ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2008 р. | № 30/195 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ "Біржові технології" |
на постанову | від 25.06.2007 р. Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 30/195 |
за позовом | ТОВ "Біржові технології" (надалі –Товариство) |
до | ВАТ "Виробничо-будівельний комбінат "Кібер" (надалі –Комбінат) |
третя особа | Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна |
про | захист невизнаного та оспорюваного права власності |
за участю представників: |
від позивача | - Соковська Л.М. |
від відповідача | - Абакумова А.С.; Вакуленко Є.В. |
від третьої особи | - не з'явились |
В С Т А Н О В И В:
В січні 2006 р. Товариство звернулось до суду з позовом до Комбінату про захист невизнаного та оспорюваного права власності шляхом визнання права власності на частку у розмірі 95% комплексу автогаражів на 60 боксів з контрольно-пропускним приміщенням, який розташований за адресою: м. Київ вул. Новоконстянтинівська 4-а, та заборону вчинення дій які можуть порушити право власності.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 05.08.1996 р. між ним та відповідачем укладено договір про спільну діяльність (надалі –договір про спільну діяльність), відповідно до умов якого сторони зобов’язались спільно діяти щодо фінансування будівництва та введення в експлуатацію гаражів та ремонтно-технічних споруд на земельній ділянці площею 0,4 га, що розташована в м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 4-а, та спільної експлуатації об’єкта спільної діяльності після завершення його будівництва та введення його в експлуатацію. Позивач вказував, що при укладенні даного договору сторони погодились створити спільну часткову власність на об’єкт спільної діяльності. Позивач зазначав, що відповідно до умов договору про спільну діяльність він зобов'язався надати фінансування на завершення будівництва об'єкта, що становить 46 млрд. крб. (460000 грн.). Як стверджував позивач, на виконання умов договору про спільну діяльність 05.08.1996 р. між ним та відповідачем укладено договір підряду на капітальне будівництво (надалі –договір підряду), відповідно до умов якого, підрядник та субпідрядник прийняли на себе зобов’язання по будівництву нових 60 індивідуальних гаражів на земельній ділянці, що розташована в м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 4-а. Позивач стверджував, що на виконання договору про спільну діяльність та договору підряду Товариство перерахувало Комбінату 160000 грн., а субпідряднику –300000 грн.
Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що договір про спільну діяльність сторонами не виконувався, а тому цей договір не тягне за собою правових наслідків для сторін. Комбінат зазначає, що Товариство перераховувало йому 120000 грн., як плату за виконання підрядних робіт за договором підряду, а не інвестицією та фінансуванням, як це передбачено ст. 5 договору про спільну діяльність. Також, відповідач вказує на те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 23.03.2006 р., виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 20.03.06 №512-С/ЮНП, гаражний комплекс площею 2320,9 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-а, належить йому на праві приватної власності.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2006 р. (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2007 р. (судді: Григорович О.М., Гольцова Л.А., Рябуха Л.І.), в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 05.08.1996 р. між позивачем та відповідачем укладено договір про спільну діяльність (оригінал договору сторонами не надавався). Згідно п. 1.1 даного договору сторони зобов’язались спільно діяти щодо фінансування будівництва та введення в експлуатацію гаражів та ремонтно-технічних споруд на земельній ділянці площею 0,4 га, що розташована в м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 4-а., та спільної експлуатації об'єкта спільної діяльності після завершення його будівництва та введення його в експлуатацію. При укладенні вказаного договору сторони погодились створити спільну часткову власність на об'єкт спільної діяльності.
Судами встановлено, що відповідно до п. 2.1.3 договору про спільну діяльність, 05.08.1996 р. між позивачем та відповідачем укладено договір підряду на капітальне будівництво. Відповідно до п.1 договору підряду, підрядник та субпідрядник зобов'язались здійснити будівництво нових 60 індивідуальних гаражів на земельній ділянці, що розташована в м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 4-а.
Відповідно ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставі, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Суди першої та апеляційної інстанції правомірно вказали, що існування договору про спільну діяльність не є підставою для розподілу будь-якої власності. Позивачем не доведено належним чином виконання ним договору про спільну діяльність. Грошові кошти, що у 1996 році отримав Комбінат у сумі 120000 грн., були перераховані Товариством на виконання робіт підряду і були зараховані як отриманий доход за виконані підрядні роботи, відповідно із сплатою податку на прибуток та додану вартість. Підставою виникнення права власності могло б бути належне виконання позивачем договору про спільну діяльність, але підтвердження про виконання вказаного договору в матеріалах справи відсутнє.
Також, судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 23.03.2006 р., виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 20.03.06 №512-С/ЮНП, гаражний комплекс площею 2320,9 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-а, належить відповідачу на праві приватної власності.
Суди першої та апеляційної інстанції правомірно спростували посилання позивача на преюдиційність рішень у справах №№ 19/5, 7/322, 8/323, 8/247, а також врахували те, що дані рішення не є правовстановлюючими щодо спірного гаражного комплексу, оскільки жодне з них не встановлювало право власності на спірний гаражний комплекс.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суди дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог про захист невизнаного та оспорюваного права власності шляхом визнання права власності на частку у розмірі 95% комплексу автогаражів на 60 боксів з контрольно-пропускним приміщенням, який розташований за адресою: м. Київ вул. Новоконстянтинівська 4-а, а також про заборону вчинення дій які можуть порушити право власності.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано відмовлено в позові.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Біржові технології" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2007 р. у справі № 30/195 залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк