Справа № 22Ц-3983/11

Провадження № 22-ц/290/145/12Головуючий в суді першої інстанції:КОРОЛЬ О.П.

Категорія: 20       Доповідач: Панасюк О. С.

                  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          РІШЕННЯ

                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25.01.2012 м. Вінниця

   Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду   Вінницької  області   у   складі:   головуючого   –  судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Матківської М.В., з участю секретаря Руденко О.М,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми, –

встановила:

В квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, відповідно до якого вимагав стягнути з кожного із відповідачів по 25000 грн., з яких по 20000 грн. повернення подвійної суми завдатку, внесеного ним на виконання умов договору про наміри від 11 березня 2011 року та по 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В жовтні 2011 року позивач змінив позовні вимоги і вимагав усю суму завдатку і відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн. стягнути з ОСОБА_2 Вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного між ним та ОСОБА_2 11 березня 2011 року договору про наміри (далі Договір) до 29 березня 2011 року сторони зобов’язувались укласти у встановленій законом формі та на визначених Договором умовах договір купівлі-продажу квартири, що розташована у АДРЕСА_1, за яким її власник ОСОБА_2 зобов’язувався продати, а ОСОБА_3 купити квартиру. На виконання п.3 Договору позивач вніс завдаток в розмірі 20000 грн. Відповідно до п.10 Договору відчужувач ОСОБА_2 зобов’язався передати агентству нерухомості «Благовест» оригінали документів, на підставі яких йому належить право власності на квартиру. У встановлений Дорговорм день 29 березня 2011 року, оглянувши надані ОСОБА_2 документи ОСОБА_3 виявив, що квартира, зазначена у них, не відповідає тій, що вказана в Договорі, а крім того ОСОБА_2 не є її власником, а тому відмовився від укладення договору купівлі-продажу. Потім він все ж погодився на укладення договору купівлі-продажу квартири, але ОСОБА_2 не надав правовстановлюючих документів на визначену у Договорі квартиру, натомість позивачу стало відомо, що за вказаною адресою: АДРЕСА_1 квартири не існує, а розташоване приміщення адміністративної будівлі «Вінагропроект». Оскільки умови Договору не були виконані з вини ОСОБА_2, вимагав стягнути з нього суму завдатку в подвійному розмірі, а також відшкодувати моральну шкоду, завдану внаслідок душевних переживань, викликаних неправомірними діями відповідача.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 жовтня 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до агентства нерухомості «Благовест», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишено без розгляду.

Рішенням того ж суду від 11 листопада 2011 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20000 грн. та судові витрати у виді судового збору в сумі 200 грн. та 48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Встановлено, що 11 березня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за посередницької участі фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 було укладено договір про наміри, у відповідності до якого сторони зобов’язувались до 29 березня 2011 року укласти у встановленій законом формі та на визначених Договором умовах договір купівлі-продажу квартири, що розташована у АДРЕСА_1, за яким її власник ОСОБА_2 зобов’язувався продати, а ОСОБА_3 купити квартиру (а.с.10). На виконання п.3 Договору позивач передав суб’єкту підприємницької діяльності – фізичній особі ОСОБА_4 20000 грн., що підтверджується, зокрема, розпискою ОСОБА_4 про отримання коштів (а.с.77), які відповідно до п.8 Договору мали бути зараховані після укладення договору купівлі-продажу як частина оплати за предмет договору, за виключенням винагороди за послуги агентства нерухомості «Благовест» в особі ФОП ОСОБА_4, яка становить 20000 грн., тобто повністю всю суму, передану ОСОБА_4 та визначену в п.3 Договору, як завдаток (оцінене зобов’язання). Всупереч умовам п.п.2.2, 2.3 договору про наміри у визначений у ньому строк ОСОБА_2 не надав правовстановлюючих документів на право власності на квартиру АДРЕСА_1, а відтак договір купівлі-продажу укладено не було.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що передана ОСОБА_3 ОСОБА_4 сума коштів в розмірі 20000 грн. є завдатком, яка через неможливість виконання зобов’язання внаслідок неналежності квартири ОСОБА_2 та взагалі її відсутності за зазначеною у Договорі адресою підлягає поверненню на підставі ч.3 ст.571 ЦК України, а оскільки ФОП ОСОБА_4 не є стороною договору, то ця сума підлягає стягненню з відчужувача квартири ОСОБА_2, який в свою чергу має право зворотної вимоги до агентства нерухомості «Благовест» в особі фізичної особи ОСОБА_4, тому що договір купівлі-продажу не укладений, а відтак винагорода агентству за рахунок коштів ОСОБА_5 сплаті не підлягає.

Проте, з таким висновком погодитись не можна з  таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання; якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з божника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином завдатком є грошова сума або рухоме майно  передане в забезпечення дійсного, тобто вже укладеного договору.

За змістом ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації; договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Оскільки договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було, то передана ОСОБА_3 ОСОБА_4 сума не може вважатись завдатком і правила ч.3 ст.571 ЦК України, згідно з якою завдаток підлягає поверненню внаслідок неможливості виконання забезпеченого ним зобов’язання, застосуванню до цих правовідносин не підлягають.

Крім того, відповідно до приписів ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором; попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Враховуючи те, що для основного договору законом встановлена обов’язкова нотаріальна форма його укладення та державна реєстрація, то згідно з положеннями ч.3 ст.640 ЦК України договір про наміри від 11 березня 2011 року не є укладеним, а відтак висновок суду про те, що ОСОБА_2 зобов’язаний повернути суму завдатку, як сторона договору також є помилковим.

З урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, відсутності належним чином оформлених договірних зобов’язань між сторонами, колегія суддів вважає, що до цих правовідносин слід застосовувати норми про витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме ст.387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки коштами позивача заволодів не ОСОБА_2, а ОСОБА_4, але змінивши позовні вимоги ОСОБА_3 вимагав стягнення усієї суми лише з ОСОБА_2, то з урахуванням встановленого ст.11 ЦПК України принципу диспозитивності колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 316, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, –

вирішила:

          Апеляційну скаргу задовольнити.

          Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 11 листопада 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми відмовити повністю через безпідставність позовних вимог.

          Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

          Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: