Справа № 2-3089/11

Провадження № 22-ц/0290/582/2012Головуючий в суді першої інстанції:Борисюк І.Е.

Категорія: 51  Доповідач: Сопрун В. В.

                   АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                            УХВАЛА

                                 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05.03.2011 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду  Вінницької області в складі :

                           Головуючого : Cопруна В.В.,

                           суддів:               Матківської М.В., Шемети Т.М.,

                           при секретарі: Сніжко О.А.

                           за участю: представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 –ОСОБА_6, представника  ТОВ «Кредо»ОСОБА_7, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ТОВ «Кредо»про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 -  ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 січня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2011 року до суду звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із позовом до ТОВ «Кредо»про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на те, що ОСОБА_2 з 26.04.2002 р., ОСОБА_4 з 18.06.2006 року, ОСОБА_3 з 03.05.2006 року та ОСОБА_5 з 06.10.2009 року було прийнято на посаду операторів АЗС на ТОВ «Кредо». А  28 жовтня 2010 року  їх було звільнено з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я. З актом про виявлену недостачу в сумі 190 122, 06 гривень  позивачі не згідні.

Просили поновити їх на роботі, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 по 10 951, 60 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу, на користь ОСОБА_2 –11 942, 26 грн., а також стягнути з ТОВ «Кредо»по 10 000 грн. моральної шкоди,  кожному.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 січня 2012 року в задоволенні позовних вимог, відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивачів -  ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 січня 2012 року скасувати та винести нове, яким задоволити позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 повністю.

При цьому вказує, що суд прийняв рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального права і не з`ясував всіх обставин, які мають важливе значення для правильного вирішення справи.  

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що в особових картках позивачів містяться відмітки про отримання трудових книжок 04 листопада 2010 року та  запис «претензій не маю». До суду позивачі звернулися 25 лютого 2011 року, враховуючи положення ст. 233 КЗпП України, пропустили місячний строк звернення до суду. Тому суд вважав за неможливе поновити пропущений строк звернення до суду.

Потрібно погодитись з таким висновком районного суду, оскільки дані висновки відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального  права.

Але судом першої інстанції було залишено поза увагою наступне.

За своєю природою трудові права кожного відносяться до індивідуальних трудових прав. Це означає, що індивідуальні трудові права є неподільні від особистості і можуть захищатися лише при наявності його волі, а також те, що за захистом цих прав особа може звернутися з індивідуальним позовом до суду.

Проте, в даному випадку за захистом своїх порушених індивідуальних прав звернулося відразу 4 особи в одному позові, що є грубим порушенням законодавства України, однак це не вплинуло на правильність постановленого  рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що з 2002 року по жовтень 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 працювали на АЗС-4 в м. Калинівка Вінницької обл., яка належить ТОВ «Кредо». 28 жовтня 2010 року ТОВ видано наказ про звільнення з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я.

          За п.2 ст.41 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано тільки з працівниками,  які  безпосередньо  обслуговують грошові  або  товарні  цінності,  тобто такими,  з якими може бути укладено договір про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність або які, незалежно від можливості укладення такого договору, зайняті прийманням, зберіганням, транспортуванням,  відпуском або розподілом матеріальних цінностей.  

Згідно з п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»звільнення з підстав втрати довір'я  суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.  

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 отримали свої трудові книжки 04 жовтня 2010 року, що вбачається з їх особових карток, на яких стоїть дата та особисті підписи апелянтів (а.с. 115, 118, 121, 124).

Тобто, за захистом своїх порушених індивідуальних трудових прав вони мали звернутися до 04 листопада 2010 року, проте до суду апелянти звернулися лише 25 лютого 2011 року.

Поважністю пропуску строку звернення до суду вважали те, що лише 12 січня 2011 року отримали лист-відповідь державної інспекції праці у Вінницькій області.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана підстава пропуску строку є неповажною, адже відповідь була адресована лише ОСОБА_2, решта апелянтів не зверталися до даної установи. До того ж, отримавши  листа-відповідь 12 січня 2011 року, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду лише 25 лютого 2011 року.

Посилання представника апелянтів в апеляційній скарзі на п. 28 Постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2011 року є безпідставними, адже вимоги ст.ст. 148, 149 КЗпП України судом не застосовувались взагалі, оскільки вони регулюють порядок застосування дисциплінарних стягнень.  

Згідно з п.4 вищевказаної Постанови Пленуму строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України  застосовується незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цього строку, а також навести в рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

         Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що строк пропущено без поважних причин, тому, керуючись ст. 233 КЗпП України, він не підлягає поновленню.  

Оскільки при пропуску місячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з’ясовує не лише причини  пропуску строку, а всі обставини справи права і обов’язки сторін.

З наказів № 23-К, 24-К, 25-К, 27-К  вбачається, що єдиною підставою для  звільнення працівників на підставі п.2 ст. 41 КЗпП  України є акт про проведення інвентаризації паливно-мастильних матеріалів на АЗС №4 м. Калинівка від 15 жовтня 2010 року (а.с. 114, 117, 120, 123).

Проте рішенням апеляційного суду Вінницької області від 09 серпня 2011  року в позові ТОВ «Кредит»до ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_13  було відмовлено і даний акт був визнаний неналежним доказом, так як він був складений з порушенням законодавства України.

27 липня 2011 року старшим помічником прокурора Ленінського району м. Вінниці ОСОБА_14 було проведено перевірку і винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно службових осіб ТОВ «Кредо», в зв’язку з відсутністю в їх діянні ознак злочину, передбаченого ст.ст. 172, 175 КК України. Даною перевіркою було встановлено, що заробітна плата ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виплачена (а.с. 126).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачів було звільнено на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП  України, без дотримання вимог ст. 43, 43-1 КЗпП України, спростовується тим, що у ТОВ «Кредо»відсутня профспілкова організація і позивачі не є членами профспілки ( довідка №54 від 02 березня 2012 року).

Колегія суддів погоджується і з тим висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Кредо»було порушено порядок проведення розрахунку при звільненні (ст.116 КЗпП України), звільнення (ст. 43, 43-1  КЗпП) та видачі трудових книжок (ст. 47 КЗпП України), що до того ж підтверджується актом перевірки № 02-01-41/14 від 11 січня 2011 року, проведеної територіальною державною інспекцією праці у Вінницькій області (а.с.135-137).

Проте відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

З наказів № 23-К, 24-К, 25-К, 27-К  вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 15 жовтня 2010 року написали заяви про звільнення їх з роботи за власним бажанням (а.с. 113, 116, 119, 122). Після їх звільнення 28 жовтня 2010 року вони не звернулися до суду про зміну підстав звільнення, навіть після  винесення рішення апеляційним судом Вінницької області від 09 серпня 2011 року (а.с.109).

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 16 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

А в даному випадку апеляційний суд погоджується з районним судом про відмову в задоволенні позовних вимог щодо поновлення на роботі, тому відповідно відмовляє і в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи положення ст. 235 КЗпП України.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5).

Згідно із ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів приходить до висновку, що моральна шкода діями ТОВ «Кредо»не завдана, оскільки апелянтами не надано жодних доказів цього, в тому числі відсутній причинний зв'язок між шкодою і протиправними діяннями заподіювача.

         Таким чином, колегія суддів, прийшла до висновку, що судом першої інстанції повно з’ясовано фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

        Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 -  ОСОБА_8 безпідставні, необґрунтовані і висновків суду не спростовують.    

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313–315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 -  ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 січня 2012 року залишити без змін.

        Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

             Головуючий: підпис                                                  Сопрун В.В.

             Судді:             підписи                                                  Матківська М.В.  

                                                                                                          Шемета Т.М.

               З оригіналом вірно:                                                    Сопрун В.В.