У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
|
головуючого - судді |
Присяжнюк Т.І., |
|
суддів |
Пошви Б.М. і Нікітіна Ю.І., |
|
за участю прокурора |
Сорокіної О.А. |
|
|
|
розглянувши в судовому засіданні 24 жовтня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Центрального районного суду Миколаївської області від 7 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 8 вересня 2005 року,
в с т а н о в и л а:
зазначеним вироком
ОСОБА_1,
раніше судимого:
1) 24 лютого 2000 року Центральним районним судом
м. Миколаєва за ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року на
2 роки позбавлення волі, на підставі ст. 46-1 КК
України відстрочено виконання вироку на 2 роки;
2) 11 серпня 2003 року цим же судом за ч. 2 ст. 141
КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі,
за ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі
з конфіскацією всього майна, на підставі ст. ст. 70, 71
КК України за сукупністю злочинів і вироків на 9 років
6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього
майна яке є власністю засудженого,
і
ОСОБА_2,
раніше судиму:
1) 8 грудня 2000 року Центральним районним судом м. Миколаєва за ч. 2 ст. 206 КК України 1960 року, на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 461 КК України відстрочено виконання вироку на 2 роки;
2) 11 серпня 2003 року цим же судом за ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є власністю засудженої, за ч. 2 ст. 384 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, остаточне покарання визначено 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить засудженій,
обвинувачених за ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року виправдано за недоведеністю її участі у вчиненні злочину.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, касаційної скарги та подання щодо якого не надходило.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 8 вересня 2005 року вирок залишено без зміни.
Органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються в тому, що 24 червня 2001 року, близько 2 год., перебуваючи біля буд. АДРЕСА_1, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства яке не є небезпечним для життя і здоров'я, відкрито викрали майно потерпілого ОСОБА_4 на суму 1 325 грн.
У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення норм кримінального закону, у зв'язку з чим обвинувачених безпідставно виправдано за ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року.
Зокрема, в поданні зазначено, що у матеріалах справи є достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відкрито викрали майно ОСОБА_4 із застосуванням насильства яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, а суд безпідставно не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути нам його висновки, тобто показання самих обвинувачених, та засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_5 (матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження 26.06.2002 року), протоколи слідчих дій, висновок судово-медичної експертизи (т. 4, а.с. 143).
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання слід залишити без задоволення, з таких підстав.
Доводи касаційного подання, щодо необґрунтованості висновків суду про недоведеність вини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за епізодом обвинувачення від 24 червня 2001 року та наявність допустимих доказів на підтвердження їх вини у вчиненні відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_4, на досліджених у справі доказах не грунтуються.
Матеріалами справи з'ясовано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували свою причетність до вчиненого грабежу щодо ОСОБА_4 (т. 7, а.с. 127, 131-132).
Дані показання об'єктивними доказами не спростовано.
Так, обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відкритому викраденні майна ОСОБА_4 спростовується показаннями в судовому засіданні засудженого ОСОБА_3, який частково визнав вину у вчиненні грабежу щодо ОСОБА_4, та пояснив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до цього злочину не причетні. Із його показань убачається, що до потерпілого підійшов лише він з ОСОБА_5 (яка вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 березня 2004 року засуджена за відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_4 за попередньою змовою з іншою осоюбою) завдав йому удари і викрали його майно (т. 1, а.с. 290-293, т. 7, а.с. 133).
Потерпілий ОСОБА_4 відмовився у суді давати пояснення щодо фактичних обставин вчиненого щодо нього грабежу та від раніше даних показань. Стверджував, що нікого з осіб, хто здійнив на нього напад він не бачив і в суді нікого не впізнав (т. 7, а.с. 129).
Таким чином із досліджених у справі доказів убачається, що у вчиненні грабежу потерпілого ОСОБА_4 приймали участь лише ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і останній заподіяв потерпілому тілесні ушкодження у вигляді саден, крововиливів в ділянці руки, грудної клітки, ноги, які відповідно до даних висновку судово-медичної експертизи № 1089 від 16 лютого 2002 року відносяться до легких тілесних ушкоджень (т. 3, а.с. 320).
Твердження у поданні прокурора, що суд безпідставно не врахував показання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на досудовому слідстві, де останні зізнались у вчиненні злочину та не взяв до уваги дані протоколів слідчих дій, є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, аналізуючи зібрані у справі докази, перевіряв усі показання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в сукупності з іншими доказами та дав їм належну оцінку у вироку. Суд обгрунтовно зазначив, що пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як підозрюваних не можуть вважатися допустимим доказом і не можуть бути покладенні в основу вироку, оскільки здобуті з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 була затримана 24 червня 2001 року і цього ж дня її було допитано як підозрювану та проведено обшук, однак протокол допиту ОСОБА_2 від 24 червня 2001 року (т. 3, а.с. 173) складено з порушенням вимог ч. 3 ст. 106 КПК України, протокол її затримання не складався, тобто ОСОБА_2 не було роз'ясненно її процесуальні права в тому числі на захист.
Щодо пояснень ОСОБА_1 під час досудового слідства, які прокурор вважає такими, що підтверджують його та ОСОБА_2 вину, то з дослідженого судом протоколу відтворення обстновки і обставин події від 25 червня 2001 року вбачається, що неповнолітній обвинувачений ОСОБА_1 у вчиненні злочину за епізодом від 24 червня 2001 року давав пояснення у відсутності захисника, що є також порушенням його права на захист (т. 1, а.с. 218).
Станом на 24 червня 2001 року засуджені ОСОБА_3 і ОСОБА_1 були неповнолітніми, їх допит як обвинувачених повинен був проводитися із участю захисників відповідно до вимог ст. 438 КПК України.
Крім того, їх захист не міг здійснювати один і той же захисник, оскільки інтереси одного з них суперечать інтересам іншого, що є порушенням вимог п. 1 ч. 2 ст. 61 КПК України.
Свої висновки про недоведеність участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року, суд належно обгрунтував у вироку, а тому доводи у касаційному поданні про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення норм кримінального закону, є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції розглянув усі доводи апеляції прокурора та відповідно до вимог ст. 377 КПК України дав на них відповідь і обґрунтовно залишив вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без зміни.
Касаційний суд при перевірці доводів касаційного подання не виявив істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону судом першої чи апеляційної інстанції при дослідженні і оцінці наведених у вироку доказів, які б ставили під сумнів правильність висновку, про виправдання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що касаційне подання слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
касаційне подання прокурора у справі щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
С у д д і:
Присяжнюк Т.І. Пошва Б.М. Нікітін Ю.І.