Центральний районний суд м. Миколаєва    

                            Справа № 2-а-854/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М                           У К Р А Ї Н И

14.12.2011

Суддя Центрального районного суду міста Миколаєва Алєйніков В.О.,  

розглянувши в порядку скороченого провадження матеріали адміністративної справи за позовом  

позивача                                                            ОСОБА_1

до

відповідача                                                             Управління Пенсійного Фонду України у Центральному районі міста Миколаєва,

суть позову                                                            про захист соціальних прав, що передбачені Законом України " Про соціальний захист дітей війни ", -

В с т а н о в и в              :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про захист соціальних прав, що передбачені Законом України " Про соціальний захист дітей війни ".

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від  31.10.2011  позивачу поновлений строк для звернення до суду із цим позовом.

Порядок надання державної соціальної підтримки особам, як мають статус «дітей війни», протягом  періоду  з 01 січня 2006   –2011 років визначався /одночасно/:

1.          Законом України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни», що був прийнятий 18 листопада 2004 року та набув чинності 1 січня 2006 року /надалі - законом № 2195-IV/;

2.          Законами України «Про державний бюджет України" на відповідний період.

Аналіз змісту згаданих законів вказує про те, що вони стосуються різних предметів регулювання /статусу громадян певної категорії - у першому випадку та встановлення доходів та видатків держави  - у другому/ та вони по-різному регулюють порядок надання такої державної допомоги. Так, закон № 2195-IV у статті 6 містить імперативну вимогу про виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії; Закони України «Про державний бюджет України" на відповідні роки містять вимоги про зупинення дії цієї норми або ж про здійснення виплат у меншому розмірі.

За такого для вирішення спору по данній справі суду необхідно визначитись, який з законів є приоритетним та підлягає застосуванню у виниклих правовідносинах.

При вирішенні цього питання суд виходе з того, що згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі щодо набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одому. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

2. Статтею 1 прикінцевих положень закону № 2195-IV, що був прийнятий 18 листопада 2004 року, передбачалось, що стаття 6 згаданого закону набуває чинності з 1 січня 2006 року. В той же час, Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік»/ у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», що був прийнятий 19 січня 2006 року/, передбачав, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 закону № 2195-IV запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Отже, Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік" фактично змінено положення закону № 2195-IV, який діяв у часі раніше.  

За такого, виходячи з наведених у пункті 1 цього розділу рішення положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що пріоритетними є положення Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», а отже - що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «дітей війни" буде впроваджене за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Оскільки такого рішення Кабінетом Міністрів України не приймалось, слід дійти висновку про те, що надання такої соціальної підтримки протягом 2006 року запроваджене не було, отже, відмова відповідача у наданні такої підтримки у період дії Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»ґрунтується на законі та прав позивача не порушує.

3. З 1 січня 2007 року Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік" втратив чинність. При цьому 19 грудня 2006 року був прийнятий Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», пунктом 12 статті 71 якого дія статті 6 закону № 2195-IV зупинялась.

Отже, Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік" фактично змінено положення закону № 2195-IV, який діяв у часі раніше.  

За такого, виходячи з наведених у пункті 1 цього розділу рішення положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що пріоритетними є положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», а отже - що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «дітей війни" не впроваджене.

Крім цього, оскільки дія статті 6 закону № 2195-IV була зупинена, суд не може застосувати при вирішенні цього спору норму, яка не діє.

За такого слід дійти висновку про те, що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «діти війни" у період дії згаданої норми Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік" запроваджене не було, а відмова у її наданні ґрунтується на законі та прав позивача не порушує.

4. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік" визнано не конституційним, отже, з 9 липня 2007 року воно не є чинним.

Інші законодавчі акти з питань запровадження соціальної підтримки особам, які мають статус «дітей війни" протягом періоду з липня 2007 року до 31 грудня 2007 року не приймались.

Отже, у період з липня 2007 року до 31 грудня 2007 року це питання регулювалось лише законом № 2195-IV, отже, протягом цього періоду позивач мав право отримувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії.

Відповідач же такі виплати не здійснював, отже, протягом цього періоду права позивача на соціальний захист відповідачем були порушені.

5. З 1 січня 2008 року Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік" втратив чинність. При цьому 28 грудня 2007 року був прийнятий Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», стаття 41 розділу ІІ якого змінювала текст статті 6 закону № 2195-IV . У запровадженій цією нормою редакції стаття 6 закону № 2195-IV передбачала отримання особами, які мають статус «дітей війни" підвищення у розмірі надбавки, що встановлена для учасників війни.

Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" учасникам війни встановлена надбавка у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За такого, виходячи з наведених у пункті 1 цього розділу рішення положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що пріоритетними є положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», а отже - що особи, які мають статус «дітей війни», мають право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За такого слід дійти висновку про те, що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «діти війни" у період дії згаданої норми Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" мало здійснюватись відповідно до цього закону.

Та обставина, що підвищення у такому розмірі позивач отримував, сторонами у справі не заперечується.

Таке ґрунтується на законі та права позивача не порушує.

6. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2007 від 22 травня 2008 року положення статті 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано не конституційним, отже, з 22 травня 2008 року воно не є чинним.

Інших норм з питань соціального захисту дітей війни протягом періоду з  22 травня 2008 року по 23 липня 2011 року не впроваджувалось.

Отже, у період з 22 травня 2008 року до 23 липня 2011 року це питання регулювалось лише законом № 2195-IV, отже, протягом цього періоду позивач мав право отримувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії.

Відповідач же такі виплати не здійснював, отже, протягом цього періоду права позивача на соціальний захист відповідачем були порушені.

7. 14 червня 2011 року був прийнятий Закон України № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік"" /надалі - закон № 3491-VI/, відповідно до статті 7 якого прикінцеві положення Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнювались пунктом 4 такого змісту "Установити,  що у 2011 році норми і положення ... статті  6  Закону  України  "Про соціальний захист  дітей  війни" ...  застосовуються  у порядку  та  розмірах,  встановлених  Кабінетом  Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету  Пенсійного  фонду України на 2011 рік"".

Відповідно до розділу ІІ Закону № 3491-VI він набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 18 червня 2011 року він був оприлюднений у газеті "Голос України" № 110.

За такого з 19 червня 2011 року закон № 3491-VI є чинним.

За такого, виходячи з наведених у пункті 1 цього розділу постанови положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що саме Закон № 3491-VI з 19 червня 2011 року має застосовуватись у спірних правовідносина, а отже - що особи, які мають статус «дітей війни», зокрема - позивач, мають право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий розмір є встановленим пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок  коштів державного бюджету" та становить 49,8 грн. щомісячно. Ця постанова набула чинності 23 липня 2011 року.

Та обставина, що підвищення у такому розмірі позивач отримував, сторонами у справі не заперечується.

Таке ґрунтується на законі та права позивача не порушує.

Наведене свідчить, що права позивача у періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року порушені, через що підлягають поновленню на підставі судового рішення.

ІІІ……При визначенні способу поновлення прав позивача суд виходе із сутності порушеного права, способу його порушення та спрямованості позовних вимог позивача.

З огляду на це суд враховує, що права позивача були порушені нарахуванням пенсії в обсязі, меншому за передбачений діючим законодавством, а також недоплатою пенсії.

1. За такого відповідача слід зобов’язати здійснити належний перерахунок пенсії позивачеві.

2. Відповідачі стверджують, що обчислення доплати провести неможливо, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком законодавчо не визначений.

Але з таким погодитись неможливо.

Так, розмір мінімальної пенсії за віком є встановлений частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Посилання відповідачів про неможливість застосування цієї норми є некоректними, оскільки позивач отримує пенсію саме в порядку згаданого закону, через що ця норма поширюється при обчисленні належної йому пенсії.

4. Відповідач також посилається про те, що в його є відсутнім обов’язок щодо сплати встановлених судом коштів, оскільки таке є обов’язком держави, отже –органів, що розпоряджаються коштами Державного бюджету України.

Проте,  таким погодитись неможливо, оскільки саме на відповідача законом покладений обов’язок щодо здійсненню позивачеві належних йому виплат.

Отже, поданий позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 158-163 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В                                                            :

Позов -  задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду у Центральному районі міста Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, за періоди:

·          з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року

·          з 22 травня 2008 року по 23 липня 2011 року

обчисливши її у ці періоди з урахуванням підвищення в розмірі 30% визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальної пенсії за віком, та виплатити визначену різницю. .

Постанова в частині стягнення за 1 місяць підлягає негайному виконанню, вона може бути оскарженою до Одеського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 10 днів.

СУДДЯ                                                                      =АЛЄЙНІКОВ В.О.=