ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

20 червня 2025 року Справа №  280/2798/25   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді          Чернової Ж.М. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення від 04.03.2025 №263040017108 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивачу;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком позивачу з врахуванням до страхового стажу періодів згідно трудової книжки від 12.09.1984 серії НОМЕР_1 , а саме період навчання з 01.09.1980 по 27.07.1984, та періоди роботи з 10.06.1992 по 25.12.1994, з 25.12.1994 по 07.10.1996, з 06.01.1997 по 01.04.1999;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФУ в Запорізькій області судовий збір у розмірі 1211,20 грн на користь позивача;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФУ в Запорізькій області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн на користь позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач при досягненні пенсійного віку звернувся до ГУ ПФУ через веб-портал із заявою про призначення пенсії, заяву перенаправлено за принципом екстериторіальності до ГУ ПФУ в Запорізькій області, де після розгляду було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії рішенням від 04.03.2025 №263040017108, через те, що позивачу не враховано до страхового стажу періоди роботи згідно його трудової книжки від 12.09.1984 серії НОМЕР_1 , а саме період навчання з 01.09.1980 по 27.07.1984, оскільки як зазначає відповідач відсутня повна підстава видачі документа (дата), та періоди роботи з 10.06.1992 по 25.12.1994, з 25.12.1994 по 07.10.1996, з 06.01.1997 по 01.04.1999 (записи 14-21). З рішенням відповідача позивач не погоджується, оскільки його страховий стаж згідно трудової книжки від 12.09.1984 серії НОМЕР_1 складає понад 35 років, що дозволяє отримати призначення пенсії за віком. Своїми діями відповідач порушив право позивача на отримання вчасного та гідного пенсійного забезпечення. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 16 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 20 червня 2025 року у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі № 280/2798/25 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві - відмовлено.

Відповідач позов не визнав, надав письмовий відзив, в якому вказує, що 23.02.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі – Закон № 1058) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 32 року, 63 річного віку за наявності страхового стажу – 15 років. Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 26 років 06 місяців 05 днів. За результатом розгляду документів, які додані до заяви до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1980 по 27.07.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.09.1984, оскільки відсутня повна підстава видачі документа (дата) з 10.06.1992 по 25.12.1994 та 25.12.1994 по 07.10.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 12.09.1984, оскільки в даті наказу на звільнення наявне виправлення. період роботи з 24.02.1993 по 30.01.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.12.1984, оскільки в записі при звільненні відсутнє прізвище та посада відповідальної особи. З 06.01.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.12.1984, оскільки відсутній запис про звільнення. Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а періоди до впровадження персоніфікованого обліку – на підставі документів та у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. В зв`язку з вищезазначеним у позивача недостатньо стажу для призначення пенсії, отже право на призначення пенсії у позивача відсутнє. Щодо обраного способу захисту права позивача. Позовна вимога зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з врахуванням до страхового стажу періодів згідно трудової книжки від 12.09.1984 не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до статті 58 Закону 1058 Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Щодо витрат на правничу допомогу зазначено, що вказана справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності (адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи тощо), а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не є складними, що свідчить про те, що підготовка адміністративного позову не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), тому заперечує проти відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, стверджуючи про їх неспівмірність та недоведеність. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.

23.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву від 23.02.2025, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.03.2025 №263040017108 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до рішення від 04.03.2025 №263040017108, вік заявника становить 60 років 00 місяців 20 днів.

Право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу 32 року, 63 річного віку за наявності страхового стажу – 25 роки, 65 річного віку за наявності страхового стажу – 15 років.

Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 26 років 06 місяців 05 днів.

За результатом розгляду документів, які додані до заяви до страхового стажу не зараховано:

період навчання з 01.09.1980 по 27.07.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.09.1984, оскільки відсутня повна підстава видачі документа (дата);

з 10.06.1992 по 25.12.1994 та 25.12.1994 по 07.10.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.09.1984, оскільки відсутнє прізвище та посада відповідальної особи при звільненні;

з 06.01.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.12.1984, оскільки відсутній запис про звільнення.

Не погодившись з рішенням від 04.03.2025 №263040017108 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Положеннями частини першої статті 24 Закону України №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон України №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правовий аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є - трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162. 2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний".

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 04.03.2025 №263040017108 до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1980 по 27.07.1984 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.09.1984, оскільки відсутня повна підстава видачі документа (дата); період роботи з 10.06.1992 по 25.12.1994 та 25.12.1994 по 07.10.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.09.1984, оскільки відсутнє прізвище та посада відповідальної особи при звільненні; період роботи з 06.01.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 12.12.1984, оскільки відсутній запис про звільнення.

Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 12.09.1984 позивач:

у період з 01.09.1980 по 27.07.1984 навчався у КТСС (диплом НОМЕР_4 );

10.06.1992 прийнят оператором студії звукозапису (наказ №242 від 09.06.1992);

15.08.1994 переведений з посади оператора звукорежисером студії звукопазапису (наказ №304 від 10.09.1994);

25.12.1994 звільнений за власним бажанням (наказ від 16.12.1994);

25.12.1994 прийнят у концертне об`єднання «Акустіка» в студію звукозапису звукорежисером студії (наказ №165 від 25.12.1994);

07.10.1996 звільнений за власним бажанням (наказ №214 від 10.10.1996);

з 06.01.1997 прийнят в об`єднання Зірок естради «Шоу мюзкл» звукорежисером концертних програм (наказ № 68 від 05.01.1997).

Відповідності до п. 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, суд зазначає, що обов`язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, не зазначення відповідних записів, не повнота записів чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд звертає увагу, що записи за спірні періоди в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим наведенні у спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області підстави, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Докази визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи / навчання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Суд наголошує, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд звертає увагу, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, вбачається, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.

Таким чином, при винесенні рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.03.2025 №263040017108 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було поверхнево розглянуто надані документи, не вчинено дій, спрямованих на перевірку наданих документів, в оскаржуваному рішенні відсутні законні обґрунтування причин не зарахування до страхового стажу періоду роботи.

Суд враховує, що не зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Також право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є необґрунтованими, як наслідок рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.03.2025 №263040017108 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши докази по справі в їх сукупності за правилами статей 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем було порушено права позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивачу 60 років виповнилось 03 лютого 2025 року, а із заявою за призначенням пенсії за віком до відповідача він звернувся 23 лютого 2025 року, тобто в межах трьохмісячного строку, тому пенсія йому мала бути призначена з 04 лютого 2025 року.

При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на установлені обставини справи, наведені норми законодавства, вимоги позивача, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення порушеного прав позивача, є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.03.2025 №263040017108 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди згідно з трудовою книжкою від 12.09.1984 серії НОМЕР_1 , а саме період навчання з 01.09.1980 по 27.07.1984, періоди роботи з 10.06.1992 по 25.12.1994, з 25.12.1994 по 07.10.1996, з 06.01.1997 по 01.04.1999, та з 04.02.2025 призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, у зв`язку з чим вказана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

За змістом статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини  6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, позивач у позовній заяві зазначає про те, що у зв`язку із розглядом адміністративної справи ним понесено витрати на правову допомогу в розмірі 13000,00 грн за скаладання проекту позовної заяви, на підтвердження чого до матеріалів справи надано копію договору №04042501 від 04.04.2025, укладеного між ТОВ «Правовий лідер» та ОСОБА_1 .

Разом з тим, з огляду на наданий обсяг послуг, суд вважає витрати на правову допомогу в розмірі 13000,00 грн не співмірними з обсягом наданих адвокатом послуг та часом витраченим на надання правової допомогу, у зв`язку з чим розмір витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.03.2025 №263040017108 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди згідно з трудовою книжкою від 12.09.1984 серії НОМЕР_1 , а саме період навчання з 01.09.1980 по 27.07.1984, періоди роботи з 10.06.1992 по 25.12.1994, з 25.12.1994 по 07.10.1996, з 06.01.1997 по 01.04.1999, та з 04.02.2025 призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                                                                                  Ж.М. Чернова