ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"20" жовтня 2006 р. |
Справа № 9/177-3281 |
11:50 год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Кулагіній Т. В.
Розглянув справу
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі вул. Руська, 17,м.Тернопіль
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, довіреність НОМЕР_1
відповідача: Калашник Н.Я., довіреність № 7354/01 від 04.09.2006 р.
роз'яснивши учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства Україн,
встановив:
Позивач -Приватний підприємець ОСОБА_1, м. Тернопіль звернувся 21.08.2006 р. до господарського суду Тернопільської області з адміністративним позовом до відповідача - Управління Пенсійного фонду України у місті Тернополі, в якому просить визнати нечинною вимогу про сплату боргу б/н від 04.08.2006 р. та рішенняНОМЕР_2 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, посилаючись на те, що він, як платник єдиного податку не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що у відповідності до п. 1 ч. 8 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється розмір страхових внесків лише для тих страхувальників, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та не встановлює його для тих страхувальників, які не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Зазначає, що Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не визначає коло осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та не змінює порядку їх визначення, а визначення осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, повинно здійснюватися на підставі положень Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням положень Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” та Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”.
Вважає, що оскільки ним сплачується єдиний податок, який замінює встановлені законодавством податки і збори, у тому числі збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, то донарахування страхових внесків на фонд оплати праці у сумі 2521,10 грн. та застосування фінансових санкцій Управлінням ПФУ в м Тернополі на суму 431,88 грн. є неправомірним, що є підставою для визнання у судовому порядку нечинними рішення відповідача НОМЕР_2 та вимоги від 04.08.2006 р., згідно з якою Управління вимагало сплати 2521,10 грн. недоїмки та 431,88 грн. фінансових санкцій.
Ухвалою суду від 22 серпня 2006 року відкрито провадження у адміністративній справі № 9/177-3281 та призначено попереднє судове засідання о 12:30 год. 08 вересня 2006 р.
У попередньому судовому засіданні 08.09.2006 р. представник відповідача подав заперечення на адміністративний позов НОМЕР_7 (вх. НОМЕР_3), в якому не погоджуючись із доводами позивача, вказав, що з 1 січня 2004 р. відповідно до ст. 15 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” суб'єкти підприємницької діяльності -платники єдиного податку, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру є платниками страхових внесків до пенсійного фонду. Відповідно до п. 4 ст. 18 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” ,вказує Управління, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці правовідносини не поширюється податкове законодавство. Тому, з 01 січня 2004 р. відповідно до ст. 15 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” суб'єкти підприємницької діяльності -платники єдиного податку, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору(контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру , є платниками страхових внесків з найманих працівників у розмірі 32% ( 2004р.), 32,3 % (2005 р), 31,8 % (2006 р. ) суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у т.ч. у натуральній формі , які визначаються згідно з нормативно-правовими актами , прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, виплати винагород фізичним особам за виконання робіт(послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок роботодавці та допомоги у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.
Згідно акту документальної перевірки НОМЕР_4, вказує відповідач, позивачу у відповідності до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування були правомірно донараховані страхові внески ( вимога про сплату боргу б/н від 04.08.2006 р. ) та застосовано фінансові санкції ( рішення НОМЕР_2 ) за січень, лютий, березень, квітень 2006 р. з тих підстав, що підприємцем - страхувальником у розумінні Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не проводилося нарахувань страхових внесків на фонд оплати праці найманих працівників.
Просить у задоволенні позову відмовити.
Розглядуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень, а саме: управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, що реалізовує у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції щодо нарахування та стягнення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані суду докази, суд встановив, що позов до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших Законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Цей закон встановлює принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно Закону № 1058, страхові внески -це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно з законодавством, що діяло раніше, кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону № 1058 роботодавцями є : підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що виключно цим Законом регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначається коло осіб, які підлягають державному пенсійному страхуванню, платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Водночас, Закон № 1058 не пов'язує обов'язковість сплати страхового внеску на загальнообов'язкове пенсійне страхування із статусом платника податку як суб”єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, не встановлюючи винятків для суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощений порядок оподаткування , Закон № 1058 відніс їх до числа платників страхових внесків, визначив їх права та обов'язки, а також порядок нарахування, обчислення ,сплати страхових внесків та стягнення заборгованості за цими внесками.
Крім цього, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство , про що застерігає п. 4 ст. 18 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”..
Згідно ст. ст. 1,2 Закону України “Про систему оподаткування” встановлення та скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними, міькими радами відповідно до цього Закону, інших законів про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими Законами України , крім законів про оподаткування.
Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.
Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджету та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються Законами України про оподаткування.
Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України.
Види податків і зборів (обов'язкових платежів) і порядок зарахування їх до бюджетів і державних цільових фондів передбачені ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”.
Відносини, що виникають із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються відповідним спеціальним Законом -Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV.
Відповідно до п.п. 1 п. 8 Прикінцевих положень Закону, до набрання чинності Законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду, страхові внески, що перераховуються до солідарної системи, сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах та в порядку, визначених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”.
Враховуючи зазначене та положення ч. 1 ст 19 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страхувальники, в тому числі і ті, що обрали особливий спосіб оподаткування, зобов'язані нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці працівників допомоги по тимчасовій непрацездатності страхові внески у розмірі 32% та сплачувати їх у встановлені строки та в повному обсязі.
Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 р. є податковим законом, а тому його дія не поширюється на платежі до страхових фондів.
Враховуючи викладене, та обставина, що приватний підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа згідно свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_5 та на підставі свідоцтва Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції НОМЕР_6 є платником єдиного податку, не позбавляє його обов'язку сплачувати відповідно до закону кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п. 8.1. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України з наступними змінами та доповненнями ( затверджена Постановою Правління ПФУ 19.12.2003 N 21-1 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 128/2004 )суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені пунктами 5.1, 5.2, 5.3 цієї Інструкції, у тому числі обчислені органами Пенсійного фонду, уважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Позаплановою перевіркою правильності обчислення, повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування підприємцем ОСОБА_1, проведеної Управлінням Пенсійного фонду України в місті Тернополі, і за результатами якої складено акт НОМЕР_4, підтверджено, що підприємцем не сплачено страхових внесків у сумі 2 521,10 грн.
Відповідно до п. 9.3.2. Інструкції у разі, коли страхувальник не сплачує (не перераховує) або несвоєчасно сплачує (несвоєчасно перераховує) страхові внески, у тому числі донараховані ним самостійно або органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: при затримці їх сплати у строк до 30 календарних днів включно - 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум; при затримці їх сплати у строк до 90 календарних днів включно - 20 відсотків зазначених сум; при затримці їх сплати понад 90 календарних днів - 50 відсотків зазначених сум.
Розмір та розрахунок донарахованої суми страхових внесків та розмір штрафу , застосованого Управлінням ПФУ у Тернопільській області, позивачем не ставиться під сумнів і не оспорюється.
Як випливає з пункту 8.2. Інструкції, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
Згідно з п. 8.4. - протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми.
Враховуючи викладене, позивач не навів підстав для визнання нечинними рішення відповідача НОМЕР_2 та його вимоги про сплату боргу б/н від 04.08.2006 р., що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати, в силу положень. 1 ст. 94 КАСУ, покладаються на позивача по справі.
У судовому засіданні за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови з повідомлення про виготовлення повного тексту постанови о 9-15 год. 27.10.2006 р.
Керуючись ст. 22 Закону України „Про судоустрій України”, ст. 4, 6, 7, 18, ст. 94, 162, 163 та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Відмовити суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1, (АДРЕСА_1), у задоволенні адміністративного позову до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, про визнання нечинною вимогу про сплату боргу б/н від 04.08.2006 р. та рішення НОМЕР_2 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі
На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя Л.В. Кропивна