ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22 лютого 2012 року 15:43 № 2а-36/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВідділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві
провизнання дій неправомірними та скасування постанови
за участю представників сторін:
від позивача –ОСОБА_1
від відповідача –Подпорін Р.О.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
ОСОБА_1 (далі по тексту –позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту –відповідач, ВДВС Солом’янського РУЮ у м. Києві), у якому просив визнати протиправними дії щодо винесення постанови від 21.12.2011р. про оголошення в розшук та затримання транспортного засобу марки CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1, 2006 року випуску та скасувати названу постанову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 січня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 18 січня 2012 року.
Судове засідання, призначене на 18 січня 2012 року, судом відкладалось на 30 січня 2012 року, 13 лютого 2012 року та 22 лютого 2012 року у зв'язку з необхідністю отримання від відповідача витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження.
В судовому засіданні 22 лютого 2012 року позивача підтримав позовні вимоги. Представник відповідача у вирішенні спору поклався на розсуд суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві від 11.10.2011р. ВП № 29187255 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 № 5856, який виданий 06.12.2010р. про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк»по кредитному договору на загальну суму 444 993,59грн.
Також, названою постановою накладено арешт на все майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.
У зв'язку з надходженням до відповідача повідомлення з Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві, в якому зазначено, що транспортний засіб, зареєстрований за позивачем як власником, поставлено на автоматизований облік до А/С «Арешт»під: «арешт, заборона на відчуження», постановою про розшук майна боржника від 21.12.2011р. ВП № 29187255, державний виконавець оголосив розшук майна - транспортного засобу марки CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1, 2006 року випуску, що належить позивачу. Відповідно до пункту 2 цієї постанови названий транспортний засіб підлягає затримці та постановці на спеціальний майданчик чи стоянку тимчасового зберігання Державтоінспекції.
Вважаючи такі дії державного виконавця неправомірними, позивач 30.12.2011р. подав скаргу до начальника ВДВС Солом’янського РУЮ у м. Києві, за наслідками розгляду якої його було повідомлено про можливість такого оскарження виключно до суду.
Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 та вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступних мотивів.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі по тексту – Закон України від 21.04.1999 р. № 606-XIV).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною 1 статті 17 вказаного вище Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до частини 2 названої статті до виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою віднесені виконавчі написи нотаріусів.
Як встановлено судом та вбачається зі змісту виконавчого напису нотаріуса №5856, виданого 06.12.2010р., ним запропоновано звернути стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та яка передана ними в іпотеку за іпотечним договором №02-10/1515 в якості забезпечення зобов’язань за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/2059 від 01.06.2006р., укладеним між ОСОБА_5 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», строк платежу за яким настав 17.06.2010р.
Таким чином, предметом стягнення у даному випадку є майно, що передано позивачем - іпотекодавцем в іпотеку іпотекодержателю.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника закріплений у главі 4 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV.
Проте, стаття 54 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV закріплює особливості, властиві процедурі звернення стягнення на заставлене майно.
Так, названою правовою нормою передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
А відповідно до частини 2 названої статті у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувану - заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини 1 статті 47 цього Закону, згідно з яким виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно.
Щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, то воно здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку»від 05.06.2003р. № 898-IV, статтею 11 якого закріплено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що задоволення вимог стягувача –заставодержателя обмежене вартістю заставленого майна та не передбачає можливості задоволення його вимог за рахунок іншого майна, що належить боржнику.
Окрім того, суд зважає на ту обставину, що відповідно до кредитного договору №k2u4AW01170287 від 11.04.2007р. автомобіль CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1 2006 року випуску переданий у заставу «ПриватБанку»на забезпечення виконання позивачем вимог названого договору по поверненню отриманих кредитних коштів. При цьому, відповідно до частини 3 статті 54 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів або якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
З огляду на викладене, у відповідача були відсутні підстави для прийняття постанови про розшук майна боржника, а тому, з урахуванням положень частини 2 статті 82 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV, відповідно до якої боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку та враховуючи, що положеннями названого Закону не передбачено винесення державним виконавцем такої постанови як звільнення майна боржника з розшуку, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної позивачем постанови про розшук майна боржника від 21.12.2011р. ВП № 29187255.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Позов задовольнити.
2.Визнати протиправними дії Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 21.12.2011р. ВП №29187255.
3.Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві про розшук майна боржника від 21.12.2011р. ВП №29187255.
4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 28 (двадцять вісім) грн. 23 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Савченко