КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2012                                                                                           № 48/557

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Куксова В.В.

суддів:            Коршун Н.М.

          Авдеєва  П.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: представник – ОСОБА_1 – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.», м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 1.01.2012 р.

у справі № 48/557 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.», м. Київ

про стягнення 33 558,52 грн.,

                                        В С Т А Н О В И В :

          У листопаді 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.» про стягнення заборгованості в розмірі 50 5014,46 грн., неустойки в розмірі 2 723,25 грн., інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 183,27 грн., три відсотка річних в розмірі 600,67 грн., мотивуючи вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов’язання за договором фінансового лізингу №693/03/2007 від 15.03.2007 р., у зв’язку з чим за ним виникла заборгованість.

          В ході розгляду справи в місцевому господарському суді позивач подав клопотання про уточнення позовних вимоги, згідно якого просить стягнути з відповідача заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 30 051,33 грн., неустойки у розмірі 2 723,25 грн., 3% річних у розмірі 600,67 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 183,27 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2012 р. у справі № 48/557 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Фірма «Т.М.М.» Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» заборгованість у розмірі 30 051 грн. 33 коп., пеню у розмірі 2 716 грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 600 грн. 67 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 180 грн. 35 коп., судовий збір у розмірі 1 411 грн. 08 коп.; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити з посиланням на те, що рішення прийнято з неповним з’ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» наданим йому правом на подання відзиву не скористалось.

          Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просить її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

          Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р., № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердження належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштове відправлення з ухвалою Київського апеляційного господарського суду  в справі № 48/557 від 10.02.2012 було направлені позивачу за адресою, вказаною у позовній заяві (03150, м. Київ, вул. Дмитрова, 5, корп. 2). Підтвердженням надсилання позивачу вказаних ухвал суду є відповідні відмітки на зворотному боці ухвали та поштове повернення кореспонденції, надісланої на адресу позивача.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про вказане,  Вищим господарським судом України зазначалося в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» (пункт 19).

          Згідно роз’яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2007 р. між ТОВ «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №693/03/2007 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець зобов’язується придбати в свою власність транспортний засіб у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору.

Предметом лізингу є напівпричеп МАЗ 938660-044, 2007 року випуску.

Пунктомкті 7.1 Договору встановлено, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Долару США по курсу згідно до п. 7.1.1 Договору.

Згідно п. 7.1.1 Договору для цілей даного договору вводяться поняття: «Курс 1» курс, встановлений НБУ для одного Долара США на 15.03.2007 р. «Курс 2» курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 31 728,00 «у.о», в тому числі ПДВ в розмірі 20% 5 288,00 «у.о», виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1 (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 39 781,64 «у.е», враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 5 188,00 «у.е».

У відповідності до п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід’ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п’яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

Також сторонами було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).

31.05.2007 р. та 17.07.2007 р. на підставі видаткових накладних №РН-0000190 та №РН-0000271 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу: напівпричеп МАЗ 938660-044 у кількості одна штука та напівпричеп МАЗ 555102-223 у кількості одна штука.

30.07.2009 р. між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору №693/03/2007/R відповідно до п. 1 якої графік внесення платежів викладено в новій редакції.

Спір у даній справі виник у зв’язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошових зобов’язань за Договором.

Позивач вказує, що на момент його звернення до суду заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів за період з лютого по жовтень 2011 р. становила 50 514,46 грн. Проте, 20.12.2011 р. відповідачем було здійснено часткову сплату грошових коштів у розмірі 20 463,13 грн., у зв’язку із чим позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості, а тому заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів на момент винесення місцеви господарським судом рішення у справі становить 30 051,33 грн.

Договір №693/03/2007 від 15.03.2007 р. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов’язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Пунктом 7.7 Договору встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об’ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 30.07.2009 р.) та з урахуванням вимог п. 7.7 Договору відповідач у період з лютого по жовтень 2011 р. зобов’язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 30 051,33 грн.

Відповідачем доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення не надано.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у період з лютого по жовтень 2011 р. у розмірі 30 051,33 грн. на підставі Договору.

Стосовно посилання відповідача на недійсність Договору, то суд першої інстанції правильно зазначив, що з урахуванням положень ст.ст. 6, 204, 533 Цивільного кодексу України та відсутністю рішення суду про визнання Договору недійсним, у суду відсутні підстави для висновку про недійсність Договору.

Твердження позивача про недосягнення істотних умов Договору в частині непогодження ціни Договору, колегія суддів відхиляє, оскільки на виконання умов Договору відповідач отримав об’єкт лізингу, його використовує, сплатив лізингові платежі за 44 з 66 періодів. Крім того, матеріалами справи підтверджується часткова сплата відповідачем 20.12.2011 р. лізингових платежів за 46-48 періоди.

Посилання відповідача на незаконне встановлення в Договорі сплати лізингових платежів в іноземній валюті судом відхиляються з огляду на ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, а також постанову Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі №12/149 за позовом ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» до ТОВ «Спецгортехніка» про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, яка в частині застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов’язковою для суду.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Ласка Лізинг» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 30 051,33 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.5 Договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п’ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов’язаний її сплатити.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом першої інстанції правильно встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання, та обґрунтовано здійснено перерахунок пені нарахованої за 47-й, 50-й та 52-й періоди лізингу з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України з 26.04.2011 р., 26.07.2011 р. та 27.09.2011 р., оскільки 24-е число в цих місяцях припадає на вихідний день.

За правильним перерахунком місцевого господарського суду розмір пені за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 2 716,08 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прострочене грошове зобов’язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

За перерахунком суду першої інстанції, який перевірений колегією суддів розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 602,30 грн., а оскільки у суду першої інстанції були відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог то вимога позивача про стягнення 3% річних задоволена у розмірі згідно наданого розрахунку.

Розмір інфляційного збільшення суми боргу за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 180,35 грн. В іншій частині –2,92 грн. інфляційне збільшення суми боргу нараховано безпідставно..

Крім того місцевим господарським судом відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України зроблений правильний висновок щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог частково, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

          Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                          П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Т.М.М.» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2012 р. у справі № 48/557 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 48/557 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Куксов В.В.

Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Авдеєв  П.В.