У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні 24 жовтня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду м. Маріуполя від 25 травня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 вересня 2005 року у справі ОСОБА_2,

в с т а н о в и л а:

         зазначеним вироком

                            ОСОБА_2,

не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України на 3 роки позбавлення волі,

за ст. 304 КК України на 2 роки позбавлення волі.

         На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, остаточне покарання визначено 3 роки позбавлення волі.

         Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22 вересня 2005 року вирок щодо засудженого залишено без зміни.

         Як визнав суд, 9 квітня 2003 року близько 19 год., біля буд. АДРЕСА_1, неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вказівкою ОСОБА_2 здійснили напад на ОСОБА_5 із застосуванням насильства яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, а пізніше ОСОБА_2 здійснив напад на потерпілого із застосуванням насильства небезпечного для його життя і здоров'я, чим заподіяли останньому майнову шкоду на суму 720 грн.

                   Крім того, ОСОБА_2, знаючи про неповнолітній вік ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (засуджених вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 23 липня 2003 року) втягнув їх у злочинну діяльність, а саме до здійснення нападу на ОСОБА_5 із застосуванням насильства яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.

         У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_2 із закриттям справи в частині обвинувачення за ст. 304 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину і просить пом'якшити призначене покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не вбачає, виходячи з такого.

Доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, які вірно оцінено та обґрунтовано покладено судом в основу вироку й у касаційній скарзі не заперечується.

Кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 187 КК України є правильною і також не оспорюється.

Наведенні у касаційній скарзі захисником ОСОБА_1 доводи про те, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ст. 304 КК України, є необґрунтованими.

Обґрунтовуючи свій висновок про втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність ОСОБА_2, суд першої інстанції в основу вироку поклав показання під час досудового слідства ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 39-40, 176), свідка ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 419), які пояснили, що 9 квітня 2003 року біля 19 год. зустріли раніше знайомого їм ОСОБА_2, який показав їм потерпілого ОСОБА_5, що перебував у нетверезому стані і за наказом засудженого вони побили ОСОБА_5. У цей час до потерпілого підійшов ОСОБА_2, вдарив його ногою в обличчя і забрав з кишені гроші та дав їм 100 грн. Про їх неповнолітній вік ОСОБА_2 знав, так як вони були знайомі більше як півроку, а також знав, що вони ще навчаються і з цього приводу називав їх “пацанами”.

Із показань свідка ОСОБА_6 убачається, що 9 квітня 2004 року, він разом із ОСОБА_7, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували на шкільному стадіоні. Біля 19 год. із-за будинку вийшов ОСОБА_2, покликав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 які повернулись приблизно через 15 хв. ОСОБА_4 у магазині “ІНФОРМАЦІЯ_1” розміняв 100 грн., частину з яких віддав ОСОБА_3. Через деякий час ОСОБА_3 розказав, що вони разом із ОСОБА_4 побили ОСОБА_5, завдавши йому удару в обличчя, від чого останній впав. ОСОБА_2 обшукав потерпілого і вони втекли. За цей вчинок засуджений дав їм 100 грн. (т. 1, а.с. 15-16).

Дані показання свідка ОСОБА_6 підтвердив і свідок ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 18).

Достовірність наведених обставин підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема, даних висновків судово-медичних експертиз від 23 квітня 2003 року № 470 і 30 травня 2003 року № 470/85 щодо ОСОБА_5, якими встановлено, що йому заподіяно тілесні пошкодження, що відносяться до легких тілесних ушкоджень які призвели до тимчасового розладу здоров'я (т. 1, а.с. 76-77, 103).

         Рішення суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання мотивовано відповідно до вимог ст. 65 КК України і є правильним, оскільки судом ураховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, а також усі обставини справи, в тому числі й ті, на які є посилання у касаційній скарзі.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

         З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись статтями 394 і 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

відмовити захиснику ОСОБА_1 у справі ОСОБА_2 в задоволенні його касаційної скарги

С у д д і:

Присяжнюк Т.І.                                 Пошва Б.М.                                Нікітін Ю.І.