єкт не була прийнята/  не є свідченням неналежності згаданого документу в сенсі положень ЦПК України з огляду на ту обставину, що згаданий об’єкт в наступному декілька разів відчужувався, і право власності  на який в підсумку було зареєстроване державою, яка згідно із ст..3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно». Отже, оцінюючи згаданий доказ в сукупності з іншими, слід наголосити на тому, що він може бути прийнятий в якості належного доказу на підтвердження факту проведеної оплати.  

          Таким чином, надавши аналіз представленим в цій частині позовних вимог доказам, та приймаючи до уваги ту обставину, що жоден з них не має  наперед встановленої сили і має оцінюватись на загальних підставах у сукупності із іншими доказами, суд  не вправі надавати перевагу однім обставинам перед іншими лише за умови наявності оригіналу письмового доказу і  наголошує на тому, що в даному випадку відсутні обставини, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Агропрод»права на відчуження майна, оскільки право власності на нього відповідач набув на підставі укладеної з  Фірмою «Явір»угоди з часу повної оплати вартості проданого майна., що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні під час допиту сторін, свідків та дослідження письмових доказів.  

          Отже, за відсутності доказів щодо невідповідності оспорюваних позивачем угод вимогам закону, суд наголошує про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.  

          Вирішуючи питання що іншої частини позовних вимог, суд зазначає  про наступне:

          Жодною із сторін у справі не оспорюється той факт, що 01 квітня 1997 року  між ОСОБА_7 та фірмою «Явір»був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі –продажу  приміщення інвентарного складу. Відповідно до положень ст..44  ЦК УРСР в редакції, що діяла на час укладення договору, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами мали укладатись у письмовій формі. За відсутності у згаданому договорі домовленості сторін щодо моменту виникнення права власності,  за загальною нормою цивільного права /ст..128 ЦК УРСР/ право власності у ОСОБА_7 за згаданим  договором мало виникнути  з моменту передачі речі, що по суті відсутнє в матеріалах справи, і дає суду можливість дійти висновку, що ОСОБА_7 не набув право власності на спірне майно по тій причині, що не прийняв його. Згаданий висновок є похідним від того, що укладаючи угоду купівлі-продажу приміщення інвентарного складу за умови, що вона вже перебувала у власності ТОВ «Агропрод», і згодом була придбана ОСОБА_6 , ОСОБА_7 як власник майна, яке йому передане за договором купівлі продажу і яке він мав би використовувати за призначенням, повинен був дізнатися про порушення свого права і відповідно до положень ст..76 ЦК УРСР  набув право звернутися до суду за захистом порушеного права,  проте цього не зробив, з чого слід зробити висновок /за відсутності інших даних у справі щодо фактичної передачі майна/, що спірне майно йому не було передане, і він не набув право власності в сенсі положень ст..128  ЦК УРСР.  

          За змістом ст. 1218 ЦК України /в редакції 2004 року/ до складу спадщини входять усі права та обов’язки,  що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Отже,  приймаючи до уваги, що в суді не знайшов підтвердження факт передачі ОСОБА_7 спірного майна, з моментом якого закон, що діяв той час пов’язував набуття права власності на майно,  не набуте спадкодавцем право не може перейти  до спадкоємця відповідно до положень ст..1218 ЦК України, з огляду на що суд наголошує на відсутності правових підстав, якими обґрунтований позов в частині визнання права власності за померлим та права на спадщину за спадкоємцем.

          Приймаючи до уваги положення ст..388 ЦК України, згідно з якою право віндикаційної вимоги належить виключно власнику майна позов в цій частині також не підлягає до задоволення за безпідставністю заявлених позовних вимог.  

          З огляду на вищенаведене, керуючись. ст.ст. 44,128 ЦК УРСР, ст. ст. 203,215,388,1218 ЦК України, ст.ст. 213,215 ЦПК України, суд,

                                                                      в и р і ш и в :

          В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

          Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду  Полтавської області протягом 10 днів з часу його проголошення.

              Суддя:                                            підпис                                                                Т.В. Окунь

          З оригіналом вірно:

          Суддя:                                                                                                                  Т.В. Окунь