Справа № 22Ц-4047/11
Провадження № 22-ц/290/196/12Головуючий в суді першої інстанції:ВИШАР І.Ю.
Категорія: 27 Доповідач: Панасюк О. С.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.02.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого – судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Матківської М.В., з участю секретаря Руденко О.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнесторгінвест» на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна, –
встановила:
16 жовтня 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з цим позовом, відповідно до якого просила визнати за нею право власності на торгівельний комплекс та офіс, що розташований у АДРЕСА_1, без номеру, позначений у плані літерою А, який складається з підвалу, загальною площею 277,9 кв.м., 1-го поверху, площею 294,1 кв.м., 2-го поверху, загальною площею 292,9 кв.м., 3-го поверху, площею 297,6 кв.м., а всього загальною площею літери А 1162,5 кв.м.
Вказувала, що 9 лютого 2001 року за договором оренди отримала в комерційне використання земельну ділянку, площею 0,0526га, на цій ділянці нею була зведена мала архітектурна форма, яка в подальшому на підставі відповідних дозволів була перебудована в торгівельний комплекс та офіс, але оскільки чоловік ОСОБА_3 – відповідач у справі – утримував оригінали документів на будівництво, а тому вона не могла здати приміщення в експлуатацію та зареєструвати своє право власності на нього.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на торгівельний комплекс та офіс, що розташований у АДРЕСА_1, без номеру, позначений у плані літерою А, який складається з підвалу, загальною площею 277,9 кв.м., 1-го поверху, площею 294,1 кв.м., 2-го поверху, загальною площею 292,9 кв.м., 3-го поверху, площею 297,6 кв.м., а всього загальною площею літери А 1162,5 кв.м.
В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнесторгінвест», посилаючись порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду, а провадження у справі закрити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.
У відповідності до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ч.1 ст.309 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Цим вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачка на власній земельній ділянці шляхом перебудови малої архітектурної форми збудувала торгівельний комплекс та офіс, то відповідно до відповідно до ст.ст. 331, 332 ЦК України вона набула права власності на нього, але через перешкоди, які у його реєстрації чинить відповідач, не може його належним чином реалізувати, а тому це право позивачки підлягає захисту шляхом його визнання на підставі ч.5 ст.376 ЦК України.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна з таких міркувань.
Судом встановлено, що 9 лютого 2001 року за договором оренди отримала в комерційне використання земельну ділянку у АДРЕСА_1, площею 0,0526га (а.с.17); відповідно до акту про готовність малої архітектурної форми від 4 лютого 2004 року, затвердженого 11 лютого 2004 року, на цій ділянці ОСОБА_2 була зведена мала архітектурна форма – 2 торгівельних павільйони з літньої площадкою (а.с.21); 22 червня 2005 року міською інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради ОСОБА_2 було видано дозвіл на виконання будівельних робіт № 068/А зі спорудження торгівельного комплексу та офісу по АДРЕСА_1 (а.с.22).
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У відповідності до абзацу 3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Ч.1 ст.182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Як видно із матеріалів справи право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно у встановленому порядку не зареєстроване, а відтак підстав для його визнання в судовому порядку у суду першої інстанції не було.
Посилання суду на ч.5 ст.376 ЦК України, якою встановлена можливість на вимогу власника (користувача) земельної ділянки визнання судом за ним права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, не є обґрунтованим, тому що згідно з ч.1 цієї ж статті самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була виділена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Проте, будь-яких обставин щодо самочинності будівництва торгівельного комплексу та офісу у позовній заяві позивачкою не наведено.
Крім того, як видно з дозволу на виконання будівельних робіт, їх мало здійснювати ТОВ «НБК» (а.с.22), а відповідно до договору № 20/09-001 від 20 вересня 2006 року ТОВ «НБК» взяло на себе зобов`язання субпідрядника по будівництву торговельно-офісного центру у АДРЕСА_1, замовником якого виступила ТОВ «Бізнесторгінвест» (а.с.63), це ж товариство здійснило й оплату виконаних робіт (а.с.274-346).
Згідно з ч.1 ст.875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Ч.1 ст.876 ЦК України встановлено, що власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, то рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Разом з тим, право власності ОСОБА_2 на об’єкт нерухомості – торгівельний комплекс та офіс, що розташований у АДРЕСА_1, без номеру, позначений у плані літерою А, який складається з підвалу, загальною площею 277,9 кв.м., 1-го поверху, площею 294,1 кв.м., 2-го поверху, загальною площею 292,9 кв.м., 3-го поверху, площею 297,6 кв.м., а всього загальною площею літери А 1162,5 кв.м. зареєстроване не було, то підстав для визнання цього права у суду першої інстанції не було.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 316, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, –
вирішила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: