ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
08 лютого 2012 року 17:18 № 2а-18737/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Шарпакової В.В., суддів Качура І.А., Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Рубенян Г.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Голови Державної виконавчої служби України Стаднік Г.В.
прозобов'язання надати відповіді на звернення
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач) та просить суд зобов’язати Голову Державної виконавчої служби України Стадніка Г.В. надати ОСОБА_1 відповіді на її звернення від 11 липня 2011 року вх. № 990/3, від 27 вересня 2011 року вх. № 1466/2, від 16 листопада 2011 року вх. № 1727/2.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-18737/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 25 січня 2012 року, яке відкладалось на 08 лютого 2012 року, у зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 08 лютого 2012 року позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування адміністративного позову зазначив, що позивачем на адресу відповідача направлені звернення від 11 липня 2011 року вх. № 990/3, від 27 вересня 2011 року вх. № 1466/2, від 16 листопада 2011 року вх. № 1727/2, відповіді на які не отримано станом на день звернення до суду, що в свою чергу є порушенням статті 20 Закону України «Про звернення громадян».
Представник відповідача у судовому засіданні 08 лютого 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Мотивуючи заперечення, зазначив, що 07 лютого 2012 року відповідачем були надані відповіді на звернення позивача від 11 липня 2011 року вх. № 990/3, від 27 вересня 2011 року вх. № 1466/2, від 16 листопада 2011 року вх. № 1727/2.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до Голови Державної виконавчої служби України із скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби В.А.Черноволова та в.о. начальника цього відділу В.А.Калевича (вх. № 990/3), в якій просила: 1) визнати порушення В.А.Чорноволовим строку та порядку проведення виконавчих дій при виконавчому проваджені № 23235925, а в.о. начальника відділу В.А.Калевичем - обов’язку здійснювати дієвий контроль за діяльністю державних виконавців відділу і не припустити порушення вимог законодавства В.А.Чорноволовим при здійсненні виконавчого провадження; 2) прийняти дієвих заходів для того, щоб виправити порушення законодавства у цьому виконавчому проваджені і для того, щоб у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби не припускати їх у подальшому, а саме: виконавче провадження за виконанням рішення суду у немайнових спорах громадянина з Київською міською радою закінчувалось протягом двох місяців з дня відкриття виконавчого провадження; між винесенням постанови про повторне накладення штрафу на боржника, який не виконує рішення суду, направленням державним виконавцем повідомлення правоохоронним органам про притягнення боржника до відповідальності згідно з законодавством проміжок часу був мінімальним.
У судовому засіданні позивач пояснила, що не отримавши відповідь на скаргу, повторно звернулась із проханням її розглянути 27 вересня 2011 року та 16 листопада 2011 року.
Повторні звернення ОСОБА_1 від 27 вересня 2011 року № 1466/2 та від 16 листопада 2011 року № 1727/2 містяться в матеріалах справи, а факт їх існування не спростовано представником відповідача у судовому засіданні.
Позивач зазначає, що станом на день звернення до адміністративного суду відповідей на скаргу від 11 липня 2011 року вх. № 990/3 та на звернення від 27 вересня 2011 року № 1466/2 та від 16 листопада 2011 року № 1727/2 від Державної виконавчої служби України не отримані.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі по тексту – Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.
Статтею 20 цього Закону встановлено термін розгляду звернень громадян, зокрема, зазначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
При цьому, статтею 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі по тексту - Закон № 202/98-ВР) встановлено, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.
Таким чином, відповідач, а саме: Державна виконавча служба України в розумінні Закону № 393/96-ВР є органом державної влади, на який покладено обов’язок належного розгляду звернень громадян та надання відповіді у встановлений цим Законом строк.
У судовому засіданні 08 лютого 2012 року представником відповідача надано копії листів Державної виконавчої служби України від 07 лютого 2012 року № Ф-23505/5/2, № Ф-36508/5/2 та № Ф-40719/5/2, якими на думку відповідача, надано відповіді позивачу на її звернення від 11 липня 2011 року вх. № 990/3, від 27 вересня 2011 року вх. № 1466/2, від 16 листопада 2011 року вх. № 1727/2.
Ознайомившись із вищезазначеними листами, колегія суддів зазначає, що скарга на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби В.А.Черноволова та в.о. начальника цього відділу В.А.Калевича подана позивачем 11 липня 2011 року та зареєстрована відповідачем за вх. № 990/3 (відповідно до відмітки вхідної кореспонденції), а відповідь на неї, зі слів представника відповідача, надано листом від 07 лютого 2012 року, при цьому, суд не погоджується із таким твердженням представника відповідача, оскільки Державною виконавчою службою України на вимогу суду не надано доказу направлення на адресу позивача листа від 07 лютого 2012 року № Ф-23505/5/2.
При цьому, суд критично ставиться до твердження представника відповідача стосовно надання відповіді на повторні звернення позивача від 27 вересня 2011 року вх. № 1466/2, від 16 листопада 2011 року вх. № 1727/2, оскільки, в даному випадку, представником відповідача лише надані копії листів, а доказу направлення їх позивачу не надано.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем при розгляді скарги ОСОБА_1 від 11 липня 2011 року вх. № 990/3 та звернень від 27 вересня 2011 року вх. № 1466/2, від 16 листопада 2011 року вх. № 1727/2 порушені приписи статті 20 Закону № 393/96-ВР, якою встановлено, що загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Таким чином, судом встановлена бездіяльність відповідача – суб’єкта владних повноважень, яка виявилась у ненаданні відповіді на звернення та скаргу позивача у встановленому Законом № 393/96-ВР порядку та строки.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідачем по справі не доведено правомірність дій щодо ненадання відповіді на скаргу та на звернення позивача, не надано доказів на підтвердження направлення відповідей на адресу позивача, що в розумінні Закону № 393/96-ВР є належним розглядом та наданням відповіді на звернення громадян, та не виконано покладений Кодексом адміністративного судочинства України обов’язок доказування.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позивачем доведено протиправність дій відповідача та підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 –163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Зобов’язати Голову Державної виконавчої служби України Стаднік Г.В. надати ОСОБА_1 відповіді на її скаргу від 11 липня 2011 року вх. № 990/3 та на звернення від 27 вересня 2011 року вх. № 1466/2, від 16 листопада 2011 року вх. № 1727/2.
3. Присудити на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 30,26 грн. з Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Шарпакова В.В.
Судді: Качур І.А.
Келеберда В.І.