Судове рішення #21531403

ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД


  


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


09 лютого 2012 р. Справа № 12176/11


           Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді:                                               Ліщинського А.М.,

суддів:                                                             Носа С.П., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 січня 2011 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області про зобов’язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач 17.12.2010 року звернулась в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області про зобов’язання вчинити дії за 2006 – 2010 роки.

Вимоги мотивовані тим, що вона є дитиною війни і відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте така доплата у 2007 – 2010 роках їй не проводилась. Вважає, що такі дії відповідача є неправомірними, що підтверджується також рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, яким визнано, що окремі положення Закону України «Про державний бюджет України» щодо зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відповідають Конституції України. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області в частині позовних вимог за період з 01.01.2006 року по 16.06.2010 року залишено без розгляду в зв’язку з пропуском строку позовної давності на підставі ст. 100 КАС України.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 січня 2011 року позов задоволено частково. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області протиправними. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 17.06.2010 року по 17.12.2010 року включно на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» яке обчислюється відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням виплачених сум.

Суд виходив з того, що з огляду на рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 позивачці повинна була нараховуватись доплата до пенсії, однак безпідставно із-за відсутності належного фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, цього відповідачем зроблено не було, хоча подібне не доведено останнім, а також невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність грошей не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати державної соціальної підтримки дітям війни.

Відповідач постанову суду першої інстанції оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального права, просить скасувати постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Покликання маються на те, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст. 183-2 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану постанову слід змінити з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивачка є дитиною війни, у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що вбачається з відмітки в пенсійному посвідченні.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, що урегульовано ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував вимоги ч. 1 ст. 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Оскільки позивач звернулась до суду 17.12.2010 року та не навела жодних поважних причин пропуску нею строку звернення до суду суд першої інстанції правильно залишив без розгляду позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачці нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за 2010 рік підлягають задоволенню, так як Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не зупинено. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Такі ж норми містить Закон України «Про Державний бюджет на 2010 рік». Таким чином, відповідач у 2010 році повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому, оскільки позивач звернулась до суду 17.12.2010 року, позовні вимоги підлягають задоволенню в межах піврічного строку звернення до суду за період з 17.06.2010 року по 17.12.2010 року.

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього обов’язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково допустивши постанову в цілому до негайного виконання.

Так, відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 КАС України У постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.

Водночас постанови, які виконуються негайно, визначені ст. 256 КАС України.

До таких постанов згідно з п. 1 ч. 1 та абз. 9 цієї статті належать постанови про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Виходячи із змісту зазначених вище норм, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючи до негайного виконання постанови щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з питань обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання, зокрема, виплат та пільг дітям війни, прийняті в порядку скороченого провадження, необхідно застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ.

Відповідно до ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції змінює постанову або ухвалу суду першої інстанції, коли має місце правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, а також вирішення не всіх позовних вимог або питань.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги щодо скасування оскарженого судового рішення в цілому суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, проте вбачаються підстави для його зміни із-за порушень процесуальних норм.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254, 256 КАС України,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 січня 2011 року по адміністративній справі №2а-123/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі Волинської області про зобов’язання вчинити дії – змінити, виклавши четвертий абзац резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Звернути до негайного виконання постанову в межах суми стягнення за один місяць».

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.


          Головуючий суддя          А.М. Ліщинський


          Судді          С.П. Нос


          Р.М. Шавель






























Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація