ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 р.                                                                                  Справа № 9372/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                          Онишкевича Т.В.,

суддів                                                             Сапіги В.П., Попка Я.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області про зобов’язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,                    

ВСТАНОВИВ :

10 березня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати дії управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області (далі – УПФ України в Косівському районі) неправомірними та зобов’язати відповідача здійснювати нарахування і виплату їй підвищення до пенсії згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, стягнути за період з 01 січня 2006 року по 01 січня 2009 року 4602,30 грн.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2009 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність УПФ України в Косівському районі щодо невиплати позивачці передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії і зобов’язано відповідача провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої відповідно до абзацу 1 ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року з подальшою її виплатою. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Косівському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неврахування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України. Крім того, не погоджується з рішенням суду про покладення на управління обов’язку з нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, на майбутнє.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з’явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнав неконституційними окремі положення Закону України про Державний бюджет України на 2007 рр., яким було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, відмова УПФ України в Косівському районі у проведенні нарахування і виплати позивачці щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року є протиправною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мала право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.  

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію вищевказаної ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З матеріалів справи видно, що відповідач не наполягав на застосуванні строку звернення позивачкою до адміністративного суду.

За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправною відмови УПФ України в Косівському районі у підвищенні розміру її пенсії, як дитини війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та починаючи з 22 травня 2008 року, а також правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Косівському районі Івано-Франківської області обов’язок щодо нарахування та виплати їй доплати до пенсії, як дитині війни, судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.

Правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).  

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відтак, подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2009 року у справі № 2а-880/09 – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення його копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя          Т.В.Онишкевич

Судді          В.П.Сапіга

          Я.С.Попко