Справа № 22Ц-3971/11
Провадження № 22-ц/290/134/12Головуючий в суді першої інстанції:ПРОКОПЧУК А.В.
Категорія: 53 Доповідач: Панасюк О. С.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого – судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Камзалова В.В., при секретарі Руденко О.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький проектний інститут +» на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 12 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький проектний інститут +» про стягнення заборгованості по заробітній платі, –
встановила:
У вересні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з цим позовом, відповідно до якого, з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви, вимагав стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 1 січня 209 року по 30 серпня 2010 року в сумі 21 281, 32 грн., 10 326,42 грн. за травень 2011 року та 5 000 грн. витрат на правову допомогу адвоката. Вказував, що працював на посаді начальника комплексного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький проектний інститут +» (далі ТОВ «ВПІ+») із суміщенням посади головного інженера проекту до 26 травня 2011 року. У зв’язку із неправильним нарахуванням та невиплатою заробітної плати утворилась заборгованість по заробітній платі, за виключенням стягнутого на підставі судового наказу Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 червня 2011 року боргу, у зазначеній сумі. Посилався на те, що на підприємстві існувала відрядна система оплати праці, але у зв’язку із прийняттям в супереч вимогам ст.103 КЗпП України розпорядження директора ТОВ «ВПІ+» № 1 від 1 лютого 2009 року, яким було змінено порядок оплати праці, бухгалтерія підприємства стала недонараховувати йому заробітну плату за фактично виконаний обсяг робіт як головним інженером проекту.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 12 грудня 2011 року позов в частині вимог про стягнення заробітної плати задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «ВПІ+» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 21 281, 32 грн. за період з 1 січня 209 року по 30 серпня 2010 року та 10 326,42 грн. за листопад 2010 року – травень 2011 року, у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «ВПІ+», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати це рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення вимог позивача в розмірі 10 326,42 грн. – заробітна плата за травень 2011 року.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.
Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Ч.ч.1,2 ст.303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
За змістом ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених ОСОБА_2 в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що згідно з «Порівняльними відомостями нарахувань» заборгованість ТОВ «ВПІ+» перед ОСОБА_2 за виконані за період з 1 січня 2009 року по 30 серпня 2010 року роботи становить 21 281, 32 грн., а відтак підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, сума заборгованості за травень 2011 року в розмірі 10 326, 42 грн. сторонами не оспорюється.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював у відповідача з жовтня 1981 року по 26 травня 2011 року (а.с.4). Відповідно до довідки ТОВ «ВПІ+» від 5 серпня 2011 року заборгованість по заробітній платі позивача становила з жовтня 2010 року по травень 2011 року 40 237, 22 грн. (а.с.6), за травень 2011 року – 10 326, 42 грн. (а.с.7). Згідно з «Порівняльними відомостями нарахувань» заборгованість ТОВ «ВПІ+» перед ОСОБА_2 за виконані за період з 1 січня 2009 року по 30 серпня 2010 року роботи становить 21 281, 32 грн. (а.с.45-49).
Відповідно до ст.22 Закону України «Про оплату праці» суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно зі ст.103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Ст.30 Закону України «Про оплату праці» встановлено обов’язок власника або уповноваженого ним органу при кожній виплаті заробітної плати повідомляти працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати;
а також обов’язок забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення; про нараховані суми належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Зазначені положення закону у взаємозв’язку із вимогами ч.1 ст.60 ЦПК України вказують на те, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, саме на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок доводити свої заперечення проти визначеного працівником розміру цих сум. При цьому належними доказами на підтвердження таких заперечень можуть бути лише первинні документи обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.
Проте, відповідачем будь-яких документів щодо обліку виконаної ОСОБА_2 роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці суду не надавалось, а його посилання на те, що «Порівняльні відомості нарахувань» не є прямою підставою для нарахування заробітної плати або додаткових нарахувань, колегія суддів відхиляє, тому що ці відомості містять прізвище працівника, період нарахування, суму по наряду (документу), суму по окладу (по журналу розрахунків) та різницю між цими сумами – суму доплати, а також підписи директора та головного бухгалтера підприємства.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями про нарахування заробітної плати працівникам основних виробничих відділів (підрозділів) від 1 квітня 2004 року та про нарахування заробітної плати головних інженерів проектів від 1 серпня 2007 року в ТОВ «ВПІ+» встановлювалась відрядна форма оплати праці. Розпорядженням же директора ТОВ «ВПІ+» № 1 від 1 лютого 2009 року на підприємстві фактично встановлена відрядно-преміальна форма оплати праці, тобто умови оплати праці змінені в бік погіршення, однак жодних доказів повідомлення працівника ОСОБА_2 про такі зміни за два місяці до їх запровадження у справі немає.
Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми матеріального і процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, –
ухвалила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький проектний інститут +» відхилити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 12 грудня 2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: