ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2012 року справа № 5020-145/2012
За позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (вул. Дзержинського, буд. 53, м. Севастополь, 99001)
до відповідача –Комунального закладу “Севастопольський міський онкологічний диспансер імені А.А. Задорожного” (вул. Єрошенка, буд. 13, м. Севастополь, 99045)
про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10 371,82 грн
суддя Плієва Н.Г.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1., довіреність № 07/3 від 10.08.2011
ОСОБА_2., довіреність № 07/2 від 24.02.2012
відповідача - ОСОБА_3., довіреність № 1-25/38 від 27.02.2012
Суть спору:
Севастопольське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з посиланням на положення статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України звернулось до суду з позовом до комунального закладу “Севастопольський міський онкологічний диспансер імені А.А. Задорожного” про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10371,82 грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08.02.2012 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.02.2012.
У судовому засіданні відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 15.03.2012.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав відзив на позов, вважає, що підстави для задоволення позву відсутні.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Спеціалістами відділу з питань експертизи тимчасової непрацездатності виконавчої дирекції Севастопольського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було проведено дві перевірки Комунального закладу “Севастопольський міський онкологічний диспансер імені А.А. Задорожного”. Зокрема, з 19.04.2010 по 19.05.2010 була проведена планова перевірка обґрунтованості видачі і продовження листків непрацездатності за період з 01.10.2009 по 31.03.2010, за результатами якої було складено довідку “Про результати планової перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності лікарями Комунального закладу “Севастопольський міський онкологічний диспансер імені А.А. Задорожного”. Крім того, на підставі письмового звернення Севастопольської дирекції Українського підприємства поштового зв’язку «Укрпошта»позивачем було здійснено перевірку обґрунтованості видачі і продовження листків непрацездатності серії АБВ № 390331, 390444, 390678, 390903, 390976, 391156, 391187, виданих ОСОБА_4.
Позивач зазначає, що за наслідками проведених перевірок ним були виявлені порушення лікарями Комунального закладу “Севастопольський міський онкологічний диспансер імені А.А. Задорожного” вимог «Положення про експертизу тимчасової непрацездатності», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 № 189, "Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян", затвердженої Міністерством охорони здоров'я від 13.11.2001 № 455 і "Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я, Мінпраці, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406. Порушення стосуються, зокрема, продовження лікарями листків тимчасової непрацездатності без обґрунтування, перевищення строків перебування пацієнтів на лікарняному до направлення на МСЕК, видачі листків непрацездатності хворим після встановлення інвалідності, видачі листків непрацездатності не в установленому порядку з порушенням вимог діючого законодавства. Позивач зазначає, що листки непрацездатності, безпідставно видані лікарями відповідача, були оплачені за місцем роботи застрахованих осіб за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, чим бюджету Фонду було нанесено матеріальну шкоду у розмірі 10371,82 грн. На думку позивача, виплата допомоги з тимчасово втрати працездатності в сумі 10371,82 грн є для нього шкодою в розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України, оскільки ці виплати перебувають в безпосередньому причинному зв’язку з неправомірними діями лікарів Комунального закладу “Севастопольський міський онкологічний диспансер” та шкода підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку статті 1172 Цивільного кодексу України.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди (збитків), потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Згідно з абзацом першим пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами та доповненнями) розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
За приписами частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.
Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди за статтею 1172 Цивільного кодексу України, крім наявності загальних умов відшкодування шкоди, необхідні спеціальні умови, які визначаються залежно від суб'єктного складу відповідних відносин.
Позивач вважає що шкода підлягає відшкодуванню комунальним закладом “Севастопольський міський онкологічний диспансер імені А.А. Задорожного”, оскільки вона заподіяна неправомірними діями лікарів, які перебувають у трудових відносинах з відповідачем. В обґрунтування наявності вини лікарів комунального закладу “Севастопольський міський онкологічний диспансер” в безпідставній видачі та продовженні листків непрацездатності позивач посилається на довідку, складену внаслідок планової перевірки.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).
Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять відповідних документів на підтвердження наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, преш за все з огляду на те що, довідка “Про результати планової перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності лікарями Комунального закладу “Севастопольська міська лікарня № 7»не є належним та допустимим доказом у розумінні положень статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18.01.2001 № 2240 (далі –Закон № 2240), Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 2240, Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.
Частиною першою статті 28 Закону №2240 передбачено, що страховик, яким виступає Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, має повноваження здійснювати перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, проте діючим законодавством не передбачено складення будь-яких довідок чи актів внаслідок проведеної перевірки.
За таких обставин суд дійшов висновку, що довідка, на яку посилається позивач, не може розцінюватися як юридична форма рішення, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки. Отже, викладені у довідці обставини не приймаються судом як беззаперечне встановлення вини лікарів у протиправній видачі листків непрацездатності.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною другою статті 28 Закону № 2240 Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності зобов’язаний забезпечувати фінансування матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону; здійснювати контроль за правильним нарахуванням, своєчасною сплатою страхувальником страхових внесків, а також обґрунтованістю проведених ним витрат страхових коштів; стягувати надміру виплачені кошти з юридичних і фізичних осіб у встановленому законом порядку.
Статтею 27 названого Закону встановлено, що надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону зобов’язаний страхувальник.
Положеннями статті 50 Закону № 2240 передбачено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків (крім видів матеріального забезпечення, передбачених пунктами 1, 2 статті 34 цього Закону, яке надається за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України). Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 51 Закону підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я за погодженням з Фондом.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що лікувальна установа, яка видає листок непрацездатності, не є суб’єктом правовідносин по виплаті коштів Фонду у порядку надання допомоги по тимчасовій непрацездатності.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 43, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Суддя підпис Н.Г. Плієва
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 20.03.2012