Справа № 2-1554/11

Провадження №   2/711/130/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 березня 2012 року                                                                                           м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І. при секретарі Кошілко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Солотвинський солерудник»про стягнення  заборгованості з оплати праці та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Солотвинський солерудник»про стягнення заборгованості з оплати праці та відшкодування моральної шкоди. В позовній заяві зазначив, що з 5 липня 1991 року до 25 травня 2011 перебував в трудових відносинах з відповідачем і за час роботи неодноразово звертався до адміністрації підприємства по питанню неправильності нарахування та виплати йому заробітної плати, однак його запевняли, що нарахування та виплата заробітної плати, компенсації, відпустки, простій, вислуга років проводиться правильно. З цього приводу він також звертався до територіальної інспекції праці. Крім того, відповідачем не проведено йому нарахування та виплату індексації на частину заробітної плати в межах існуючого прожиткового мінімуму і тому виникла недоплата заробітної плати з жовтня місяця 2010 року по травень 2011 року в сумі 394 гривні 80 копійок. Також наказом відповідача за №68-В від 28.12.2010 року в односторонньому порядку без його згоди відповідачем були встановлені вихідні дні з 01.01.2011 року по 20.01.2011 року, тобто його відправлено у відпустку без збереження заробітної плати терміном більше 15 календарних днів у рік і недоплата за 20 днів при середньоденній заробітній платі 101,12 гривень становить 2022 гривень 40 копійок. Крім цього, в результаті аварійного стану шахти він не працював з 21.01.2011 року по 22.03.2011 року і за цей період відповідач нарахував та виплатив йому заробітну плату за час простою виходячи з 2/3 тарифної ставки, в той час як нарахування повинно було проводитися з середнього заробітку та недоплата складає 6180 гривень 78 копійок. Наказом відповідача за №32-к від 12.05.2011 року його було звільнено з роботи з 25.05.2011 року у зв’язку з скороченням штату і при звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено йому грошову компенсацію за невикористані 34 дні відпустки, на загальну суму 3438 гривні 8 копійок. Відповідачем також не проведено виплату за вислугу років починаючи з 2004 року по 25.05.2011 року в сумі 15000 гривень. Також неправомірними діями відповідач завдав йому моральну шкоду, яка складається з моральних страждань та переживань, що виникли через відсутність коштів, неможливості матеріального забезпечення сім»ї, приниженнях перед родичами, від яких позичав грошові кошти.   

          З урахуванням уточнених і збільшених позовних вимог просить стягнути з відповідача на його користь 27036 гривень 6 копійок заборгованості з належних йому виплат, 15000 гривень відшкодування заподіяної моральної шкоди та 1000 гривень сплачених витрат, пов’язаних за надання правової допомоги адвокатом.

          В судовому засіданні позивач і його представник ОСОБА_2 позов підтримали, посилаючись на викладені в письмовій позовній заяві обставини і просять його задовольнити.

Представник відповідача ДП «Солотвинський солерудник»Коломієць В.К. в судовому засіданні позов визнав частково і пояснив, що після проведення перевірки інспекцією праці в серпні 2011 року позивачу була нарахована і виплачена індексація на частину заробітної плати в межах прожиткового мінімуму працездатної особи за період з жовтня 2010 року по травень 2011 року в сумі 89.14 гривень та після вирахування податків сплачено 71,67 гривень. Інші належні позивачу суми були виплачені йому безпосередньо після звільнення. Також вважає, що за період простою з 21.01.2011 року по 22.03.2011 року у зв’язку з припиненням діяльності та відсутністю обсягів робіт, пов’язаних з використанням працівників підземних професій, відповідачем правомірно нараховано позивачу 2/3 тарифної ставки. Що стосується компенсації за невикористану відпустку, то компенсація за невикористану основну відпустку позивачу була виплачена, а за додаткову відпустку така компенсація не передбачена. Крім того, підприємство перебуває в стадії ліквідації, підземні роботи не здійснює, власних прибутків немає, фінансується за рахунок державних коштів і ніяких додаткових фондів для здійснення виплат за вислугу років немає Оплата за вислугу років ні галузевою угодою, ні колективним договором не передбачена. Також вважає, що діями відповідача не заподіяно позивачу моральну шкоду, а тому в цій частині позовних вимог також просить відмовити. Позовні вимоги в частині встановлення в односторонньому порядку додаткової відпустки без збереження заробітної плати за період з 01.01.2011 року по 20.01.2011 року визнає щодо необхідності оплати 13 робочих днів за цей період із розрахунку 100 гривень 36 копійок середньоденної заробітної плати. Просить позов задовольнити частково.

          Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

          В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 5 липня 1991 року і наказом відповідача від 12.05.2011 року за №32-к звільнений з посади прохідника дільниці гірничо-відновлюваних робіт з 25.05.2011 року у зв’язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КзПп України (а.с.4).

          Згідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

          Докази, згідно до ст.ст.58, 59 цього Кодексу, повинні бути належними і допустимими.

          Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. 116 КзПп України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

          В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

          Відповідно до ч.3 ст. 94 КзПп України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці»та іншими нормативно-правовими актами.

          А згідно до ст. 97 КзПп України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

          Відповідно до ст.95 ч.6 КзПп України, ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст.33 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку.

          За змістом ст. 84 ч.2 КзПп України, ст. 26 Закону України «Про відпустки»за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

          Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 113 КзПп України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

          За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

          А згідно до ст. 237-1 КзПп України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          Як встановлено в судовому засіданні, позивачу ОСОБА_1 як звільненому працівнику проведено нарахування і виплату належних при звільненні сум в розмірі 7263,89 гривень, в тому числі за невикористані 61 день відпустки, що стверджується довідкою відповідача від 19.09.2011 року за №615 ( а.с.18).

          В серпні 2011 року, на виконання припису державного інспектора праці було проведено нарахування індексації на частину заробітної плати в межах прожиткового мінімуму з жовтня 2010 року по травень 2011 року в сумі 89,14 гривень і після проведення відповідних відрахувань виплачено в сумі 71,67 гривень, що підтвердив в судовому засіданні представник відповідача і визнав позивач.

          Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що ним, як державним інспектором праці, проводилася перевірка діяльності ДП «Солотвинський солерудник»на предмет правильності оплати праці позивачу, де було виявлено деякі порушення, зміст яких викладено в  письмовому повідомлені позивачу від 09.08.2011 року (а.с.7).

Інших належних і допустимих доказів, незважаючи на оголошення перерви за клопотанням сторін для цієї мети, сторонами не наведено.

          За таких обставин, оцінивши зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Так, в судовому засіданні є доведеним, що визнав також і представник відповідача, факт порушення вимог ст.84 ч.2 КзПп України, ст.26 Закону України «Про відпустки»при встановленні відповідачем в односторонньому порядку вихідних днів у період з 01.01.2011 року по 20.01.2011 року, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню на суму 1304,68 гривень (13 робочих днів х 100 гривень 36 копійок середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_1 (а.с.47).

Також суд констатує факт проведеного нарахування і виплати індексації на частину заробітної плати в межах прожиткового мінімуму з жовтня 2010 року по травень 2011 року вже після звільнення позивача з роботи.

Що стосується заявлених позивачем вимог про необхідність застосування ст.113 ч.3 КзПп України при проведенні оплати простою в період з 21.01.2011 року по 22.03.2011 року, стягнення заборгованості по оплаті за вислугу років в сумі 15000 гривень за період з 2004 року по день звільнення та оплати за невикористані дні відпустки, то вимоги в цих частинах належними і допустимими доказами не стверджені, а тому до задоволення не підлягають.

          При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що фактичне припинення діяльності підприємства і як наслідок відсутність обсягів робіт, простій,  скорочення штатів сталося внаслідок неконтрольованих природних явищ і пов’язаних з ними аварійних ситуацій, що є загальновизнаною обставиною в районі і про що усвідомлений позивач.

А тому, суд вважає, що правових підстав для відшкодування моральної шкоди по наведеним позивачем вимогам немає.

Оцінивши наведені докази, суд вважає, що  вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь витрат, пов’язаних з правовою допомогою адвоката підлягають до часткового задоволення на суму 500 гривень.

Судові витрати в частині сплати судового збору покласти на відповідача.

          Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 209, 213-215, 367 ЦПК України, ст.ст.84, 94, 95, 97, 113, 116, 231, 237-1 КзПп України, ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст.33 Закону України «Про оплату праці», ст. 26 Закону України «Про відпустки», суд,         

Р  І  Ш  И  В:

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Державного підприємства «Солотвинський солерудник»на користь ОСОБА_1 1304 (одну тисячу триста чотири) гривні 68 копійок заборгованості з оплати праці з відрахуванням з цієї суми податку та інших обов’язкових платежів, 500 (п’ятсот) гривень сплачених витрат, пов’язаних за надання правової допомоги адвокатом.

В решті позову відмовити.

          Стягнути з Державного підприємства «Солотвинський солерудник»на користь держави 214 гривень 60 копійок судового збору.

          Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості з оплати праці.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

          Г о л о в у ю ч и й:                                                                        В.І. Бобрушко