ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя Марач В.В.) від 23.11.2007 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Мурська Х.В., судді –Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) від 06.02.2008 року, у справі № 10/355 позов задоволено; зобов’язано Державне підприємство –обласний виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та якості продукції “Облагростандарт” усунути перешкоди в користуванні ТОВ “Ізотоп” незавершеним будівництвом “Спеціалізованої майстерні по ремонту енергообладнання на 20 тис. умовних робіт в рік”, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 18-ж, шляхом демонтування самовільно зведеної перегородки, утримання від дій по перешкоджанню доступу до незавершеного будівництва, звільнення незавершеного будівництва від власного майна; стягнуто з рахунку відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по держмиту та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 року, “Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, ст.ст.326, 328, 331, 351 ЦК України, ст.ст.144, 147 ГК України, п.3 ч.1 ст.11110 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У листопаді 2005 року позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачу незавершеним будівництвом “Спеціалізованої майстерні по ремонту енергообладнання на 20 тис. умовних робіт в рік”, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 18-ж, шляхом демонтування самовільно зведеної перегородки, утримання від дій по перешкоджанню доступу до незавершеного будівництва, звільнення незавершеного будівництва від власного майна. Позов обґрунтовано тим, що позивач здійснює будівництво “Спеціалізованої майстерні по ремонту енергообладнання на 20 тис. умовних робіт в рік”, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 18-ж; будівництво проводиться на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві власності; для здійснення будівництва позивачем отримано дозвіл на проведення будівельно-монтажних робіт. У 2003 році, маючи намір проводити дольову добудову вищевказаного приміщення з відповідачем, останньому було передано у користування частину недобудованих приміщень, після чого учасники дольового будівництва повинні були укласти договір про умови дольового будівництва та про спільне утримання недобудованого приміщення, також дольовик –відповідач, зобов’язаний був профінансувати свою долю в будівництві, однак відповідач ухиляється від укладення договорів та від фінансування дольового будівництва. Більше того, відповідачем створюються перешкоди позивачеві у користуванні недобудованими приміщеннями: самовільно зводяться перегородки; зачиняються недобудовані приміщення, зберігається в цих приміщеннях власне майно, чим унеможливлюється проведення робіт по завершенню будівництва. У 2005 році готовність недобудованого об’єкта становить 90%, і оскільки частка недобудови була незначною, рішенням місцевого Рівненського міського суду визнано право власності на незавершене будівництво. Матеріально-правовим обґрунтуванням позову є посилання на ст.48 Закону України “Про власність”.

В поясненні до позовної заяви (т.1 а.с.74) позивач посилається на встановлені в рішеннях господарського суду факти того, що він є власником, забудовником та генпідрядником “Спеціалізованої майстерні по ремонту енергообладнання на 20 тис. умовних робіт в рік”, які, відповідно, підтверджують право позивача на захист своєї власності.

В додатковому обґрунтуванні до позовної заяви (т.1 а.с.96) позивач зазначає, що незважаючи на скасування рішення місцевого Рівненського міського суду, яким визнано право власності позивача на незавершене будівництво, право власності позивача на незавершене будівництво засвідчено, в силу приписів ч.2 ст.35 ГПК України, фактами, які встановлені судовими рішеннями по справі №11/315 та по справі 11/69. Також, право власності на об’єкт незавершеного будівництва позивач набув на підставі договору купівлі-продажу державного майна №53 від 12.06.1995 року, укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області. Право власності позивача на об’єкт незавершеного будівництва засвідчують первинні документи про придбання матеріалів та виконання робіт, які направлялись на будівництво об’єкту; відповідач визнав право власності позивача на об’єкт незавершеного будівництва.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди виходили із їх доведеності і обґрунтованості. Зокрема, суд виходив із того, що право власності позивача на об’єкт незавершеного будівництва є встановленим і беззаперечним, а відповідачем не подано суду жодного доказу, яким би підтверджувалось право державної власності на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва “Спеціалізованої майстерні”.

Колегія суддів вважає, що висновки суду ґрунтуються на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним матеріалах, що є істотним порушенням норм процесуального права.

Звертається увага судів на те, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, яким він володіє на праві власності (негаторний позов), то предметом доказування в даній справі є не дослідження підстав набуття права власності на об’єкт незавершеного будівництва (позивачем не заявлено допоміжного речово-правового захисту про визнання права власності), а те, чи чинить відповідач позивачу як власникові перешкоди в користуванні належним йому майном.

При цьому, право власності позивач у негаторному позові, в силу положень ст.34 ГПК України, має підтверджувати належними і допустимими доказами. Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження офіційного визнання позивача власником об’єкту незавершеного будівництва (відсутні рішення судів про визнання за ним права власності, свідоцтва про право власності на об’єкт незавершеного будівництва державного зразка, тобто правовстановлюючі документи).

Колегія вважає помилковим надання статусу встановленого факту правовим висновкам, викладеним в рішеннях судів по справах №11/315 та 11/69, оскільки предметом спору в цих справах була дійсність укладених угод, а не визнання права власності позивача на об’єкт незавершеного будівництва. Крім того, в рішеннях по цих справах також відсутні посилання на правовстановлюючі документи.

Проте, в судових рішеннях по справі №11/315 Господарського суду Рівненської області за позовом Державного підприємства Обласний виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та якості продукції “Облагростандарт” до Управління комунальної власності Рівненської міської ради ТОВ “Ізотоп” про визнання недійсним договору купівлі-продажу та додаткової угоди, встановлено факт укладення сторонами спору Контракту № 32 від 22.03.1995 року, яким вони домовились про будівництво спеціалізованих майстерень на умовах дольової участі; в п.4.3 Контракту зазначено, що 15.03.1995 року сторонами складався акт про розподіл часток в незавершеному будівництвом об’єкті, згідно якого ДКМП “Ізотоп” стало власником недобудованих приміщень адміністративно-побутового корпусу на першому, другому, третьому поверхах в осях А, Б, В, Г, 6, 7, 8 і 50% виробничих приміщень в осях А, Б, В, Г, 1, 2, 3, 4, 5, 6, земельна ділянка по генплану ділиться на дві половини, а Центр становиться власником решти приміщень. Судами даному факту оцінки не дано, не перевірено наслідків укладення цього Контракту, що можуть підтверджувати законне володіння відповідачем частиною об’єкту незавершеного будівництва спеціалізованих майстерень.

Посилання судів як на підтвердження права власності позивача на об’єкт незавершеного будівництва, в користуванні яким йому чинить перешкоди відповідач, на витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с.53), є помилковим, оскільки цей доказ підтверджує право власності на земельну ділянку на підставі Державного акту РВ № 044563 від 01.07.2004 року Рівненської міської ради.

Не дано судами оцінки і посиланням відповідача на те, що об’єкт незавершеного будівництва спеціалізованих майстерень не перейшов до позивача на праві власності в складі придбаного цілісного майнового комплексу, що підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с.57-58).

Суди не звернули уваги і на те, що матеріально-правовим обґрунтуванням позову позивачем зазначено статтю 48 скасованого на час подання ним позову Закону України “Про власність”. До речі, судами обох інстанцій взагалі не застосовано при вирішенні спору норм матеріального закону, що є порушенням процесуальних приписів і не свідчить про правильне вирішення спору.

Посилання суду на те, що відповідач є власником земельної ділянки на якій знаходиться незавершене будівництво, не є підставою для безумовного висновку, що позивач з цих підстав є і власником самого незавершеного будівництва.

Звертається увага судів, що згідно ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно , яке підлягає прийняттю до експлуатації та відповідно до закону підлягає державній реєстрації, виникає з моменту завершення (створення) майна, прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації.

За таких обставин ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню як незаконні, а справа - передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст.11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства – обласний виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та якості продукції “Облагростандарт” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2008 року у справі № 10/355 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2008 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 23.11.2007 року  у справі № 10/355 –скасувати.

Справу № 10/355 направити до Господарського суду Рівненської області на новий розгляд.