ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 

08 травня 2008 р.

№ 5/129

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Глос О.І.,

 

суддів:

Бакуліної С.В., Кривди Д.С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

СПД-ФО ОСОБА_1

 

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2007 р.

 

у справі

№5/129

 

господарського суду

Івано-Франківської області

 

за позовом

Агрофірми "Прут"

 

до	СПД-ФО ОСОБА_1

 

про	зміну договору продовження оренди торгових місць від 12.04.2003 р. №67-69

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Халус А.Г.

 

від відповідача:

ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.10.2007 р. у справі №5/129 (суддя Цюх Г.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2007 р. (судді: Якімець Г.Г., Дубник О.П., Юрченко Я.О.), позов задоволено: змінено договір продовження оренди торгового місця №67-69 в редакції від 12.04.2003 р., укладений між агрофірмою "Прут" та приватним підприємцем ОСОБА_1, шляхом викладення договору оренди торгових місць №67-69 у новій редакції, запропонованій орендодавцем від 26.04.2007 р., і отриманим відповідачем, виключивши з нього слова: "додаток до рішення міської ради від 25.03.2004 р. №732". Договір у зміненій редакції діє з моменту прийняття рішення. Судові витрати покладено на сторони порівну; стягнуто з відповідача -приватного підприємця ОСОБА_1 на користь позивача -Агрофірми "Прут" 42,50 грн. держмита та 59,00 грн. інформаційно-технічних послуг.

У касаційній скарзі СПД-ФО ОСОБА_1 просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2007 р. у справі №5/129 та прийняти рішення про зміну договору оренди торгових місць №67-69 у редакції, запропонованій орендарем, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 759 Цивільного кодексу України, ст. 36 Господарського процесуального кодексу України та незастосування ст.ст. 8, 129 Конституції України, ст.ст. 179-181, 184, 283 Господарського кодексу України, оскільки вищезазначені норми права дають вичерпний перелік того, що може бути об'єктом оренди і вказують на можливість укладання договорів шляхом обміну листами, телеграмами тощо, а наданий відповідачем суду доказ -лист №107 від 19.02.2003 р., підтверджує дозвіл, наданий відповідачеві орендодавцем, на встановлення на трьох орендованих торгових місцях тимчасового кіоску із сандвіч-панелей для продажу квітів, у зв'язку з чим зміни до договору оренди повинні бути внесені в редакції, запропонованій відповідачем.

Відповідно до розпорядження в.о.Голови судової палати Вищого господарського суду України Першикова Є.В. від 07.05.2008 р. №02-12.2/151 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого -судді Глос О.І., суддів: Бакуліної С.В., Кривди Д.С.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

12.04.2003 р. між агрофірмою "Прут" (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір №67-69 продовження оренди торгового місця.

Предметом договору оренди є торгове місце площею 9 м² на критому ринку по вул.Стуса, власником якого являється агрофірма "Прут", які облагороджені орендарем з дозволу орендодавця сандвічами (п. 1 договору).

Згідно з п. 4 договору оренди в редакції 2003 р. орендна плата встановлена у сумі 4,96 грн. за одне місце і проводиться щомісячно 1-го числа наступного місяця; розмір орендної плати може бути переглянутий у разі росту інфляції гривні, зміни тарифів ринкового збору та інших чинників. У разі порушення терміну сплати орендної плати договір може бути розірваним в односторонньому порядку.

Рішенням Коломийської міської ради від 02.06.2005 р. №1604 внесено зміни до ст. 2 Положення "Про місцеві податки і збори", затвердженого рішенням Коломийської міської ради від 18.03.2004 р. №720, зокрема збільшено розмір ринкового збору, що обумовило збільшення розміру орендної плати за одне торгове місце та встановлення розміру з 01.07.2005 р. у сумі 5,96 грн., а з 01.03.2006 р. -6,96 грн. за одне торгове місце.

У зв'язку з прийняттям та введенням в дію Цивільного та Господарського кодексів України, позивач вирішив внести зміни до договору оренди від 12.04.2003 р. №67-69, укладеного з відповідачем, у зв'язку з чим неодноразово направляв йому проекти договору для підписання, проте відповідачем не підписано жодного з запропонованих позивачем проектів договору оренди торгових місць на ринку.

Так, 26.04.2007 р. за вих №160 позивач запропонував відповідачу внести зміни до договору оренди шляхом викладення його в новій редакції і направив проект договору оренди в новій редакції в двох примірниках, проте відповідачем не підписано вказаний проект договору оренди торгових місць.

17.05.2007 р. у листі-відповіді відповідач повідомив позивача, що орендар підпише договір у разі внесення орендодавцем до його тексту умови про те, що на вказаних торгових місцях орендарем зі згоди орендодавця збудовано кіоск із сандвічів, а також повідомив, що у разі внесення до договору умови про встановлення терміну оренди не менше 35 років договір буде підписано в редакції, запропонованій позивачем.

Враховуючи, що сторони не досягли згоди щодо зміни договору оренди шляхом викладення його у новій редакції, агрофірма "Прут" звернулася до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПП ОСОБА_1 про зміну договору продовження оренди торгового місця №67-69 від 12.04.2003 р., укладеного між агрофірмою "Прут" та ПП ОСОБА_1, шляхом викладення договору оренди торговельних місць №67-69 у новій редакції, запропонованій орендодавцем.

Задовольняючи позовні вимоги шляхом викладення договору оренди торгових місць №67-69 у новій редакції, запропонованій орендодавцем від 26.04.2007 р., господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що: по-перше, об'єктом оренди за спірним договором є 3 торгових місця, які облагороджені орендарем з дозволу орендодавця сандвічами; по-друге, у зв'язку з прийняттям нових Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України і внесенням змін до ст. 2 Положення "Про місцеві податки і збори" рішенням Коломийської міськради від 02.06.2005 р. №1604 (яким збільшено розмір ринкового збору до 3,00 грн., що призвело до збільшення розміру орендної плати за одне торгове місце до 6,96 грн.) виникла необхідність у внесенні змін до договору продовження оренди торгового місця від 12.04.2003 р. №67-69; по-третє, вимоги відповідача про внесення до договору оренди умови про те, що на торгових місцях з дозволу орендодавця орендарем встановлено кіоск, не можуть бути задоволені, оскільки предметом спірного договору оренди є саме торгові місця, створені позивачем.

Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки наявним у справі доказам і доводам відповідача, викладеним як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі.

Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. №57/188/84/105 затверджені Правила торгівлі на ринках (далі --Правила).

Відповідно до п. 2 Правил ринок -це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Основою складової ринку як цілісного майнового комплексу є торговельні місця. За право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством (п. 18 Правил). Цей збір справляється до місцевого бюджету.

Відповідно до п. 20 Правил адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Рішенням Коломийської міськради від 25.03.2004 р. №732 затверджено Правила торгівлі на ринках м.Коломиї (а.с. 65), відповідно до п. 3.11 яких адміністрація ринку при наданні торговельних місць продавцям, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності на визначений термін (більше одного місяця), укладає з ними договір оренди.

З огляду на викладене, висновки господарських судів про те, що предметом спірного договору оренди є саме торгові місця, створені позивачем, відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.

Що стосується внесення змін до договору оренди від 12.04.2003 р. щодо збільшення розміру орендної плати до 6,96 грн. за 1 місце в день, слід зазначити наступне.

Обґрунтовуючи задоволення позовних вимог у цій частині посиланням на збільшення розміру ринкового збору до 3 грн. рішенням Коломийської міськради від 02.06.2005 р. №1604 "Про внесення змін і доповнень до ст. 2 Положення "Про місцеві податки і збори", затвердженого рішенням міської ради від 18.03.2004 р. №720", та на калькуляцію суми плати за одне торгове місце на критому ринку агрофірми "Прут" у м.Коломиї (згідно з якою розмір орендної плати за одне торгове місце -6,96 грн. складається з собівартості одного торгового місця в день 3,96 грн. та ринкового збору 3,00 грн.), господарські суди не надали будь-якої оцінки як доводам відповідача про те, що рішенням Коломийської міськради від 02.06.2005 р. №1604 "Про внесення змін і доповнень до ст. 2 Положення "Про місцеві податки і збори", затвердженого рішенням міської ради від 18.03.2004 р. №720" було збільшено ринковий збір за одне торгове місце не до 3,00 грн., а лише до 2,00 грн., так і самому рішенню міськради від 02.06.2005 р. №1604 (а.с. 16-17), яке не містить норм про збільшення ставки ринкового збору за одне торгове місце до 3,00 грн. При цьому господарськими судами не встановлено, яким нормативним актом було збільшено розмір ринкового збору до 3,00 грн.

Окрім того, слід зазначити, що в порушення ст. 84 Господарського процесуального кодексу України (згідно з якою у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору) в резолютивній частині рішення господарського суду першої інстанції не вказано рішення з кожної спірної умови договору, а зазначено лише про зміну договору оренди від 12.04.2003 р. шляхом викладення договору в редакції, запропонованій орендодавцем від 26.04.2007 р. (без викладення змісту вказаної редакції договору).

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111⁵ та ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, п. 3 ст. 111⁹, ст.ст. 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2007 р. у справі №5/129 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2007 р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.10.2007 р. у справі №5/129 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

 

Головуючий                                                                                           О.Глос

 

Судді                                                                                                        С.Бакуліна

 

                                                                                                                 Д.Кривда