Справа № 22-a-3626/2006 p. Головуючий 1-ї інст.: Григорєва А.О.
Категорія: про стягнення збитків Доповідач - Кісь П.В.
відшкодування моральної шкоди
РІШЕННЯ іменем України
06 вересня 2006 року Судова колегія судової палати у цивільних
справах апеляційного суду Харківської області у складі: головуючого - судді Кіся П.В., суддів колегії Кругової С.С. і Пилипчук Н.П.., при секретарі Соколовій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.03.2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3-ї особи - ОСОБА_4, ОСОБА_3, АН «Аверс», АН «Квартал», про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
18.11.2004 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про відшкодування шкоди до ОСОБА_1 і просила стягнути з нього 6480 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної у зв'язку з невиконанням зобов'язань і відмовою укласти договір купівлі-продажу квартири, а також просила стягнути 3000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача.
22.3.2006 року Дзержинський районний суд м. Харкова постановив рішення, яким позов задовольнив частково.
Погодившись з доводами позивача ОСОБА_2 про не укладення договору купівлі продажу квартири з вини ОСОБА_1, суд вирішив стягнути з ОСОБА_1:
- 3240 грн., отриманих ним 05.10.2004 р. від ОСОБА_2 під час укладення договору «про намір укласти договір купівлі-продажу» його квартири;
3440 грн. передбаченої п.4.1 вказаного договору суми неустойки; а також 1000 грн. компенсації моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.(а.с. 179-181).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дзержинського районного суду і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та зняти арешт з його квартири, накладений ухвалою судді від 18.11.2004 року.
Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, за яким необхідно вирішувати спір, на порушення процесуального права, вважаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи справи, що суд дав неправильну оцінку зібраним доказам, оскільки договір купівлі-продажу квартири не був укладений з вини самого позивача. Зазначає, що і він і члени його сім'ї працюють, мають достатні доходи для виконання вимог суду у випадку задоволення позову.
Треті особи ОСОБА_4 і ОСОБА_3, представник АН «Квартал» і представник відповідача апеляційну скаргу підтримали і також просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2, її представник та представник АН «Аверс» апеляційну скаргу не визнали і просили її відхилити, посилаючись на те, що висновок суду першої інстанцію про не укладення договору купівлі-продажу квартири з вини ОСОБА_1 грунтується на доказах і вимогах матеріального закону.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволеного позову скасуванню з ухваленням нового, виходячи з наступного.
Судом встановлено, а сторони не заперечують того факту, що 05.10.2004 року ними укладено договір про оформлення в майбутньому, в строк до 31.10.2004 року, договір купівлі-продажу квартири, яка належить фактично ОСОБА_1„ ОСОБА_4 і їх дочці ОСОБА_3 на праві спільної приватної власності. Договір складений з ініціативи і оформлений в присутності представників АН, до яких раніше звернулись ОСОБА_2 і метою купівлі квартири, а ОСОБА_1 - з метою продажу своєї трикімнатної квартири і підшукання двох інших, бажаючи відокремитись від повнолітньої дочки.
За домовленістю сторін та представників АН цей договір від 05.10.2004 року нотаріусом не посвідчувався.
Згідно умов вказаного договору, ОСОБА_2 передала відповідачу ОСОБА_1 3240 грн., що еквівалентно 600 доларам США, в рахунок платежу за придбання в майбутньому квартири, вартість якої сторони визначили у сумі 135.000 грн., і зобов'язалась укласти договір купівлі-продажу квартири, посвідчивши його у нотаріуса не пізніше 31.10.2004 p., а ОСОБА_1 зобов'язався в строк до 12.10.2004 року оплатити повністю комунальні послуги і надати їй довідки про відсутність заборгованості, довідку про склад сім'ї, довідку-характеристику БТІ на квартиру. Вказаним договором від 05.10.2004 р. також передбачена відповідальність сторін, а саме: у випадку невиконання взятих на себе зобов'язань продавець повинен сплатити покупцю суму, зазначену в п.2.2.2. договору, тобто 3240 грн., і неустойку в розмірі 3440 грн.; а у випадку невиконання взятих на себе зобов'язань покупцем сума, зазначена в п.2.2.2 переходить продавцю.(а.с.б).
В зазначені договором строки ОСОБА_1 повністю оплатив комунальні послуги, отримав відповідні довідки і надав їх покупцю ОСОБА_2, але договір купівлі-продажу квартири укладено не було.
Постановляючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що 05.10.2004 року сторони фактично уклали договір завдатку, але договір купівлі-продажу квартири не укладено з вини продавця ОСОБА_1, який, начебто, не погодився отримати оплату вартості квартири в національній грошовій одиниці, тобто в гривні, а тому з нього, в порядку ст.571 ЦК України, і належить стягнути зазначену в п.2.2.2 суму (завдатку) і додатково суму у розмірі завдатку за порушення зобов'язання, а також 1000 грн. для відшкодування моральної шкоди.
Однак з таким висновком судова колегія погодитись не може.
У відповідності з вимогами ч.І ст.635 ЦК України попередній договір повинен укладатись у формі, встановленій для основного договору.
Як вбачається, з матеріалів справи і змісту договору від 05.10.2004 р. основним договором передбачалось укладення договору купівлі-продажу квартири.
Разом з тим, статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу квартири повинен укладатись у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_3 належить лише 1/3 частина квартири, яка розглядалась як об'єкт купівлі-продажу, а решта квартири належить його дружині ОСОБА_4 і їх дочці ОСОБА_3 по 1/3 частині кожній (а.с.7). Незважаючи на це, ОСОБА_2 уклала 05.10.2004 р. попередній договір лише з ОСОБА_1. Даних про те, що останні уповноважували ОСОБА_3 на укладення договору немає.
Згідно з вимогами ч.І ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору він є нікчемним.
Частиною 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За таких обставин укладений 05.10.2004 року між сторонами договір не може тягнути за собою правові наслідки, передбачені п.п.4.1,4.2 («Відповідальність сторін») договору та ч. 1 ст.571 ЦК України.
Вимоги позивача ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 іншої суми, крім переданих ним зазначених у п.2.2 договору 3240 грн. в рахунок сплати вартості квартири, а фактично авансу, задоволенню не підлягають.
Оскільки позивачем не надано доказів для підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди з вини ОСОБА_1, хоча, у відповідності з вимогами ст.ст. 10 і 60 ЦПК України, на неї покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, підстав для задоволення її вимог щодо відшкодування моральної шкоди немає.
Зважуючи на те, що вжиті ухвалою судді від 18.11.2004 року заходи забезпечення позову у вигляді арешту належної відповідачу частки квартири не є спів мірними із задоволеною частиною позовних вимог ОСОБА_2, порушують права інших співвласників, які не є відповідачами у справі, судова колегія, ухвалюючи у справі нове рішення, згідно з вимогами п.З ст.154, п.8 ч.І ст.214, та ст.ст.303,304,307 ЦПК України, скасовує ці заходи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 215, 220, 635, 657 ЦК України, ст..ст. 303. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.03.2006 року в частині задоволення позову змінити.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3240 грн.00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 51 грн.00 коп. у якості компенсації судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заходи забезпечення позову у вигляді арешту належної ОСОБА_1 частки квартири АДРЕСА_1, які вжиті за ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.11.2004 року, скасувати.
В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.03.2006 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: