КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.03.2012 № 13/308
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Коршун Н.М.
за участю представників:
від прокуратури: Бондарчук І.П. – помічник прокурора,
від Державного агентства земельних ресурсів України: ОСОБА_2 – представник за довіреністю,
від Державного агентства водних ресурсів України: представник не з’явився,
від Київської міської ради: ОСОБА_1 – представник за довіреністю,
від ТОВ „Лівобережжя Плюс”: ОСОБА_3. – представник за довіреністю,
від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА): представник не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської транспортної прокуратури
на рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2011 р.
у справі №13/308 (головуючий суддя Курдельчук І.Д., судді: Котков О.В., Івченко А.М.)
за позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державного агентства водних ресурсів України
до 1.Київської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Лівобережжя Плюс”, 3. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
про визнання недійсним та скасування рішень Київської міської ради, визнання недійсним договору,
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2011 року Київський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державного агентства водних ресурсів України звернувся з позовом про визнання недійсним з моменту прийняття п.9 рішення Київської міської ради від 23.10.2003 №122-1/995 „Про надання і вилучення земельних ділянок, погодження місць розташування об’єктів та припинення права користування землею”; визнання недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 06.10.2005 №63-6-00295, укладений між Київською міською радою та ТОВ „Лівобережжя Плюс”; визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 08.02.2007 №103/764 „Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.10.2003 №122-1/995 „Про надання і вилучення земельних ділянок, погодження місць розташування об’єктів та припинення права користування землею”; визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 27.12.2007 №1559/4392 „Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю „Лівобережжя Плюс” для будівництва, експлуатації та обслуговування культурно-оздоровчого та ділового центру з стоянкою для човнів на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м.Києва”; визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 09.07.2009 №1005/2061 „Про затвердження проекту водоохоронної зони р.Дніпро на території землевідводу товариства з обмеженою відповідальністю „Лівобережжя Плюс” на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м.Києва”; визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 28.10.2010 №184/4996 „Про організацію раціонального використання товариство з обмеженою відповідальністю „Лівобережжя Плюс” земельних ділянок для будівництва, експлуатацію та обслуговування житлово-офісного та культурно-оздоровчого комплексу з об’єктами інфраструктури на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м.Києва”; визнання недійсними договори від 20.06.2007 №63-6-00418, від 15.10.2008 №63-6-00514, від 17.03.2010 №63-6-005790, від 31.12.2010 №63-6-00600 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 06.10.2005 №63-6-00295, укладений між Київською міською радою та ТОВ „Лівобережжя Плюс”; визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.02.2008, укладений між Київською міською радою та ТОВ „Лівобережжя Плюс”, зареєстрований в реєстрі за №344; визнання недійсним державний акт від 31.12.2010 №10-8-00155, державний акт від 27.10.2008 №10-8-00102 на право власності на земельну ділянку площею 2,9473 га на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м.Києва; застосування наслідків недійсності договору оренди земельної ділянки від 06.10.2005 №63-6-00295 (зі змінами), договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.02.2008, а саме зобов’язати ТОВ „Лівобережжя Плюс” повернути за актом прийму-передачі Київській міській раді земельну ділянку площею 7,0295 га на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м.Києва, привівши її у попередній стан.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.12.2011р. у справі №13/308 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, Київська транспортна прокуратура звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та просувального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт, крім доводів зазначених в позовній заяві, посилається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що відведення спірної земельної ділянки було законним з посиланням на Генеральний план м.Києва 2002р. та ч.7 ст.88 Водного кодексу України є помилковими, оскільки Генеральним планом м.Києва, затвердженим рішенням Київради від 28.03.2002р. №370/1804 встановлювався лише орієнтований розмір водоохоронної зони в затоці Берковщина шириною 50 м.
Також, апелянт стверджує, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про безпідставність тверджень прокурора щодо необхідності внесення змін до проекту відведення земельної ділянки і у відповідності з чинним законодавством України погодити вказані зміни, є такими, що не ґрунтуються на Законі та матеріалах даної справи.
Щодо відчуження земельної ділянки водного фонду апелянт стверджує, що суд першої інстанції помилково посилається на ч.7 ст.88 Водного кодексу України та Генеральний план м.Києва, оскільки стаття 60 Земельного кодексу України містить імперативну норму щодо розміру прибережної захисної смуги для великих річок, а саме 100 метрів.
ТОВ „Лівобережжя Плюс” надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, Державне агентство водних ресурсів України та Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з’явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. Судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника Державного агентства водних ресурсів України та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради №122-1/995 від 23.10.2003 ТОВ “Лівобережжя плюс” була передана земельна ділянка площею 7,03 га для будівництва, експлуатації та обслуговування культурно-оздоровчого центру з стоянкою для човнів на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м. Києва.
Проект відведення земельної ділянки у відповідності до чинного законодавства був погоджений Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА, про що є відповідний лист цього органу від 23.07.2003 №19-77, погоджений з Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві (лист від 03.07.03 №08-8-20/4765) погоджений з Головним державним санітарним лікарем м. Києва (лист №4400, від 23.06.03), погоджений з Головним управлінням охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт (лист від 13.06.03 №3046), погоджений з Головним управлінням земельних ресурсів в м. Києві (лист-висновок №03-23/1084-В від 02.07.03), погоджено з ДКП “ПЛЕСО” (лист №722 від 22.07.2003 р.), одержав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи №4648.
Відповідно до ч.1 ст. 88 Водного кодексу України та ч.1 ст.60 Земельного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Згідно із ч.3 ст.88 Водного кодексу України (в редакції діючій на час відведення земельної ділянки), прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися, а згідно ч.3 ст. 60 Земельного кодексу (в редакції діючій на час відведення земельної ділянки), в межах населеного пункту така смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Частиною 2 статті 60 Земельного кодексу України ( в редакції, яка діяла у 2003 році) було визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари –25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів.
Вказані розміри прибережних захисних смуг, встановлені законодавчо, є орієнтиром при затверджені конкретних проектів землеустрою із встановлення меж водоохоронних зон за відсутності запровадження будь-яких водоохоронних заходів в цій зоні і за відсутності особливостей, передбачених містобудівною документацією, чи конкретними умовами, що склалися в населеному пункті. Такими умовами може бути містобудівна ситуація в цілому по місту, плани міста на забудову визначених районів, існуючі потенційні проекти забудови, соціальна необхідність будівництва житла та інших соціально-громадських об'єктів. Генеральним планом м. Києва, затвердженим рішенням Київради від 28.03.2002 р. №370/1804, на який позивач же і посилається згодом, встановлено орієнтовний розмір водоохоронної зони в затоці Берковщина шириною 50 метрів.
Частина 7 статті 88 Водного кодексу України визначає, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, тобто їх розміри визначаються не працівниками прокуратури чи міліції рулеткою, а розробляються на замовлення міста чи іншого замовника ліцензованою організацією і виносяться в натуру (на місцевість) шляхом встановлення відповідних знаків, а також визначаються в земельно-кадастровій документації.
Аналогічні положення збережено в законодавстві і на сьогодні - діюча редакція ч. 6 ст.88 Водного кодексу України вказує, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Частина 7 ст.88 Водного кодексу України визначає, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Станом на 2003 рік межі прибережних захисних смуг водойм у м. Києві не були встановлені та закріплені в натурі. Враховуючи, що земельна ділянка, яка була відведена ТОВ “Лівобережжя Плюс”, межує не безпосередньо із акваторією р.Дніпро, а з територією його затоки, а саме з історичною територією нижнього ставка Дарницького струмка, який впадав у затоку Берковщина і був малою річкою, самостійним водним об'єктом, тому розмір прибережної захисної смуги на час відведення земельної ділянки у 2003 році був прийнятий 50 м від урізу води, що і було закріплено у земельно-кадастровій документації на час відведення земельної ділянки. Це й же розмір прибережної захисної смуги було відображено в графічних додатках до договору оренди земельної ділянки, що був укладений в 2005 році.
Вказаний розмір захисної смуги, без наявності окремого проекту землеустрою з межами винесеними в натурі, було встановлено також інші уповноважені організації, а саме, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (лист від 21.02.2007 р. №1775/11-810), Державний комітет України по водному господарству (лист №65 від 13.02.2007 р.).
При цьому, земельна ділянка була відведена Київською міською радою ТОВ “Лівобережжя Плюс” для будівництва, експлуатації та обслуговування культурно-оздоровчого центру з стоянкою для човнів, а рішенням від 23.10.2003 №122-1/995 землекористувача (ТОВ “Лівобережжя плюс”) було зобов'язано використовувати земельну ділянку з обмеженнями, встановленими Земельним та Водним кодексами України.
З викладеного випливає, що будівництво повинно було здійснюватись за межами прибережних смуг, а в їх межах могли будуватись лише гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що пунктом 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови міських та сільських поселень”, затверджених наказом МОЗ №173 від 19.06.1996, передбачене виключення щодо можливості розміщення громадських об'єктів на ландшафтно-рекреаційних територіях і у водоохоронних зонах рік та інших поверхневих водойм допускається, якщо ці об'єкти призначені для відпочинку і спорту.
Будівництво культурно-оздоровчого центру зі стоянкою для човнів, для якого відводилася ділянка, повністю узгоджується з цією вимогою законодавства.
Отже, п.9 рішення Київської міської ради від 23.10.2003 №122-1/995, яким ТОВ “Лівобережжя Плюс” була передана земельна ділянка для будівництва, експлуатації та обслуговування культурно-оздоровчого центру з стоянкою для човнів, повною мірою узгоджувалось з положеннями Земельного та Водного кодексів України, тому всі вимоги визначені у ст. 203 Цивільного кодексу України були додержані, відповідно, відсутні будь-які підстави для скасування визначеного рішення, а твердження позивача про неможливість передачі в оренду смуги шириною в 100 метрів від урізу води є безпідставними.
Крім того, у 2007 році прокуратурою вже проводилася перевірка вказаного відведення земельної ділянки і відповідно до листа від 10.01.07 № 07/4-8768-06 при відведенні земельної ділянки відсутні порушення чинного законодавства.
Стосовно рішення Київради від 08.02.2007 року, то вказаним рішенням не відбувалася зміна цільового призначення (категорії) земель встановленої Земельним кодексом України в статтях 18 та 19, як вказано у позові, а відбулося доповнення назви об'єкту містобудування, передбаченого до будівництва на зазначеній земельній ділянці, як того вимагали Правила забудови м. Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 № 11/2587, а саме п.3.1.1, який вимагає для здійснення робіт з проектування, будівництва об'єкта містобудування, прийняття відповідного рішення Київради, яким може бути в тому числі і рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування, з коректним зазначенням назви об'єкта, що має проектуватися і будуватися. Рішенням від 08.02.2007 року було внесено зміни до попереднього рішення Київради від 2003 року та до договору оренди саме з метою уточнення способу використання земельної ділянки, та коректування назви об'єкту, що мав проектуватися на ній її орендарем - ТОВ “Лівобережжя Плюс”.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем безпідставно застосовано для аргументації своїх вимог щодо начебто незаконності рішення Київради від 08.02.2007 р. ст. 123, ст. 124 Земельного кодексу України, та ст. 30 Закону України “Про землеустрій”, оскільки цільове призначення (категорія) земель встановлене Земельним кодексом України в статтях 18 та 19 - не змінювалося і норми, які регулюють порядок зміни цільового призначення земельної ділянки при прийнятті даного рішення, не могли застосовуватися, тому що предмет їх правового регулювання є іншим.
Доповнення назви об'єкта не призвело до зміни категорії (цільового призначення) земельної ділянки визначеного у ч.1 п.“б”ст.19 Земельного кодексу, а саме: “землі житлової та громадської забудови”.
Також, безпідставним є і твердження позивача, про те, що в даному випадку було необхідно внести зміни до проекту відведення земельної ділянки, за яким вона відводилася у 2003 році, і погодити вказані зміни з визначеними законом органами, тому що цільове призначення земельної ділянки не змінювалося, отже ніяких змін до проекту відведення бути не могло.
Крім того, судова колегія вважає безпідставним твердження прокурора відносно незаконного прийняття рішення Київради від 08.02.2007 р., ст. 51 Земельного кодексу України щодо земель рекреаційного призначення, якими як зазначає прокурор, є землі, відведені ТОВ “Лівобережжя Плюс”.
Вказані землі на час відведення земельної ділянки у 2003 році не були зеленими зонами міста, і не були зайняті відповідними зеленими насадженнями, оскільки рішеннями виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 24.08.1970 №1414 та від 24.04.1973 №620 ця територія була відведена для влаштування ремонтно-відстійного пункту мотосудів та станції прокату човнів.
Існування тривалий час на вказаній території ремонтного пункту мотосудів, а пізніше - станції техобслуговування автомобілів та автошколи призвело до забруднення води, донних ґрунтів та прибережної смуги важкими металами, паливно-мастильними матеріалами, відпрацьованими шинами та іншими промисловими забруднювачами, що встановлено під час спеціального наукового екологічного дослідження затоки Берковщина, виконаного під час розроблення екологічного проекту щодо влаштування водоохоронної зони на території землевідводу ТОВ “Лівобережжя Плюс”, і результати якого були видані Національною академією наук України та Інститутом гідробіології окремою монографією. Таким чином, вказана територія за своїми екологічними характеристиками не могла використовуватися з рекреаційною метою, а навпаки, без спеціальних заходів була джерелом розповсюдження екологічно небезпечних речовин.
Програма розвитку зелених зон міста була розроблена і затверджена Київрадою лише в 2005 році, і під час її розробки до складу земельних зон помилково і без погодження з землекористувачем, було віднесено вказані території, вже відведені в 2003 році для будівництва.
Крім того, відповідно до наданого погодження Київзеленбуду від 20.12.2007 р., та прийнятого рішення Київради від 27.12.2007 р., для виправлення помилкового включення до зелених зон вказаних земель, відведені Товариству землі виключено з Програми розвитку зелених зон міста, таким чином територія проектної забудови не входить до зелених зон міста та не є землями рекреаційного призначення.
Також, судова колегія вважає безпідставними посилання прокурора на ст. 21 Земельного кодексу України, в процесі виключення з програми зелених зон та доповнення опису об'єкта містобудування під час прийняття рішень Київради від 08.02.2007 та 27.12.2007 р., оскільки зміна цільового призначення, наслідки порушення порядку якого описує вказана стаття, не здійснювалося.
Згідно із ст. 50 Закону України “Про землеустрій” та постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. №677 “Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, на які ж сам позивач і посилається, в разі коли у власність, на підставі договору купівлі-продажу передається земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості) без зміни її цільового призначення, проект відведення не розробляється.
Цільове призначення земельної ділянки не змінювалося, а межі ділянки були встановленні при її відведенні ще згідно рішення Київради 2003 року. Збільшення чи зменшення площі ділянки, наданій Товариству у власність чи користування не відбулося, її межі не пересувалися, тобто не було підстав розробляти проект відведення, та погоджувати його, так як зміни ділянки не відбувалося. Відведена ділянка лише була розділена на частини.
Вказаний поділ і продаж були врегульовані Тимчасовим порядком продажу земельних ділянок в м. Києві затвердженим рішенням Київської міської ради від 14 березня 2002 р. N 304/1738, який на той час регулював продаж земельних ділянок, які належали до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Так, вказаний Тимчасовий порядок вимагав розроблення Технічної документації земельної ділянки, яка підлягає продажу та Технічної документації із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки, яка підлягає продажу. Але не проекту відведення земельної ділянки. Вказані документи були розроблені на замовлення Товариства ліцензованими землевпорядними організаціями та взяті до уваги Київрадою при прийнятті рішення.
Стосовно відчуження земельної ділянки водного фонду, про яке вказує позивач, як підставу незаконності рішення Київради про відчуження земельної ділянки, то таке твердження, є безпідставним, оскільки відчуження земельних ділянок водного фонду не відбулося. Позивачем вказується знову ж на прибережну захисну смугу шириною 100 метрів, визначену у ст. 60 Земельного кодексу України, без врахування інших норм законодавства та нормативних актів органів місцевого самоврядування, а саме:
- ч.3 ст.88 Водного кодексу (в редакції діючій на час відведення земельної ділянки), прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися, а згідно ч.3 ст. 60 Земельного кодексу (в редакції діючій на час відведення земельної ділянки), в межах населеного пункту така смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Аналогічні положення збережено в законодавстві і на сьогодні - діюча редакція ч. 6 ст.88 Водного кодексу вказує, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Частина 7 ст.88 Водного кодексу визначає, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
- Генеральним планом м. Києва, затвердженим рішенням Київради від 28.03.2002 р. №370/1804, на який позивач же і посилається згодом, встановлено орієнтовний розмір водоохоронної зони в затоці Берковщина шириною 50 метрів. Цей же розмір прибережної захисної смуги було відображено в земельно-кадастровій документації та в графічних додатках до договору оренди земельної ділянки, що був укладений в 2005 році. Вказаний розмір захисної смуги, без наявності окремого проекту землеустрою з межами винесеними в натуру, вважали за можливим встановити також інші уповноважені організації, а саме, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (лист від 21.02.2007 р. №1775/11-810), Державний комітет України по водному господарству (лист №65 від 13.02.2007 р.).
Межі земельної ділянки, яка була продана ТОВ “Лівобережжя Плюс” за рішенням Київської міської ради від 27.12.2007 р., відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки, яка підлягає продажу (розробленої на виконання Тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві затвердженого рішенням Київської міської ради від 14 березня 2002 р. N 304/1738), знаходяться поза межами встановленої на той час водоохоронної зони шириною 50 метрів від урізу води, а тому земельна ділянка, продана ТОВ “Лівобережжя Плюс”, не належала і не належить до земельних ділянок водного фонду, а тому могла бути відчужена за рішенням Київської міської ради, як органу місцевого самоврядування, уповноваженого розпоряджатися землями комунальної власності в межах міста Києва.
Крім того, відповідно до ст. 388 Цивільного Кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
- було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
- вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
ТОВ “Лівобережжя Плюс” придбало земельну ділянку за відплатним договором, за ринковою ціною і жодна з цих підстав повернення придбаного майна не може бути застосована у випадку продажу земельної ділянки на користь ТОВ “Лівобережжя Плюс”, оскільки майно було відчужене за рішенням органу, законом уповноваженим ним розпоряджатися, майно не було загублене, викрадене, і не вибуло поза волею власника іншим чином з його володіння.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Київської міської ради від 09.07.2009 року, яким затверджено проект встановлення водоохоронної зони на території землевідводу ТОВ “Лівобережжя Плюс” є законним та таким, що прийнято з додержанням норм законодавства. Зазначене підтверджується наступним:
Поняття “водоохоронна зона" є ширшим ніж поняття “прибережна захисна смуга”.
Водоохоронна зона це зона, яка призначена зберегти водний об'єкт від засмічення, а берег від руйнації. Фахівці-екологи, гідрологи, географи визначають, що охорона водних об'єктів може досягатися двома шляхами:
- забезпеченням відсутності господарської діяльності в зоні визначеній відповідно до розміру і важливості водного об'єкту та рельєфу берегів (не потребує ніяких капіталовкладень та ресурсів, проте може не забезпечувати належної охорони вод, особливо в містах, та/або при наявності рельєфу берегів, подібного до Київського, особливо щодо правого берега);
- розроблення комплексу заходів з берегоукріплення, спорудження гідротехнічних конструкцій та встановлення смуг відведення таких конструкцій, що мають на меті захистити берег від руйнування, а воду від засмічення (ефективний метод захисту, проте потребує значних капіталовкладень для проектування та будівництва гідротехнічної захисної споруди), в цьому разі така споруда з її смугою відведення відіграє роль і виконує функції прибережної захисної смуги;
Відповідно до наведеного, перший спосіб охорони водних об'єктів застосовується в повному обсязі в основному поза межами населених пунктів, тому що в більшості населених пунктів неможливо, з урахуванням умов, що склалися, та містобудівної документації (як то передбачено ч.3 ст.88 Водного кодексу України (в редакції діючій на час відведення земельної ділянки), та ч.3 ст. 60 Земельного кодексу України, додержуватися необхідних для ефективного захисту водних об'єктів розмірів прибережних захисних смуг.
При цьому, другий спосіб надає можливості в умовах забудови забезпечити ефективну охорону водних об'єктів. Саме цим визначена розповсюдженість в містах, особливо великих, різноманітних дамб, підпірних стінок, набережних, інших берегоукріпних споруд. Вказані гідротехнічні конструкції призначені захистити водні об'єкти від засмічення, а береги від руйнування, і при грамотному проектуванні і будівництві можуть зробити це краще, ніж просто відміряні метри обмеження господарської діяльності.
Зазначені твердження відображені у законодавстві.
Водним кодексом України в ст.4 встановлені рівноправні категорії земель водного фонду, серед яких окремо виділені прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм, так і землі, виділені під смуги відведення для гідротехнічних, інших водогосподарськими споруд.
Як прибережні захисні смуги, так і смуги відведення гідротехнічних споруд мають своїм призначенням захист водойм від забруднення та береги від руйнації та розмивання. Обрання способу захисту водоймища відбувається з урахуванням конкретних умов, що склалися, містобудівної документації, наявності фінансування на здійснення водоохоронних заходів.
Враховуючи можливості забудовника, з метою забезпечення охорони водоймища, здійснення ефективних водоохоронних заходів, Товариством обрано спосіб захисту водоймища - встановлення гідротехнічної споруди на смузі відведення, виділеної під її організацію. Для цього Товариством було замовлено окремий проект землеустрою щодо встановлення водоохоронної зони р. Дніпро на території землевідводу ТОВ “Лівобережжя Плюс” на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м. Києва.
Згідно із ч.2 ст. 91 Водного кодексу України та ч.2 ст. 63 Земельного кодексу України -розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Відповідно до розробленого проекту прибережна захисна смуга на ділянці, що прилягає до Княжого затону формується штучно і являє собою смугу відведення, згідно ст. 91 Водного та ст. 63 Земельного кодексу України, для потреб експлуатації гідротехнічних споруд та захисту їх від пошкодження, руйнування, а також для захисту водойм від забруднення і засмічення, згідно ст.88 Водного і ст. 60 Земельного кодексів України.
Розроблений проект встановлення водоохоронної зони у 2007 році пройшов державну екологічну експертизу у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України за участі спеціалізованої наукової організації - Українського науково дослідного інституту водогосподарських проблем, яким, відповідно до завдання Міністерства, було підготовлено наукову еколого-експертну оцінку проекту, з якої випливає, що реалізація вказаного проекту в подальшому позитивно впливатиме на якість водних ресурсів у Канівському водосховищі, і не викличе у даному районі негативних наслідків ендогенного, екзогенного або геотехнічного характеру. Відповідно до цього Міністерством позитивно оцінюється вказаний проект, як такий реалізація якого є екологічно допустимою.
Відповідність проекту встановлення водоохоронних зон містобудівній ситуацій та умовам, що склалися, підтверджено листом ДП “Київгенплан” АТ “КИІВПРОЕКТ” від 12.06.2008 р. №1335.
У 2008 році проект також було погоджено Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів для розглядуй врахування його при коригуванні Схеми прибережних смуг Дарницького району та землевпорядної документації.
09 липня 2009 року рішенням №1005/2061 Київською міською радою затверджено вказаний проект водоохоронної зони на території земле відводу ТОВ “Лівобережжя Плюс” на Дніпровській набережній, 14 у Дарницькому районі м. Києва.
26 лютого 2010 року рішенням №33/3471 Київською міською радою затверджено проекти прибережних смуг Дарницького району, також з урахуванням проекту водоохоронної зони на території землевідводу ТОВ “Лівобережжя Плюс”.
На виконання п.3.2 рішення Київради від 09.07.2009 р. №1005/2061, та п.5 рішення Київради від 26.02.2010 р. №33/3471, 02.03.2010 року було внесено зміни в договір оренди земельної ділянки між ТОВ “Лівобережжя Плюс” та Київською міською радою, якими відображено встановлення водоохоронної зони, відповідно до затверджених раніше проектів. Вказані зміни щодо встановлених водоохоронних зон було внесено до державного земельного кадастру. Зміни до договору оренди зареєстровані в установленому порядку Головним управлінням земельних ресурсів КМДА та Державним комітетом земельних ресурсів 01.04.2011 року.
Таким чином, відповідно до чинного законодавства, було встановлено водоохоронну зону у вигляді смуги відведення гідротехнічної споруди на території землевідводу ТОВ “Лівобережжя Плюс”, шляхом розроблення, погодження та затвердження відповідного проекту землеустрою. Проект встановлення таких водоохоронних зон було затверджено Київською міською радою 09.07.2009 року рішенням №1005/2061, а крім того вказаний проект був врахований під час встановлення водоохоронних зон всього Дарницького району в рішенні Київської міської ради від 26.02.2010 року №33/3471.
Твердження прокурора відносно відсутності повноважень Київської міської ради на розпорядження землями водного фонду під об'єктами загальнодержавного судовою колегією не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що прийняте Київською міською радою рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду, в тому числі 0,97 га земель водного фонду (зайнятою водним об'єктом), є законним та обґрунтованим.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Головним управлінням Держкомзему в місті Києві 02.08.2008 року за реєстраційним номером 040701100105 та 01.04.2011 року реєстраційні номери: 800000002000002, 800000004000004, 800000004000005, 800000004000006 (окремі витяги з поземельної книги про реєстрацію) зареєстровано договір оренди із змінами та державний акт на право власності на земельну ділянку щодо земельних ділянок ТОВ “Лівобережжя Плюс”.
Факт державної реєстрації свідчить про відсутність порушень порядку відведення земельної ділянки на користь ТОВ “Лівобережжя Плюс”.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем-2 відповідно до Правил забудови м. Києва було доповнено назву об'єкта, який повинен споруджуватися на земельній ділянці. А зміна назви об'єкта не впливає на категорію (цільового призначення) землі - ч.1 п.“б” ст.19 Земельного кодексу України “землі житлової та громадської забудови”.
Посилання прокурора на ст. 21 Земельного кодексу України судова колегія вважає безпідставними, оскільки зміна цільового призначення, наслідки порушення порядку якого, описує вказана стаття, не здійснювалося.
Частина 5 статті 20 Земельного кодексу України в редакції від 05.11.2009 року встановлює, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Тобто в даному випадку закон не вимагає обов'язкового прийняття рішення Київради для зміни назви об'єкту будівництва (виду використання земельної ділянки).
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що усі названі рішення Київської міської ради щодо яких подано позов позивачем, прийняті із додержанням чинного законодавства. Відповідно, є законним укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки з наступними змінами, оспорюваного договору купівлі-продажу та оформлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та відсутні будь-які підстави для визнання їх недійсними.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом першої інстанції обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені прокуратурою в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Київської транспортної прокуратури на рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2011 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м.Києва від 07.12.2011 року у справі №13/308 залишити без змін.
3. Матеріали справи №13/308 направити до Господарського суду м.Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Куксов В.В.
Коршун Н.М.