ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 рокуСправа №160/12837/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді                                                   Ніколайчук С.В.

розглянувши в   порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )   до   Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (5107, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385)   про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

05 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до  Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за №046350019270 від 28.04.2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 21 квітня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.   

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з тим, що позивач не досягла необхідного пенсійного віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою від 08 травня 2025 року  суд відкрив провадження у адміністративній справі; справу № 160/19564/23 призначив до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

21.05.2025 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не визнає позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав. Відповідач зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області уповноважене розглянути подану позивачем заяву від 21.04.2025.Так, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, розглянувши заяву та додані до неї документи, 28.04.2025 прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №046350019270 у зв`язку з недосягненням особою 55-ти річного віку.

Рішення Головного управління № 046350019270 від 28.04.2025 приймалося із визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі Закону №1058 зі змінами внесеними Законом №2148. Крім того, Закон №2148 є чинним та таким, що підлягає до застосуванню у спірних правовідносинах. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Крім того, суд має критично поставитись до тверджень позивача, що орган ПФУ саме з 01.10.2017 застосовує закон №1058 при призначенні пільгових пенсій, адже останній набрав чинність ще 01.01.2004, тому з цього часу на його умовах вирішуються питання про призначення пенсій за віком, в тому числі і пільгових.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

21.04.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за місцем своєї реєстрації з особистою заявою і документами на призначення пенсії відповідно до п. 1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

За принципом екстериторіальності Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області прийнята і розглянута заява позивача про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 та прийнято рішення від 28.04.2025 року за №046350019270 про відмову в призначенні мені пенсії за п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка обґрунтована тим, що  оскільки позивач не досягла пенсійного віку  55 років.

Не погоджуючись з відмовою відповідача  у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Судом встановлено, що спір у справі виник у зв`язку з недосягненням позивачем, на думку відповідача, встановленого законодавством віку для призначення пенсії.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідачів, викладених в відзивах на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники,  зайняті  повний  робочий день  на  підземних  роботах, на роботах  з  особливо  шкідливими  і  особливо  важкими умовами  праці,  - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій,  посад  і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Отже з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідач до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідає принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідач у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУвстановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду робить висновок, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Відтак оскаржуване рішення №046350019270 від 28.04.2025 року, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, підлягає скасуванню, як протиправне.

Водночас суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 21 квітня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.  

При цьому в позовній заяві позивач в обґрунтування власної правової позиції посилається на норми п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (764/15).

Як встановлено під час розгляду адміністративної справи, позивач не має права на призначення пенсії у відповідності до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

Однак спірним у цій справі є правозастосування сприятливого для призначення позивачу пенсії. Таким Законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (764/15).

За нормами п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (764/15) позивач має право на призначення пенсії за Списком №1.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати належний орган призначення пенсії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2025 року про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.  

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, і на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж. Задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу, що є неприпустимим.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу.

Таким чином, позовні вимоги в частині  призначення пенсії  за віком на пільгових умовах за Списком № 2 не підлягають задоволенню.

,           ,     ?,    ?,         ,     .

,           `?   `?    ?    ?  ,   ,     .  ,     ? ` ?   ?,      .

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 01.05.2025.

Оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Одеській  області.

Керуючись ст. 2,  9,  77,  78,  90,  139,  241-246  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )  до  Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (5107, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385)  про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії  - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за №046350019270 від 28.04.2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.  

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (5107, м. Одеса, вул. Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385)  на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.В. Ніколайчук