7/2-1050/07  копія

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 серпня 2007                 року Вишгородський районний суд Київської області в

складі

головуючого - судді                                                             Чіркова Г.Є.,

при секретарі                                                                Авраменко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Левчук Ольга Борисівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

встановив:

позивачка звернулася до суду з даним позовом посилаючись на те, що договір купівлі-продажу будинку на користь відповідачки, укладений нею під впливом помилки, а тому просить визнати його недійсним.

Позивачка зазначила, що 16 травня 1997 року вона внаслідок помилки уклала з відповідачкою договір купівлі-продажу 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1, хоча мала на увазі оформлення довіреності на права користування цим майном. При підписанні документів з їх змістом не ознайомлювалася і грошові кошти, про які йдеться в спірному договорі, не одержувала.

Про порушення своїх прав дізналася у 2006 році, коли повернулася до Вишгородського району із Запорізької області, де проживала до цього.

У судовому засіданні позивачка та її представник просили про задоволення позову з викладених у ньому  підстав. Свої вимоги мотивувала також і тим, що вона здобула неповну середню освіту і має посередні знання, про що подала відповідне свідоцтво. З цих підстав, ствердила, що на час укладання спірного договору діяла під впливом помилки.

Відповідачка та її представник проти позову заперечили і ствердили про відповідність укладеного договору фактично вчиненим діям.

Третя особа з позовом також не погодилася і вважала його безпідставним. Ствердила, що в 1997 році нею посвідчено договір купівлі-продажу згаданого жилого будинку, який уклали сторони. Свої твердження обґрунтувала тим, що укладення і посвідчення даного договору є тривалою процедурою, яка пов'язана з підготовкою проекту договору і збиранням відповідних документів, у чому брала участь позивачка і тому помилитися стосовно змісту вчинених дій не могла. Зокрема, до укладення договору позивачка подала заяву, в якій повідомила іншу співвласницю спірного будинку - ОСОБА_3, про намір продати свою частину, оскільки та відповідно до ст. 114 ЦК України 1963 року мала переважне право його купівлі. Дана заява міститься в матеріалах справи.

Крім того, приватний нотаріус ствердила і про те, що позивачка при підписанні договору ознайомилася з його змістом і, підтвердивши проведення розрахунків, посвідчила його своїм підписом. Тільки після встановлення справжності намірів сторін і відповідності змісту договору вчиненим діям, такий було посвідчено.

2

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши представлені докази, суд вважає, що висунуті вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, подавши суду докази, що їх підтверджують.

Як убачається з матеріалів справи, 16 травня 1997 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 з відповідними частинами надвірних будівель.

Згідно з укладеним про це договором продаж вчинено за 910 грн., які покупець повністю сплатив продавцю до підписання даного договору. На той час будинок жилою і загальною площею 18,4 кв.м. мав 63 % зносу.

Вартість будинку відповідає довідці Вишгородського бюро технічної інвентаризації № 710 від 21 квітня 1997 року, на яку є посилання у досліджуваному договорі.

Наведене узгоджується з тим, що 24 вересня 1993 року даний жилий будинок зазнав пожежі й був знищений, як про це йдеться в довідці Вишгородського МНС України в Київській області від 5 жовтня 2006 року № 727.

Обставини підписання договору, на яких наполягали відповідачка її представник і третя особа, підтвердила й свідок ОСОБА_4, яка була присутньою при цьому. Також свідок ствердила і про те, що з 25 січня 1997 року вона набула право власності на іншу 1/2 частину спірного будинку і при здійсненні продажу частини того ж будинку їй, як співвласниці, було відомо про такий намір позивачки. Від права переважної купівлі вона відмовилася на користь відповідачки. Відповідна заява про таке наявна в матеріалах справи.

Свідок ОСОБА_5 - знайома позивачки, зазначила, що остання в 1997 році приїжджала до с. Нові Петрівці і деякий час проживала в неї. З її слів вона дізналася, що та видавала доручення на майно, яке залишилося в неї після пожежі. Обставини за яких це відбулося, а також обставини укладання спірного договору їй не відомі.

Відповідно до вимог ст. 56 ЦК України 1963 року угода укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Твердження про те, що спірний договір укладено позивачкою під впливом помилки, на матеріалах справи не ґрунтуються.

Сам факт посередніх знань позивачки, яка здобула неповну середню освіту, не є підставою до визнання угоди недійсною внаслідок помилки.

Таким чином, докази, на підставі яких слід дійти висновку про який стверджується в позові, суду не представлено.

З огляду на зазначене, пред'явленні позовні вимоги в цій справі є необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

3

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.