Справа № 2610/3337/2012
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
"05" березня 2012 р. Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Грищенко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»про визнання недійсними договору про надання кредиту та додаткової угоди,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася з позовом до суду до відповідача, просила визнати договір про надання кредиту №106 від 26 грудня 2003 року, додаткову угоду №1 від 26 грудня 2008 року до договору про надання кредиту №106 від 26 грудня 2003 року недійсними.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що на початку вересня 2009 року вона дізналася про те, що відповідач пред?явив до неї вимогу про стягнення з неї заборгованості в сумі 987053 грн. 72 коп.
В поданій до Житомирського районного суду Житомирської області позовній заяві ПАТ «АКБ «Київ»стверджувало, що між ними 26 грудня 2003 року був укладений договір про надання кредиту №106, відповідно до якого банк надав їй кредит в сумі 441513 грн. на строк з 26 грудня 2003 року до 26 грудня 2006 року під 22% річних. Додатковою угодою №1 від 26 грудня 2008 року строк надання кредиту був продовжений до 27 грудня 2009 року. При цьому зазначено, що нарахування відсотків відповідно до п.3.2. договору здійснюється в кінці строку дії даного договору.
Вона не визнала факту укладення вищевказаних договору та додаткової угоди, оскільки вона не підписувала їх, грошових коштів не отримувала, а підписи, виконані від її імені, їй не належать.
У справі було призначено дві почеркознавчі експертизи, за результатами яких Житомирським районним судом Житомирської області 25 травня 2011 року було ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з неї заборгованості.
Висновком №11383/10-11 додаткової судово-почеркознавчої експертизи за матеріали цивільної справи №2-1912/10 від 16 березня 2011 року було встановлено, що підписи від її імені в договорі №106 від 26 грудня 2003 року та додатковій угоді до нього виконано не нею, а іншою особою з ретельним наслідуванням її підпису.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що рішенням Житомирського райсуду Житомирської області від 25 травня 2011 року було відмовлено за безпідставністю в задоволенні позову ПАТ «АКБ «Київ»до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору, стягнення суми кредиту, процентів за користування кредитом.
З рішення слідує, що з наданих позивачем матеріалів вбачається, що 26 грудня 2003 року між банком та особою на ім?я ОСОБА_1 був укладений договір №106 про надання їй кредиту в розмірі 441513 грн. строком на 36 місяців з 26 грудня 2003 року до 26 грудня 2006 року та сплатою 22% річних за користування кредитом. Кредит надано для інвестування в будівництво квартири №АДРЕСА_1 За додатковою угодою від 26 грудня 2008 року сторони продовжили строк користування кредитом до 27 грудня 2009 року. З метою забезпечення виконання зобов??язань по кредитному договору ОСОБА_1 передала в заставу банку майнові права на отримання у власність наведеної квартириАДРЕСА_1вартістю 420489 грн.
По справі проводилися судово-почеркознавчі експертизи. Висновки яких є протилежними.
З урахуванням усіх обставин справи, а також того, що при проведенні додаткової почеркознавчої експертизи проводилося вивчення вільних зразків ОСОБА_1 ще й за 2000 –2010 роки, тобто в термін підписання спірних договорів, суд погодився з висновком додаткової експертизи, що підписи в спірному кредитному договорі та в додатковій угоді №1 виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням її підпису та відкинув первісний висновок.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є стороною у спірному кредитному договорі та додатковій угоді в розумінні ст.ст. 41, 44 ЦК України ( в редакції 1963 року) та ст.ст. 202, 203, 207 ЦК України, а тому не може нести зобов?язання за ними, що є підставою для відмови в задоволенні позову Банку.
За положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, правовий аналіз зазначеної норми цивільного процесуального права вказує на те, що рішення Житомирського райсуду Житомирської області від 25 травня 2011 року має преюдиційне значення для вирішення даного спору, а тому є встановленим той факт, що позивачка не укладала та не підписувала договори, які вона оспорює.
Оскільки договір №106 та додаткова угода до нього №1, визнання недійсними яких є предметом спору, датовані 26 грудня 2003 року та 26 грудня 2008 року, то виниклі між сторонами правовідносини повинні регулюватися нормами ЦК УРСР та ЦК України.
Приписами ч.2 ст. 44 ЦК УРСР унормовано, що письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
Частиною 1 ст. 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, якими сформульовані загальні вимоги до правочинів.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 44, 48 ЦК УРСР, ст.ст. 203, 215 ЦК України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»про визнання недійсними договору про надання кредиту та додаткової угоди задовольнити.
Визнати недійсними договір про надання кредиту №106 від 26 грудня 2003 року та додаткову угоду №1 від 26 грудня 2008 року до договору про надання кредиту №106 від 26 грудня 2003 року.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ: