Справа № 11 - 51 l/2006p.                                                             Головуючий у першій інстанції Лях В.І.

ч. 2 ст. 263. ч. 4 ст. 296,                                                     Доповідач в апеляційній інстанції Опейда В.О.

ч. 2 ст.342, ч 2 ст. 345 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ                                      УКРАЇНИ

м. Луцьк                                                                                                        03 жовтня 2006 року

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської

області в складі: головуючого - судді                                              Опейди В.О.

Суддів                                                                                 Олексюка Я.М., Польового М.І.

з участю прокурора                                                                       Смолюка Б.С.

захисника                                                                                       ОСОБА_1

засудженого                                                                                   ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Луцьку кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого на вирок Ратнівського районного суду від 08 червня 2006 року, яким ОСОБА_2, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючий, неодружений, не судимий

- засуджений за ч.4 ст.296 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, за ч.2 ст.342 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі, за ч.2 ст.345 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено до відбуття ОСОБА_2 3 (три) роки позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі.

За ч.2 ст.263 КК України ОСОБА_2 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Постановлено початок строку відбування покарання засудженому рахувати з 28 лютого 2006 року.

Стягнуто з засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 майнову шкоду у розмірі 215 (двісті п'ятнадцять) грн. 17 коп..

Стягнуто з засудженого ОСОБА_2 в доход держави судові витрати в сумі 617 (шістсот сімнадцять) грн. 64 (шістдесят чотири) коп..

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу постановлено залишити попередню - тримання під вартою.

Вирішено судом також питання щодо речових доказів по справі. Розглянувши справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати,-

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку суду ОСОБА_2 засуджений за те, що 20 лютого 2006 року біля 17 год. знаходячись в с.м.т.Ратно по вул.Центральній та перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, висловлюючи погрози громадянам присутнім на площі фізичною розправою, застосував спеціально пристосований для завдання тілесних ушкоджень ніж колюче-ріжучої дії яким умисно наніс тілесні ушкодження ОСОБА_4, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Він же, 20 лютого 2006 року біля 17 год. знаходячись в с.м.т. Ратно по вул.Центральній та перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння під час вчинення хуліганства не виконав законної вимоги працівника Ратнівського РВУ МВС України у Волинській області під час виконання службових обов'язків, ОСОБА_3, припинити хуліганські дії, вчинивши йому активний опір. При цьому наніс останньому удар рукою в область голови, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження.

В поданих апеляціях засуджений та його захисник просять вирок Ратнівського районного суду від 08 червня 2006 року скасувати, а кримінальну справу відносно ОСОБА_2 закрити, на підставі п.2 ст.6 КПК України. Вважають, що ОСОБА_3 першим застосоване фізичне насильство до засудженого, а судом безпідставно не взято до уваги показання свідків, покази яких свідчать на користь засудженого та не мотивував цього у вироку. Стверджують про суперечливість доказів щодо отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_4 і ОСОБА_3, а також недоведеності носіння і застосування засудженим ножа. Вважають дії працівника міліції неправомірними, а задоволений цивільний позов безпідставним, оскільки не встановлено зв'язку між отриманими ушкодженнями і лікуванням.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляцій засудженого та його захисника, які підтримали свої апеляції, прокурора, який заперечив проти апеляцій і просив залишити вирок суду в силі, перевіривши матеріали справи, дослідивши і проаналізувавши докази у справі колегія суддів прийшла до висновку, що апеляції засудженого та його захисника підлягають до часткового задоволення.

Висновки суду про вчинення ОСОБА_2 злочину при вказаних у вироку обставинах, грунтуються на неповно перевірених і досліджених в судовому засіданні доказах. Зокрема, суд першої інстанції кваліфікуючи дії засудженого ОСОБА_2 не проаналізувавши зібрані у справі і в ході судового слідства докази і передчасно прийшов до висновку про наявність в його діях складу злочину передбаченого ч.4 ст.296, ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України.

З вироку суду вбачається, що ОСОБА_2 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та використовуючи спеціально-пристосований предмет, вчинив хуліганські дії поєднані з опором працівнику правоохоронного органу. Під час вчинення хуліганства, наніс вказаним предметом працівнику Ратнівського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_3, а також потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження. Разом з тим наведений факт не стверджується матеріалами кримінальної справи.

Так, згідно актів судово-медичного обстеження (а.с.8, 22), ОСОБА_4 та ОСОБА_3, виявлені у них тілесні ушкодження вони отримали від дії тупого твердого предмета без відображення контактуючих поверхонь останнього, а не від колючо-ріжучого предмету. Разом з тим висновок обстеження щодо ОСОБА_4 суперечить висновку експерта НОМЕР_1 де відображено зсадину в ділянці верхньої губи, яка могла виникнути як від дії тупого твердого предмета так і від дії леза ножа по дотичній (в скользячому напрямку). Наведене дає підстави стверджувати, що тілесне ушкодження зафіксоване у висновку від 01.03.2006 р. утворилось після 20.02.2006 p., тобто після проведення освідування.

З показань самого ОСОБА_4 даних ним в ході проведення досудового слідства, які підтверджені ОСОБА_3, ним було нанесено удар головою в спину засудженому, коли той стояв лицем до ОСОБА_3. Від отриманого удару ОСОБА_2 став падати вперед. Сам засуджений заперечив нанесення умисного удару ОСОБА_4. Зважаючи на встановлені конкретні обставини події щодо нанесення удару при падінні, на думку колегії суддів, не доведено нанесення засудженим умисного удару ОСОБА_4 спеціально пристосованим предметом.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи працівник Ратнівського РВ УМВС України, ОСОБА_3, прибув на місце події злочину, коли хуліганські дії ОСОБА_2 ще тривали. А оскільки засуджений не реагував на вимогу працівника правоохоронного органу припинити їх, останній намагався покласти їм край, шляхом примусу. Однак, ОСОБА_2 було вчинено опір під час якого він завдав удар рукою ОСОБА_3 в область голови. Даний факт стверджується зібраними доказами у справі.

Зокрема вчинення хуліганських дій ОСОБА_2 стверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які ствердили факт вчинення протиправних дій засудженим щодо оточуючих громадян як в приміщенні магазину так і на площі, а також щодо ОСОБА_3, як його показами, так і показаннями оголошеними в судовому засіданні свідка ОСОБА_9 /а.с.86/.

Аналізуючи досліджені докази у справі, на думку колегії суддів, не доведено використання під час вчинення хуліганства і заподіяння тілесних ушкоджень спеціально пристосованим предметом для нанесення тілесних ушкоджень. Зважаючи на обставини події, відсутні дані які б свідчили в конкретному випадку про створення загрози життю чи здоров'ю громадян, про що у вироку не вказано.

Наведені докази свідчать про те, що ОСОБА_2 вчинив опір представнику влади, який виконував свої службові обов'язки та наніс останньому легкі тілесні ушкодження в процесі вчинення хуліганських дій, тобто, опір та застосування насильства, були складовою частиною хуліганства.

У відповідності до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991р. № 3 «Про судову практику в справах про хуліганство», опір, вчинений щодо особи, яка клала край хуліганським діям, а також хуліганські дії поєднані з насильством щодо працівника правоохоронного органу, охоплюється складом хуліганства і не потребує додаткової кваліфікації.

Таким чином, кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України є зайвою. За таких обставин, вирок обвинувачення за вказаними статтями слід скасувати, а справу в цій частині провадженням закрити.

Враховуючи те, що засуджений ОСОБА_2 під час вчинення хуліганства здійснив опір працівнику міліції, але без застосування для досягнення своєї мети спеціально пристосованого предмету, його дії слід кваліфікувати не за ч.4 ст.296, а за ч.З ст.296 КК України, як хуліганство вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, пов'язане з опором представнику влади.

Отже ОСОБА_2 20 лютого 2006 року близько 17 години знаходячись в с.м.т. Ратно по вул.Центральній та перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалась особливою зухвалістю, діючи нахабно і висловлюючи погрози громадянам присутнім на площі фізичною розправою, не реагуючи на зауваження оточуючих і продовжуючи свої хуліганські дії, не зважаючи на вимоги ОСОБА_3 - як представника влади, який виконував обов'язки по охороні громадського порядку, вчинив йому активний опір, нанісши удар рукою в область голови. В ході вчинення зазначених дій і його затримання наніс ОСОБА_4 удар рукою в голову, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження.

Посилання в апеляціях ОСОБА_2 та його захисника про відсутність в діях засудженого таких кваліфікуючих ознак хуліганства, як особлива зухвалість або винятковий цинізм не в повній мірі відповідає вироку суду. Кваліфікуюча ознака - винятковий цинізм взагалі відсутня у обвинуваченні сформулюваному у вироку, а стосовно іншої ознаки, то вона об'єктивно стверджується сукупністю наявних у справі доказів.

Зокрема, з показів потерпілих та свідків вбачається, що ОСОБА_2, 20 лютого 2006 року біля 17 години перебуваючи на площі по вул.Центральній в с.м.т. Ратно в стані алкогольного сп'яніння, тривалий час порушував спокій громадян поводячи себе буйно та погрожуючи громадянам фізичною розправою, незважаючи на неодноразові зауваження оточуючих. По прибуттю працівників правоохоронних органів не реагував на їх вимоги, продовжуючи свої незаконні дії і під час затримання спричинив тілесні ушкодження працівнику міліції та громадянину ОСОБА_4.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в   справах   про   хуліганство»   особливою   зухвалістю   визнається   злочинне   порушення громадського порядку, яке супроводжувалось явною неповагою до суспільства, насильством з заподіянням тілесних ушкоджень, а також яке тривалий час і вперто не припинялось.

Оскільки, ОСОБА_2 порушив громадський порядок, нахабно виявляючи очевидне для потерпілих та інших осіб зневажливе ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності, суд, врахувавши час, місце та характер вчинення цього злочину, вірно прийшов до висновку про вчинення ОСОБА_2 хуліганства за ознакою особливої зухвалості.

Безпідставними є доводи апеляцій про незаконне стягнення з ОСОБА_2 витрат за проведення криміналістичних експертиз. Згідно ч.1 ст.93 КПК України, судові витрати в кримінальній справі, до яких згідно ст.91 КПК України відносяться і суми витрачені на дослідження речових доказів, покладаються на засуджених. Тому, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.93 КПК України, правильно стягнув судові витрати за проведення криміналістичних експертиз з засудженого ОСОБА_2.

В той же час, суд з порушенням вимог діючого законодавства вирішив цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про стягнення майнової шкоди, стягнувши з засудженого ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати на лікування гіпертонічної хвороби в березні 2006 року.

Матеріалами справи не стверджується, що виникнення чи загострення даного захворювання у потерпілого перебувало у причинному зв'язку із наслідками вчинених ОСОБА_2 протиправних дій. Суд своє рішення з цій частині не мотивував. Враховуючи наведене, вирок в цій частині підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був затриманий і поміщений в приймальник-розподільник де перебував з 20 по 28 лютого 2006 року. Зважаючи, що затримання і поміщення його в приймальник-розподільник було пов'язано безпосередньо з вчиненням хуліганських дій, то судом безпідставно не зараховано в строк перебування його під вартою.

Обираючи покарання засудженому за ч.З ст.296 КК України у відповідності до ст.65 КК України при призначенні покарання враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до середнього ступеню тяжкості, особу винного, який характеризується позитивно, те що на його утриманні перебувають батьки похилого віку. Обставин, які б обтяжували покарання немає. Враховуючи ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, характер вчинених дій, а також те, що тяжких наслідків не наступило, а тому колегія суддів вважає за можливе обрати ОСОБА_2 покарання за нижчою межею санкції статті закону за яким він притягується до відповідальності.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, а також зважаючи на наведені пом'якшуючі обставини, а тому суд вважає, що виправлення засудженого можливе з застосуванням щодо нього іспитового строку.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів судової палати, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Ратнівського районного суду від 08 червня 2006 року щодо ОСОБА_2 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч.4 ст.296 КК України на ч.З ст.296 КК України.

Призначити покарання ОСОБА_2 за ч.З ст.296 КК України у виді - З (трьох) років позбавлення волі.

Вирок в частині засудження ОСОБА_2 за ч.2 ст.342 і ч.2 ст.345 КК України скасувати, а провадження в цій частині у справі закрити за відсутністю в його діях складу злочину

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи, навчання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Вирок в частині рішення про стягнення спричиненої шкоди з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 скасувати і справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в цей же суд в порядку цивільного судочинства.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 тримання під вартою скасувати, звільнивши його з під варти з залу суду негайно.

В останній частині вирок залишити без зміни.