Справа №  2-1652/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14.03.2012

                                        Яворівський районний суд Львівської області в складі:

          головуючого -                    судді   Варениця В.С.

          з участю секретаря                        Мельник Є.Є.,

          позивача                                         ОСОБА_1

          представника позивача                 ОСОБА_2

          відповідача                                     ОСОБА_3

          представників відповідача            ОСОБА_4, ОСОБА_5

          під час розгляду у відкритому судовому засіданні в місті Яворові

          цивільної справи за позовом ОСОБА_1   

          до ОСОБА_3, треті особи Управління Держкомзему у Яворівському районі, Івано-Франківська селищна рада,   

          про скасування державного акту на земельну ділянку,-

          В С Т А Н О В И В:

          позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить постановити рішення, яким скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку ЯД №483053 від 05 березня 2008 року виданий ОСОБА_3. Позовні вимоги мотивовано тим, що вона проживає по АДРЕСА_1. По сусідству проживає гр.ОСОБА_3, який є власником сусідньої земельної ділянки. Вона проживала в зареєстрованому шлюбі з гр.ОСОБА_6,  якому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворіського району Львівської області №70 від 11 травня 1994 року було надано дозвіл на будівництво сараю розміром 2 м x 3 м та виготовлення технічної документації. Оскільки життя в неї з чоловіком не склалося, то шлюб між ними у 2002 році було розірвано, однак чоловік не заперечував щодо будівництва нею сараю та подальшого його використання від його імені. Для зручності в оформленні технічної документації нею була написана та подана заява до Івано-Франківської селищної ради про надання їй дозволу будувати сарай на цьому ж місці. Її заяву було задоволено та прийнято рішення №38 від 26.02.2009 року. Після отримання рішення на будівництво сараю на своє ім’я, вона з’ясувала, що після надання її чоловікові дозволу на будівництво, Івано-Франківською селищною радою було прийнято ряд рішень, які стали підставою для оформлення 05 березня 2008 року Державного акту на право власності на земельну ділянку на ім’я сусіда ОСОБА_3, без відміни рішення про надання земельної ділянки для будівництва сараю. Згідно даного Державного акту межі земельної ділянки сусіда охоплюють і земельну ділянку, надану її колишньому чоловікові для будівництва сараю. Крім цього, межі земельної ділянки, що надана відповідачу, не були погоджені з нею, а ні з її колишнім чоловіком, чим були порушені принципи добросусідства. Також місце, на яке надано дозвіл на будівництво сараю, фактично знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а земельна ділянка гр.ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2, що змінило адресне розташування земельної ділянки, про що її колишнього чоловіка, як землекористувача не було повідомлено. Будь-які спроби вирішити питання в добровільному порядку, не порушуючи принципи добросусідства, не дали результату.

При розгляді справи позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримала, дала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Додатково позивач пояснила, що на підставі рішення селищної ради вона з чоловіком зі згоди сусіда ОСОБА_7 побудували цегляний сарай біля будинку ОСОБА_7 на своїй земельній ділянці. Пізніше будинок ОСОБА_7 купив гр.ОСОБА_8, який розвалив побудований сарай і пообіцяв відбудувати новий сарай, але своєї обіцянки не дотримав. Після розірвання шлюбу з чоловіком ОСОБА_6 вона вирішила сама побудувати новий сарай. Для цього вона звернулася в селищну раду і отримала рішення для будівництва сараю на своє ім’я. Осінню 2010 року вона стала заливати фундамент під сарай, але сусід ОСОБА_3 став їй чинити перешкоди, заявляючи, що це його земельна ділянка, яку він приватизував. Тоді їй стало відомо, що дійсно земельна ділянка, яка була надана для будівництва сараю спочатку чоловікові, а після їй, приватизована ОСОБА_3 Сусід ОСОБА_3 для погодження меж земельної ділянки до неї звертався, підпис на акті від її імені підроблений, такого акту не підписувала і її дочка. Просить її позов задоволити і скасувати державний акт на земельну ділянку на прізвище ОСОБА_3

Представник позивача ОСОБА_1 –гр.ОСОБА_2 вважає, що дійсно Державний акт на ім’я відповідача ОСОБА_3 виданий з порушенням ст.198 ЗК України, при виготовленні технічної документації не було погоджено межі з суміжними землекористувачами, підпис в акті його довірительці не належить.

Відповідач ОСОБА_3 заявлений позов не визнав та пояснив, що 13 липня 2007 року він купив у гр.ОСОБА_9 житловий будинок АДРЕСА_2. За даним будинком була закріплена земельна ділянка, яка перебувала у державній власності і нею користувався ОСОБА_9 На час купівлі будинку ніякого сараю ОСОБА_1 біля будинку не було. Так як на купівлю будинку всіх грошей не було, то він звернувся до банку за кредитом, однак банк висунув умову, щоб земельна ділянка під будинком була приватизована. Після того він почав займатися приватизацією землі, звернувся в селищну раду, 11 жовтня 2007 року було прийнято рішення про передачу йому у власність земельну ділянку площею 0,0322 га. Також він звернувся в Інститут землеустрою для виготовлення технічної документації по виготовленню Державного акту на право власності на земельну ділянку, який отримав в березні 2008 року. В 2010 році на його приватизованій земельній ділянці сусідка ОСОБА_1 залила фундамент під сарай, хоч він її попереджав, що ця земля ним приватизована. Тоді він звернувся в селищну раду, яка заборонила проводити будівництво сараю. Дійсно під час приватизації приїзджав представник Інституту землеустрою, який вимірював в натурі межі його земельної ділянки для приватизації і акт погодження меж було підписано дочкою ОСОБА_1 –гр.ОСОБА_10, сусідом ОСОБА_11, землевпорядником та головою селищною ради. Будівництвом сараю біля його будинку порушуються санітарні норми. Просить в позові відмовити.    

Представники відповідача ОСОБА_3 –гр.ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вважають, що при розгляді справи встановлено, що з самого початку позивачкою ОСОБА_1 та її колишнім чоловіком було порушено встановлений порядок будівництва сараю, ними не було виготовлено технічної документації. Незаконно побудований сарай було повалено сусідом ОСОБА_8, але позивач за захистом ніби-то порушених прав нікуди не зверталася. Коли їх довіритель ОСОБА_3 вирішив приватизувати земельну ділянку, то ніякого сараю біля його будинку не було. Акт погодження меж було підписано комісією селищної ради, доказів того, що ОСОБА_1 акту не підписувала немає, наявний акт погодження меж у встановленому порядку не оскаржувався.  

Представники третіх осіб Управління Держкомзему у Яворівському районі та Івано-Франківської селищної ради на розгляд справи не з'явилися, від селищної ради надійшла письмова заява про розгляд справи у їх відсутність, суд вирішив за можливе провести розгляд справи у відсутність представників третіх осіб.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши докази, суд прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється співвласником квартири АДРЕСА_1 разом з іншими співвласниками ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_10, що стверджується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Також судом встановлено, що даний будинок розташований на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності і даною земельною ділянкою фактично користувалися мешканці будинку, в тому числі і сім’я позивача ОСОБА_1

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №70 від 11.05.1994 року гр.ОСОБА_6 було надано дозвіл на будівництво сараю 2 м х 3 м в АДРЕСА_1. Даним рішенням гр.ОСОБА_6 також було зобов’язано виготовити технічну документацію на будівництво господарської споруди.

Однак судом встановлено, що гр.ОСОБА_6 технічної документації не виготовив, господарським способом побудував цегляний сарай впритул до житлового будинку гр.ОСОБА_7 за адресою сел.Івано-Франкове, вул.АДРЕСА_2, а в 2002 році розірвав шлюб з гр.ОСОБА_1 та фактично вибув для проживання до іншої жінки в м.Новояворівськ.

Таким чином, судом встановлено, що будівництво сараю було здійснено без належно затвердженої проектної документації, без відведення земельної ділянки під будівництво сараю та без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, що згідно з діючим на той час законодавством вважалося самовільним будівництвом.

Також судом встановлено, що 24 липня 1998 року гр.ОСОБА_7 продав, а гр.ОСОБА_8 купив житловий будинок АДРЕСА_2. Після придбання даного житлового будинку гр.ОСОБА_8 зруйнував самовільно  побудований гр.ОСОБА_6 сарай.

Таким чином, суд не приймає до уваги твердження позивача ОСОБА_1, що її колишній чоловік ОСОБА_6 набув права користування на частину земельної ділянки, яку в наступному незаконно приватизував відповідач  ОСОБА_3

Судом також встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 13.07.2007 року відповідач ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 Яворівського району Львівської області. На час придбання у власність житлового будинку, останній був розташований на земельній ділянці, яка знаходилася у власності територіальної громади Івано-Франківської селищної ради.

Рішенням Івано-Франківської селищної ради №70 від 11.05.1994 року гр.ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,0322 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.  

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у корисутвання. Безоплатна передача земельної ділянки у власність громадянину проводиться шляхом приватизації земельної ділянки, яка перебуває у користуванні громадяна.

А відповідно до вимог ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України право власності  земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права, а документом, що посвідчує таке право є державний акт. Також ст.12 Земельного Кодексу України передбачено, що до повноважень селищних рад на території селища у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян.

З оглянутого судом Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №483053 від 05.03.2008 року вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0322 га в АДРЕСА_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради №38 від 26.02.2009 року на підставі заяви гр.ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво сараю розміром 2,0 м х 3,0 м в АДРЕСА_1. Даним рішенням гр.ОСОБА_1 також було зобов’язано виготовити та погодити необхідну технічну документацію згідно чинного законодавства.

Однак позивачка ОСОБА_1 без виготовлення та погодження технічної документації самочинно розпочала будівництво сараю на земельній ділянці, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_3, який оспорив правомірність такого будівництва і таке будівництво було припинено.

Відповідно до вимог ст.153 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

При розгляді справи судом встановлено, що дійсно при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та видачі Державного акту гр.ОСОБА_3, акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки не був підписаний гр.ОСОБА_1, що визнав сам відповідач ОСОБА_3, пояснивши, що акт підписала дочка позивачки ОСОБА_10 як співвласник квартири.

Однак погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст.198 Земельного кодексу України лише при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних  ділянок. Інші норми законодавства погодження меж земельної ділянки з  суміжними землекорисутвачами не передбачають.

Крім того, чинне законодавство не передбачає скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку з підстав, що акт погодження меж не було підписано одним із співвласників приватизованої квартири.

Також при розгляді справи встановлено, що будь-який документ щодо права користування на спірну земельну ділянку у позивача ОСОБА_1 відсутній, відповідно фактичне землекористування та проведення самочинного будівництва господарської споруди не породжує права, яке підлягає захисту в судовому порядку, шляхом скасування Державного акту на права власності на земельну ділянку.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона по цивільній справі зобов’язана довести ті обставни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи докази по даній справі, які були добуті та досліджені в судовому засіданні, в їх сукупності, суд приходить до висновку, що при розгляді справи встановлено, що спірна земельна ділянка для будівництва господарської споруди позивачу ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку в користування не надавалася, жодних прав у позивача як належного землекористувача спірної земельної ділянки не виникло, відсутні підстави для захисту такого права на підставі поданого позову з наведених в ньому мотивів, а тому в задоволені заявленого позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

          в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи Управління Держкомзему у Яворівському районі, Івано-Франківська селищна рада, про скасування державного акту на земельну ділянку –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через  Яворівський районний суд Львівської області.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СУДДЯ: