ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
27 лютого 2012 року № 2а-542/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Шарпакової В.В., суддів Келеберди В.І., Качура І.А. розглянувши в порядку письмовго провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової адміністрації України
Державної податкової служби України
третя особа Голова комісії з проведення реорганізації Державної податкової
адміністрації України
про зобов’язання вчинити дії
На підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом розглянуто справу у письмовому провадженні.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації України (далі по тексту –відповідач-1), Державної податкової служби України (далі по тексту –відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Голови комісії з проведення реорганізації Державної податкової адміністрації України (далі по тексту –третя особа), в якому просить суд: визнати дії Державної податкової адміністрації України, щодо звільнення ОСОБА_1 неправомірними; скасувати наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о “Про звільнення ОСОБА_1.”; поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України; стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2011 року по день винесення рішення по справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-542/12/2670 та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 24 січня 2012 року, яке відклалось на 09 лютого 2012 року, у зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів.
У попередньому судовому засіданні 09 лютого 2012 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідачів адміністративний позов не визнав, представник третьої особи у попереднє судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 22 лютого 2012 року.
У судовому засіданні 22 лютого 2012 року позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування адміністративного позову зазначив, що звільнення позивача є безпідставним, а наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о - незаконним, а тому підлягає скасування. Як на підставу незаконності оскаржуваного наказу, позивач послався на порушення відповідачем вимог статей 40-49 Кодексу законів про працю України, що виявились у звільненні ОСОБА_1 без згоди профспілкової організації та у не запропонуванні позивачу іншої роботи на тому ж підприємстві одночасно із повідомленням про наступне вивільнення.
Представник відповідача у судовому засіданні 22 лютого 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на необґрунтованість позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Зазначив, що оскаржуваний наказ вважає правомірним з огляду на те, що позивачу перед вивільненням була запропонована інша робота на тому ж підприємстві, а саме: 06 грудня 2011 року йому була запропонована посада головного державного податкового інспектора у відділі експертизи проектів нормативно правових актів, візування роз’яснень, юридичного управління Департаменту правової роботи, від обіймання якої позивач відмовився.
Представник третьої особи у попередні судові засідання та у судове засідання 22 лютого 2012 року не з’явився, заперечень проти позову або заяв про його визнання до суду не надавав, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 наказом Державної податкової адміністрації України від 27 січня 2006 № 75-о призначений на конкурсній основі на посаду головного державного податкового інспектора відділу аналізу візування та оцінки проектів документів Державної податкової адміністрації України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України.
Позивачу присвоєне спеціальне звання Радника податкової служби II рангу на підставі наказу № 75-о від 27 січня 2006 року.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 25 грудня 2008 року № 2236-о, у зв’язку з реорганізацією Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України, позивача переведено на посаду головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту.
Відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»вирішено зокрема реорганізувати Державну податкову службу України в Державну податкову адміністрацію України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 року № 1128 «Деякі заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. N 1085»передбачено скорочення чисельності державних службовців, які працюють у центральних органах виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органах, не менше ніж на 30 відсотків.
При цьому, пунктом 2 встановлено, що центральним органам виконавчої влади подати у тижневий строк Міністерству фінансів пропозиції щодо граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органів для їх узагальнення та внесення у десятиденний строк Кабінетові Міністрів України проекту відповідного акта.
Попередженням про наступне вивільнення у зв’язку із скороченням чисельності працівників та змінами в організації виробництва і праці, копія якого міститься в матеріалах справи, позивача повідомлено про його наступне вивільнення із займаної посади у зв’язку із скороченням штатної чисельності працівників та змінами в організації виробництва і праці.
При цьому, у попередженні про наступне вивільнення зазначено, що пропозиції щодо наявних вакантних посад у структурі Державної податкової служби України будуть запропоновані протягом двох місяців апаратом служби.
06 грудня 2011 року позивачу запропоновано посаду головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз’яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, від якої позивач відмовився, про що міститься його підпис на додатку до попередження про наступне вивільнення (належним чином завірена копія додатку до попередження міститься в матеріалах справи).
Наказом Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1.»звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України у зв’язку з реорганізацією ДПА України та скороченням штатної чисельності, п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою середньомісячної заробітної плати.
На думку позивача наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1.»не відповідає вимогам Кодексу законів про працю України, а звільнення є таким, що проведено з грубим порушенням законодавства про працю.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З метою реалізації Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», яким передбачено скорочення чисельності державних службовців, як центрального апарату Державної податкової адміністрації України, так і її територіальних органів, в центральному апараті Державної податкової адміністрації України відбулася реорганізація його структурних підрозділів із скороченням чисельності працівників.
Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 09 лютого 2011 року № 81 «Про реорганізацію Державної податкової адміністрації України»розпочато процедуру реорганізації Державної податкової адміністрації України шляхом перетворення у Державну податкову службу України.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 04 квітня 2011 року № 192 «Про заходи, пов’язані з введенням в дію тимчасових структури та штатного розпису ДПС України»введено в дію затверджені та погоджені Міністром фінансів України Тимчасову структуру Державної податкової служби України та Тимчасовий штатний розпис Державної податкової служби України.
Представник відповідача зазначає, що попередньо постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органів та інших державних органів»від 13 травня 2009 року № 464 гранична чисельність працівників апарату Державної податкової адміністрації України складала 1826 осіб.
Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників тощо.
Представником відповідача зазначено, що відповідно чисельність юридичного департаменту, який зменшився до юридичного управління зменшилась з 46 до 34 працівників.
Також, надано найменування структурних підрозділів і посад до та після початку реорганізації структурних підрозділів Державної податкової адміністрації України на підтвердження скорочення штату працівників на 30%.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.
Частиною першою статті 42 Кодексу законів про працю України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Позивач у судовому засіданні посилався на порушення відповідачем приписів статті 49-2 Кодексу законів про працю України, та зазначив, що посада, яка була запропонована йому перед вивільненням не відповідає його спеціальності, саме через що позивач відмовився від неї.
З таким твердженням позивача колегія суддів не погоджується з огляду на те, що позивач до звільнення обіймав посаду головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту, а запропоновано йому була посада головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз’яснень юридичного управління Департаменту правової роботи.
У судовому засіданні встановлено, що запропонована посада головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз’яснень юридичного управління Департаменту правової роботи відповідає спеціальності та виду роботи, яку раніше виконував позивач, але враховуючи бажання ОСОБА_1 обіймати лише посаду головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту, позивач відмовився від неї.
З системного аналізу вищезазначених норм права та встановлених судом обставин, вбачається, що відповідачем в порядку, встановленому законодавством про працю попереджено позивача про наступне його вивільнення, запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві, що в даному випадку є посада головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз’яснень юридичного управління Департаменту правової роботи
Колегія суддів погоджується із посиланням відповідача на правомірність оскаржуваного наказу з огляду на запропонування позивачу роботи на посаді головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз’яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, від якої позивач відмовився.
Виходячи з вимог пункту 3 статті 21 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”в центральних органах виконавчої влади утворюються територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються і керівником центрального органу виконавчої влади.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання.
Таким чином, центральний орган виконавчої влади –центральний апарат Державної митної служби України та її територіальні митні органи (регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації) складають єдину митну систему –митну службу України.
З системного аналізу вищезазначених норм права та встановлених судом обставин, вбачається, що відповідачем в порядку, встановленому законодавством про працю попереджено позивача про наступне його вивільнення, запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві, що в даному випадку є посаду головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз’яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, від якої позивач відмовився у зв’язку з виявленням бажання працювати лише на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України.
Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Суд зазначає, що позивача було повідомлено за 2 місяці про наступне його вивільнення, запропоновано роботу в межах однорідних професій і посад, а саме на посаді головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз’яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, від якої він відмовився, у зв’язку з виявленням бажання працювати виключно у відділі з якого ОСОБА_1 було звільнено, проведено взаєморозрахунок в порядку статті 116 Кодексу законів про працю України, тому судом не встановлено порушень трудового законодавтсва в данному випадку.
Твердження позивача, що під час розірвання з ним трудового договору не було погоджено це питання з первинною профспілковою організацією, відповідачем спростовано з огляду на приписи статті 43-1 Кодексу законів про працю України, якою встановлено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
При цьому, слід зазначити, що твердження позивача про його перебування на лікарняному 06 грудня 2011 року (в день звільнення) є необгрунтованим, оскільки в матеріалах справи міститься копія листка непрацездатності № 224124, відповідно до якого позивач був звільнений від робот из 02 грудня 2011 року по 05 грудня 2011 року.
При цьому, представником відповідача зазначено, та не спростовано позивачем, що ОСОБА_1 знаходився 06 грудня 2011 року на роботі.
Таким чином, колегія суддів не враховує листок непрацездатності № 517201 про перебування позивача на лікарняному з 06 грудня 2011 року по 09 грудня 2011 року, оскільки отриманий позивачем після видання наказу про його звільнення із займаної посади.
Також, безпідставним є посилання позивача на підписання оскаржуваного наказу про звільнення не уповноваженою особою з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2011 року № 1074 до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі –комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов’язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 року № 2219-р «Про утворення комісій з проведення реорганізації та ліквідації деяких центральних органів «виконавчої влади»головою Комісії з проведення реорганізації ДПА України станом на 06 грудня 2011 року та 09 грудня 2011 року був ОСОБА_2, яким підписаний оскаржуваний наказ про звільнення позивач.
Таки чином, перевіривши оскаржуваний позивачем наказ про його звільнення на дотримання вимог вищезазначених нормативних актів, суд вважає його обґрунтованим та правомірним, а адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню в цій частині.
Позовні вимоги щодо стягнення з Державної митної служби України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З вищенаведеного вбачається, що лише в разі прийняття рішення про поновлення на посаді та скасування оскаржуваного наказу, суд стягує з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, за таких обставин позовна заява в цій частині не підялгає задоволенню.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі доведено правомірність оскаржуваного наказу.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позивачем не доведено протиправність наказу відповідача та не підтверджено позовні вимоги, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 –163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Шарпакова В.В.
Судді: Келеберда В.І.
Качур І.А.