ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 р.                                                                                  Справа № 79323/11

           Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді –                                   Олендера І.Я.,

суддів –                                                        Каралюса В.М., Улицького В.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області в якому просила: визнати протиправними рішення та дії відповідача щодо нарахування та виплати йому пенсії та додаткової щомісячної пенсії за шкоду, заподіяну здоровю; зобов’язати відповідача зробити перерахунок та виплатити йому пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з 27 червня 2010 року по день постановлення судом рішення.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 14 січня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії за період з 27 червня 2010 року по 12 липня 2010 року залишено без розгляду.

Постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 лютого 2011 року позов задоволено частково. Визнано дії відповідача щодо невиплати позивачу, як особі, віднесеній по категорії І, інваліду 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, додаткової пенсії за шкоду,  заподіяну здоров'ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком згідно ст..50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 13 липня 2010 року по 04 лютого 2011 року протиправними. Зобов»язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу, як особі, віднесеній до категорії І, інваліду 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, додаткової пенсії за шкоду,  заподіяну здоров'ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком згідно ст..50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 13 липня 2010 року по 04 лютого 2011 року з урахуванням ст..28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказана постанова мотивована тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, визнана інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до І категорії, що визнані інвалідами 3 групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю,  у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема зазначає, що виплачуючи позивачу пенсію Управління діяло у спосіб, визначений законодавством та у межах своїх повноважень.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.   

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом 3 групи. Положеннями статті 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» його віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Право позивача на одержання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю для інвалідів, щодо яких встановлено зв»язок з Чорнобильською катастрофою відповідачем не оспорюється, тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 3 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 3 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

В той же час колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивача про виплату пенсії у відповідності до статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується позивач знаходиться на обліку у відповідача та з 3 листопада 2003 року по даний час отримує пенсію за віком, що підтверджено відповідними довідками відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві, застосуванню підлягають частина перша статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 1293 від 27 грудня 2005 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»,  № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Колегія суддів вважає безпідставним покликання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Із статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому, відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом є протиправною.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області провести перерахунок та виплату в її користь додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 13 липня 2010 року по 04 лютого 2011 року.  

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, ч. 1 ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 04 лютого 2011 року у справі № 2а-119/11 – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам та не може бути оскаржена в касаційному порядку

Головуючий       Олендер І.Я.

Судді                    Каралюс В.М.

                              Улицький В.З.